Розділ «23»

— Цілком. — Тайрус зупинився в дверях і на мить вираз його обличчя став вразливим і беззахисним. — Якщо передумаєш, дай мені знати. Урочистості відбудуться за три дні, і я хотів би представити тебе на святі, як свою даму.

— Урочистості? Ви хочете, щоб Діаболік супроводжував вас на урочистості, які влаштовують на честь смерті його господаря?

Він похмуро посміхнувся.

— Або на урочистість, влаштовану на честь першого кроку, зробленого на шляху до помсти вбивці. Створення власного майбутнього, що відрізняється від майбутнього, якого бажає Імператор, — це і є справжня помста. Подумай про це.

Я торкнулася своєї шиї і подивилася йому вслід.

Дорога від «Олександрії» до «Валор Новус» була короткою, і коли я ввійшла до переповненого павільйону, у мій бік було спрямовано безліч переляканих поглядів. Я знала, їх цікавило, що Сайдонія Імпірінс робила на судні Тайруса Домітріана.

Я проігнорувала ці погляди і попрямувала до своєї вілли. Світ здавався безплідним і обтяжливим. Я більше не була сповнена вбивчої рішучості, й більше не існувало потреби захистити Сайдонію, що спрямовувала мої кроки до цього часу.

Я поглянула на аристократів, які проходили повз мене: вони вкладають волосся у чудернацькі зачіски, розкішно одягаються, вихваляються новим кольором шкіри або новими рисами обличчя, вбиваючи час у загниваючій Імперії. Раптом мені спало на думку, що всі ці люди перешіптуються про дії безумного Тайруса Домітріана, але я була єдиною, хто знав правду про його далекоглядний і гострий розум. Він був найрозумнішим серед усіх цих людей. Можливо, це справді робило його найдостойнішим претендентом на роль їхнього лідера й давало йому право керувати ними.

Але хто я така, щоб судити про це?

Він попросив мене вийти за нього заміж. Абсурд цієї ситуації вразив мене. Діаболік виходить заміж.

Це було безумством.

Його мета не могла стати метою мого існування. Філософські матерії й ідеали — для таких людей, як Сенатор фон Імпірінс та Тайрус, а не для таких істот, як Діаболіки. Я не могла уявити, як це самостійно вибирати свою долю. Мій шлях був прокладений за мене задовго до моєї появи в лабораторії.

Я дотримуватимуся початкового плану. Я вб’ю Імператора, і мені байдуже на наслідки. Мене зовсім не цікавить доля Тайруса Домітріана.

Я пройшла під куполом, крізь який лилися промені сонця, й увійшла до своєї вілли, де Служниці вишикувалися в ряд, очікуючи на мої накази.

— Де Дедлі? — запитала я, раптом згадавши про істоту. Мене одразу охопило почуття вини, тому що перш ніж піти на свою вбивчу місію, я забула наказати їм доглядати за собакою. Я навіть не подумала про нього. Служницям не було наказано годувати його і доглядати за ним, а з власної ініціативи вони цього не робитимуть.

Одна зі Служниць вручила мені невеличкий клаптик паперу, і я прочитала повідомлення.

Сайдоніє,

До мене дійшли чутки, що ти на кораблі Тайруса Домітріана. Я відправила Дедлі в загін для тварин замість тебе. Молюся за твоє благополуччя і сподіваюся незабаром тебе побачити!

Твій друг Невені

Опустившись на один із розкішних диванів, я перечитувала повідомлення знову і знову. Я намагалася зрозуміти цю дівчину, яка, незважаючи на мої смертельні погрози, вирішила мені допомогти.