Розділ «19»

Імператор, переконаний в тому, що вже переміг родину Імпірінс, і впевнений, що податлива та слабка дівчина відтепер повністю в його руках, відішле Діаболіків геть і дозволить спадкоємиці підійти ближче, щоб почути її слова і насолодитися кожним звуком, що злітатиме з моїх вуст, коли я благатиму... про що? На що він сподівався? Побачити мій страх перед ним чи, можливо, розпач і бажання отримати його заступництво?

Це не мало значення. Я думала лише про той день, коли Імператор наказав Лезер зрізати із себе шкіру, і про те, наскільки жадібно він вдивлявся в моє обличчя в ту мить. Він був людиною, яка отримує насолоду від страждання й страху інших людей, або, можливо, саме страждання молодих дівчат дає йому найбільшу насолоду. У будь-якому випадку, я виконаю обіцянку і дам Імператору те, що йому найбільше подобається.

А потім він опиниться в моїх руках. Я засаджу кинджал прямо йому в серце. Якщо він буде достатньо близько, а його Діаболіки достатньо далеко, я зможу зробити так, що рана виявиться смертельною, яка подарує йому кілька хвилин агонії, перш ніж по нього прийде неминуча смерть. Якщо ж мені не пощастить, доведеться завдати удару прямо в аорту.

Коли я кралася коридором, засідання таємної ради було в самому розпалі. Я завжди уявляла, що останні години свого життя, які я проведу в очікуванні смерті, промайнуть дуже швидко, але зараз час здавався мені вічністю.

Я замислилася над тим, чи отримала Сайдонія відповіді на свої запитання про сенс життя і причини нашого існування, якщо не в загробному світі, то хоча б у хімічному імпульсі мозку, в останні хвилини перед смертю. Вона розповідала, що деякі люди перед смертю бачать світло, що відкриває всі таємниці Космосу. Сподіваюсь, вона його побачила. Я розмірковувала над тим, чи було їй страшно в останні хвилини життя. Розмірковувала, чи...

Ці думки краяли мені серце.

Чи був у неї час, щоб згадати про мене, і подумати, чому її Діаболіка немає поряд, щоб захистити її?

Двері відчинилися і за поріг вийшла Енміті, щоб оглянути коридор. У напівтемряві Діаболік рухалася, немов великий тигр.

Вона побачила мене.

— Сенаторе фон Імпірінс, що ви тут робите?

Ми дивилися одна на одну, і в мене не було виправдань.

Вона завжди ставилася до мене з підозрою. Настав час виправдати її очікування. Я була її ворогом. І за хвилину я стану її смертю, або вона стане моєю загибеллю.