Розділ «1»

Потім вона вмостилася в кріслі Сенатора і почала обмахуватися рукою, поки я складала у відсік купи розбитих фрагментів, що нагадували комп’ютерні уламки і чіпи з даними. Сенатор пропадав тут цілими днями, відновлюючи все, що міг врятувати, завантажуючи інформацію в особисту базу даних. Він жадібно вивчав матеріали і часто обговорював їх зміст із Сайдонією. Наукові теорії, технологічні креслення, які були богохульством, наругою над Живим Космосом.

Я сховала персональний комп’ютер Сенатора разом зі сміттям. Мати-Засновниця знову підійшла до стіни й прокрутила пальцем у потаємному закутку. Підлога закрилася. Я перетягнула туди стіл Сенатора, щоб прикрити потаємний відсік.

Випроставшись, побачила, що Мати-Засновниця пильно дивиться на мене.

— Ти б убила мене, там у коридорі.

Її очі блищали, вона очікувала, що я заперечуватиму.

Я не стала цього робити.

— Ви знаєте, що я таке, Пані.

— О, так, знаю, — вона скривила губи. — Монстр. Я знаю, що відбувається за твоїми холодними, бездушними очима. Саме тому Діаболіків заборонили: вони захищають одну людину і становлять загрозу для всіх інших. Не забувай, що я потрібна Сайдонії. Я її мати!

— А ви не забувайте, що я її Діаболік. Я потрібна їй більше.

— Ти не уявляєш, що матір значить для дитини.

Ні, я не уявляла. У мене її ніколи не було. Єдине, що мені було відомо — це те, що зі мною Сайдонія — у більшій безпеці, ніж із будь-ким іншим у цьому Всесвіті. Навіть із її власними батьками.

Мати-Засновниця гірко розсміялася.

— Який сенс дискутувати з тобою? Ти розумієш, що таке сім’я не більше, ніж собака розуміється в поезії. Важливо одне — у нас із тобою є спільний клопіт. Сайдонія добродушна і наївна. За межами цієї фортеці, на просторах Імперії... можливо, саме така істота, як ти, стане інструментом, що знадобиться моїй дочці для виживання. Але ти ніколи — ніколи — не розкажеш про те, що ми сьогодні зробили.

— Ніколи.

— І якщо хто-небудь запідозрить, що ми не стратили нашого Діаболіка, ти владнаєш проблему.

Від самої думки про це всередині спалахнув спопеляючий гнів самозахисту.

— Без вагань.

— Навіть, якщо заради усунення проблеми, — її погляд був проникливим і пильним, — доведеться розпочати із себе.

Я не відповіла. Звичайно, я ладна померти заради Сайдонії. Вона була моїм Всесвітом. Я не любила нічого, окрім неї, і не дорожила нічим, окрім її життя. Без неї в мене не було сенсу жити.

Смерть — це милосердя порівняно з існуванням без мого дорогоцінного скарбу.