Розділ «21»

Я підійшла, грізно поглядаючи на нього.

— Я не прошу!

Тайрус клацнув пальцями.

Розпечені вібруючі вусики обвили мою шию, і я впала на землю, хапаючи повітря.

— Мені дуже шкода, — відсторонено, але непримиримо промовив він, — та я не хочу, щоб мені зламали шию. Я активуватиму їх тільки в тому разі, якщо ти наблизишся до мене.

Я схопилася рукою за шию, намагаючись локалізувати вогнище цього дивного відчуття.

— Ці електроди вживлені тобі під шкіру. Це майже єдиний спосіб контролювати Діаболіка. Я хочу, щоб ти мене вислухала.

Я підняла на нього очі, палаючи від гніву.

— Я вирву твоє серце!

— Одного разу, можливо, так і буде. Але не зараз, — він підійшов до дверей і помахав рукою в проході. — Ти не зможеш переступити через цей поріг. Я хочу, щоб ти добре подумала над моєю пропозицією, перш ніж ухвалювати рішення.

— Я вже все вирішила! — закричала я, але він вже вийшов за двері, залишивши мене одну, і його Служниці пішли за ним.

Я кинулася до дверей, але одразу впала на коліна, отримавши сильний удар електричного струму: моє серце шалено калатало, а легені сперло від браку повітря.

У цьому Всесвіті в мене не залишилося нічого, і я бажала лише одного: щоб цей біль і порожнеча нарешті зникли. Я не передумаю, хай скільки Тайрус не тримає мене тут, я не передумаю.