Розділ «36»

Але які в мене альтернативи? Сайдонія не може переховуватися, вдаючи із себе Церемоніймейстера Етикету й очікувати на смерть Імператора. Вона по праву була галактичним Сенатором і спадкоємицею свого батька.

Упродовж наступних кількох днів я обдумувала цю проблему. Я не виходила з вілли, байдуже викидаючи повідомлення від Тайруса або ігноруючи його запрошення. Після такого заплутаного і неспокійного періоду, здавалося, що вся дивина і незрозумілість мого Всесвіту зникли, а натомість прийшла ясність: Сайдонія знову була тут, я була її Діаболіком, і моє призначення знову стало чітким і зрозумілим. До того я запитувала себе, як Всесвіт може продовжувати своє існування без неї і як я сама могла жити. Як виявилося, шукати відповіді на ці питання мені більше не потрібно.

Донія хотіла знати все про моє життя в Хризантеміумі, тому я переповіла всі деталі, настільки обережно і холоднокровно, наскільки змогла. Я розповіла про те, як відштовхнула від себе Гладдіка. На мій подив, вона лише посміхнулася і м’яко промовила: «Ох, Немезідо», ніби це не мало для неї жодного значення. Моя розповідь про те, як Елантрі не вдалося змусити мене висловити єретичні переконання, викликала слабку посмішку. Після згадки про той фатальний день, коли стратили її сім’ю, на обличчі Сайдонії залягла тінь печалі.

Я змушена була на деякий час перервати розповідь, бо з її очей полилися сльози, а потім запала тиша, у якій чути було лише плач Донії. Я гладила її плечі, намагаючись заспокоїти.

Я ніколи не вміла обійняти і втішити. Коли я жила у фортеці Імпірінс, обійми нагадували мені дивний танцювальний рух, якому мене ніхто не міг як слід навчити. Але з Тайрусом я почала освоювати ази, і тепер ці навички стали мені в пригоді.

— Усе буде добре, — прошепотіла я, і її сльози нарешті висохли.

— Розкажи мені, що трапилося далі, — попросила вона, витираючи щоки долонею.

Мені не хотілося згадувати минуле. Згадка про ті жахливі дні після її уявної смерті, була для мене як ніж у серце.

— Я була вбита горем, — видавила я із себе. Я намагалася поглянути на свої спогади збоку, ніби вони належали якомусь незнайомцю. — Я пішла вбити Імператора.

Донія ахнула.

— Я билася з його Діаболіком — Енміті. Вона б убила мене, якби не... Спадкоємець Прімус. Спадкоємець Імператора.

Очі Донії розширилися від подиву.

— Тайрус Домітріан?

— Так. Він убив Енміті, — тепер я шепотіла, щоб нас ніхто не почув. Тайрус відправляв своїх власних ботів, щоб вони двічі на день перевіряли мої покої на наявність прихованих камер. — Ми з ним порозумілися, Доніє.

Коли я розповіла їй про наші плани стосовно відновлення репутації Тайруса, щоб він зміг у майбутньому виступити проти дядька і покінчити з ним, Донія схилила голову мені на плече.

— Ми помстимося за твою сім’ю, — сказала я.

— О, Немезідо, це здається дуже небезпечним. Я не можу втратити ще й тебе.

— Ти не втратиш мене.

Але вона мала рацію. Це було небезпечно. Раніше це не хвилювало мене, але тепер, коли вона тут, потрібно все переосмислити. Я більше не могла видавати себе за Сайдонію фон Імпірінс, тому що це було посяганням на її законне місце. Настав час покласти край цьому обману. Але якщо я чекатиму, доки Тайрус стане Імператором, йому доведеться покарати мене в науку для інших.

Я глибоко вдихнула. Я радо заплачу цю ціну. Я завжди знала, що мій обов’язок — віддати життя за Донію.