Розділ «20»

— Так, Ваше Високопреосвященство. Вона повинна померти, — на хвилину запала тиша, а потім Енміті запитала, — Що це...

Вона не встигла договорити, бо в неї вистрелили з енергетичного пістолету.

На мить яскраве світло засліпило мене, і я засумнівалася в тому, що щойно побачила.

Енміті була не схожою на Лезер, яка померла після одного пострілу в груди. Енергетичний промінь змусив її відступити назад, але навіть із зяючою раною в боці й іншими ушкодженнями, яких я їй завдала, вона швидко відновила рівновагу і заревла від люті.

Вона кинулася на свого нападника, і той вистрелив знову, направивши на неї безперервний потік променя, що випалював у ній діру, доки вона продовжувала йти вперед. Потім кратер крові й плоті спікся, явивши світу її скелет і органи, і тоді Енміті впала на підлогу.

Запала тиша, а потім чиїсь руки підняли мене.

— Ходімо.

Я побачила обличчя Тайруса Домітріана.

Усі мої думки були про одне. Занімілими пальцями я ледве витягла його зброю, а потім через силу піднялася навкарачки.

— Що ти робиш? — здивовано запитав Тайрус.

Енміті була мертвою. А я все ще була жива. Я все ще можу рухатися, тому я завершу почате. Звестися на ноги я не змогла, тому поповзла до дверей. У мене не було часу чекати на прихід Імператора. До того часу я стечу кров’ю. Я сама прийду до нього. Очі застеляло густою темною пеленою.

— Ти не можеш навіть встати з колін. Ти ж не думаєш, що в такому стані зможеш вбити мого дядька?

— Не... підходь... буде боляче... — процідила я. А наступної миті все навколо застелила темрява, і мені назустріч помчала підлога.