Розділ «2»

Донія зітхнула.

— Я впевнена, ти мені скажеш.

— Твій голос звучав м’яко, — посварила дочку Мати-Засновниця, — самозневажливо. Я навіть чула, як ти заїкалася кілька разів. Ти — майбутній Сенатор. Ти не можеш дозволити собі бути слабкою. Слабкість — це ознака низького соціального становища, а сім’я Імпірінс із вищих кіл. Одного дня ти станеш головою родини, і якщо ти не навчишся демонструвати силу, то втратиш усі надбання предків, які вони залишили тобі! Через ідіотизм твого батька деякі члени Вельмишановного панства вже облизуються на те, що належить нам по праву, жадібні Гранди і Вельможні Пані з радістю подивилися б на падіння сім’ї «єретика»! Твій батько має намір привести цю сім’ю до краху, Сайдоніє. Ти не підеш по його стопах!

Донія знову зітхнула, але я спостерігала за Матір’ю-Засновницею з того кутка кімнати, у якому причаїлася так, що про мене зовсім забули. Іноді мені здавалося, що я цінувала мудрість Матері-Засновниці більше, ніж її дочка. Зрештою, у Донії був дуже низький інстинкт самозбереження, адже він їй був непотрібен, бо її завжди опікали і захищали. Думка про ворогів, які підкрадаються вночі, була їй невідома.

Я не була схожою на неї. Мене ніхто не опікав і не захищав.

Хоч я й була готова розірвати Матір-Засновницю на шматки і переламати їй усі кістки, коли вона ляскала або щипала свою дочку, тим не менше, я погоджувалася з холодною, нещадною мудрістю її пересторог. Вона вважала, що діє на благо Донії, коли бувала суворою і жорстокою з нею, і я це розуміла. Нахабна й самовпевнена поведінка батька Донії поставила сім’ю в небезпечне становище, і Мати-Засновниця відчувала це завдяки інстинкту самозбереження. Вона була єдиною з родини Імпірінс, хто був здатний оцінити загрозу, яку становив візит Інквізитора.

Мати-Засновниця потягла Донію з кімнати, щоб розкритикувати її дії перед Сенатором фон Імпірінс — без сумніву, вона планувала показати чоловікові, що він не зміг навчити свою дочку поводитися серед Вельмишановного панства. Зазвичай я йшла за ними, але сьогодні мені випала рідкісна нагода.

Сканер сітківки Донії все ще залишався на панелі комп’ютера.

Лише один погляд, подумала я, простуючи до панелі управління. Це може бути моєю єдиною можливістю: на власні очі побачити аватари дітей цих аристократів... Єдиною можливістю оцінити небезпеку на горизонті Донії. Я ні з ким не говоритиму.

Я вдягла гарнітуру, і зміна оточуючого середовища мене дезорієнтувала. Я увірвалася в нову реальність, у якій аватар Донії стояв на одній із численних скляних платформ, що рухалися в пустоті.

Відчуття невагомості заповнило мій шлунок. Я насилу ковтнула, намагаючись позбутися цього відчуття. Коли перше здивування минуло, я помітила інші аватари... Мене оточували вишукано вдягнені юні Гранди і Вельможні Панни імперії, які сміялися в порожнечу, що убила б їх у реальному житті. Надміру яскраве неприродне зоряне світло підкреслювало штучну красу комп’ютеризованих образів, які вони обрали для себе.

Чітко усвідомлюючи, що використовую аватар Донії, я повільно піднялася кришталевими сходами, що з’єднували між собою платформи. Я рухалася туди, куди бажав мій розум, проходячи повз аватари, які, здавалося, не звертали на мене уваги. Я мовчала, сподіваючись уникнути зайвої уваги. Пролунало кількох здивованих привітань через несподіване повернення Сайдонії, але, здається, ніхто ні про що не здогадався.

До мене долітали уривки розмов:

«...найспокусливіший інтоксикант...»

«...імплантацію світлих пластів потрібно робити зі смаком, щоб не переступити межі між підкресленням достоїнств і кричущим несмаком...»

«...який вульгарний аватар. Не уявляю, чим вона думала...»

Я відчула полегшення, коли усвідомила безглуздість їхніх розмов. Після кількох хвилин підслуховування, я не почула нічого, що б насторожило мене або попередило про будь-яку хитрість чи обман. Це були діти. Зіпсуті, бездарні діти з могутніх сімей, що вихвалялися своїм високим соціальним становищем.

Якщо серед цього юного Вельмишановного панства і були гадюки, вони або настільки вправно замаскувались, що їх зуби залишилися невидимими, або ще не достатньо виросли для наявності в них отрути.

А тоді за моєю спиною пролунав голос.

— Ви так уважно за всіма спостерігаєте, Вельмишановно Панно Імпірінс.