Розділ «50»

Співробітники, які привели мене сюди й були озброєні електричними пістолетами, вмить направили їх дула на Хезерда й Енгвіша і вистрелили. Обидва Діаболіки закричали, але рвонули вперед, йдучи прямо на палаючі струмені лазерів. Їхні тіла врізалися в найманих працівників, які намагалися їх зупинити, і огортали їх світлом від лазерів, але ті продовжували кидатися їм під ноги з відданістю, яку ще жоден Ексцес не демонстрував Вельмишановному Панству.

А потім Хезерд і Енгвіш впали на підлогу, ніби яскраві електричні факели, їхні тіла продовжували вібрувати від електричних розрядів, а навколо них лежали десятки працівників, що померли, отримавши розряд струму, який змусив Діаболіків лише знемпритомніти. За моєю спиною почулися крики, і я повернулася, щоб побачити, як натовп почав хаотично рухатися. Інші наймані працівники напали на Вельмишановне Панство з енергетичною зброєю й палицями і почали валили вельмож на підлогу. Деякі з нападників самі належали до знатних родин — це були гарно вбрані люди, які дістали старанно приховану зброю і почала стріляти енергетичними променями в цілі, які вони заздалегідь вибрали для себе. Але переважно нападали Ексцеси. Тут я побачила знайоме обличчя зі свіжим татуюванням знаку родини Домітріанів на голові, і моє серце пропустило удар.

Батько Невені притис до підлоги Сенатора фон Фарса. Я поглянула вбік і впізнала ще одну жительку Люміни, яка атакувала Сенатора фон Кантарелла.

Люмінарці. Чому Люмінарці зображають із себе найманих працівників Домітріанів?

Тайрус стояв на платформі й мовчки спостерігав за тим, що відбувається у залі, тоді як Сигна кричала і благала припинити це. Одні наймані працівники метушилися біля тих, хто загинув, кинувшись під ноги Хезерду й Енгвішу, а інші прудко зв’язували руки і ноги Діаболіків, які знепритомніли.

Ніхто не чіпав мене.

А потім ця бурхлива, ретельно спланована діяльність припинилася і половина з найшанованіших людей в Імперії тепер лежала на підлозі, біля ніг іншої половини гостей. Над ними стояли деякі зі знайомих мені Вельмишановних Панів — Ротесези, Амадорси, Волстроми, Спадкоємці фракції Сенатора фон Імпірінс, які лишилися живими. Решта присутніх були Люмінарцями, які видавали себе за найманих працівників. Вони стояли і важко дихали, їхні груди високо здіймалися, а обличчя світилися радістю.

Напевно, Тайрус таємно провіз їх сюди, щоб завдати цього удару.

Безсила і покірна Сигна дозволила Тайрусу знову взяти себе за руку. Зараз він більше походив не на переможця, а на смертельно втомленого чоловіка — чоловіка, який щойно перехитрив давнього ворога, але зовсім не пишався цим.

— Бабусю, — дуже тихо промовив він, — ви вбили мою матір. Мого батька. Мою сестру. Моїх двоюрідних братів. Моїх дядьків. Моїх тіток. А також покійного Імператора — свого улюбленого сина. — Тайрус простягнув руку і торкнувся її щоки, ніби милувався витвором мистецтва. — Невже ви справді вірили, що я дозволив би вам правити за мене, очікуючи, коли гаспид вжалить мене через мою найменшу непокору?

— Слід було залишити тебе помирати в космосі, — видихнула Сигна.

— Але ви не зробили цього, тому що розглядали можливість зради мого дядька. А потім ви спробували знищити мене, і ось, де ми опинилися. Ми дочекалися, поки ви принесете себе в жертву вогню.

Прокинувшись від ступору, я приголомшено дивилася, як жах проступає на обличчі цієї жінки, яка ніколи нічого не боялася.

Вона спустилася з помосту, відсахнувшись від Тайруса, і почала схвильовано озиратися, доки не побачила, що її Діаболіки й союзники лежать без свідомості біля ніг прихильників Тайруса. Він організував цей переворот усього за кілька тижнів після того, як вони змовилися, щоб скинути з трону її сина.

— Я шкодую, що осквернив одну з наших найсвященніших залів цим актом насильства, — сказав Тайрус, — але я повинен був завдати удару там, де вам ніколи навіть на думку не спало б очікувати на напад.

— Ти об’єднався з Ексцесами проти Вельмишановного Панства! — закричала Сигна, із жахом оглядаючи кімнату, ніби побачила перед собою якусь гидоту.

— Я об’єднався з тими, хто прагне рухатися вперед до прогресу, замість того, щоб проживати життя в блаженному невіданні, — просто сказав Тайрус. — Я об’єднався з тими, хто готовий боротися за майбутнє, а не миритися із забуттям. А тепер я даю вам вибір. Ви підете на зустріч своїй смерті, але у вас буде можливість покаятися.

— Покаятися? — перепитала Сигна.

— Я — законний спадкоємець Домітріанів. Я знаю, що збереження нашого роду і цієї Імперії — справа всього вашого життя, тож заради нашої сім’ї покайтеся у своїх гріхах, перш ніж померти.

— Ти хочеш, щоб я спростила тобі життя, перш ніж ти мене вб’єш? — в’їдливо запитала вона.