Розділ «19»

— Я додзвонилася додому. Вона мертва. Імператор відправив своїх воїнів, і вони просто вбили мою матір. Він призначив мене Намісником замість неї, але мені заборонено повертатися на Люміну. Я запитала, тому що... тому що не знала, що мені робити далі. Але я повинна залишатися тут. Ти коли-небудь чула про Намісника, який віддалено керує планетою? Намісники — це не Сенатори. Вони мають бути там, де правлять. І... і як я поясню Ексцесам, які обрали мою матір Намісником, що відтепер я займу її місце? Мені лише сімнадцять років. Це схоже на жарт. Ця посада навіть не повинна передаватися у спадок, — вона поглянула на мене. — А ти відтепер — Сенатор фон Імпірінс, — вона зайшлася істеричним сміхом, а я просто стояла і дивилася на неї. — Сенатор Сайдонія фон Імпірінс!

Ось тоді я нарешті усвідомила: це був не кошмар і не галюцинації. Імператор зробив це. Він убив Сайдонію. Він убив Матір-Засновницю і Сенатора і планував посадити на їх місце дівчину, яка була в його руках. Мене. Він хотів, щоб я стала наступним Сенатором.

— Що нам тепер робити? — прошепотіла Невені. — О Боже, що нам тепер робити?

Я заплющила очі й відчула жар сонця на своїй шкірі. Тепер я стала Діаболіком без господаря. У мене більше не було причини продовжувати своє існування. Те, що я прибула сюди врятувати Сайдонію, і тим самим прирекла її на смерть, було схоже на якийсь злий космічний жарт. Це вона повинна була стати уповноваженим Сенатором. Вона повинна була жити. А натомість, вижила я.

Хоча, це не надовго.

З мене досить. Більше ніяких вдаваних посмішок і привітності: я більше не прикидатимуся тихою і слабкою. Перш ніж Імператор знищить мене, я скину свою маску і посію стільки руйнації, скільки зможу.

— Я вб’ю Імператора.

Я усвідомила, що сказала це вголос, лише тоді, коли Невені роззявила рота від здивування. Розплющивши очі, я побачила, що вона перелякано озирається.

— Не можна казати такі речі вголос. Це державна зрада! Тебе можуть заарештувати!

Я схопила її і рвонула на себе.

— Якщо ти хоч комусь перекажеш мої слова, — прошепотіла я, до болю стискаючи її плечі, — я розтрощу тобі череп. Зрозуміло?

У Невені відвисла щелепа. Вона швидко закивала головою.

— Не розкажу. Я нікому нічого не скажу.

Мені спало на думку, що її варто вбити, так само, як я вбила Сутеру ну Імпірінс. Це не буде складно: один рух, і я скручу їй шию. Якщо я цього не зроблю, вона може їх попередити.

Щось зупинило мою руку.

Я відштовхнула Невені і пішла геть, всередині мого серця утворилася порожнеча, і я знала, що вона нікуди не зникне, залишиться в мені до останнього подиху.

Тільки-но я ухвалила рішення вбити Імператора, моторошне відчуття дезорієнтації зникло, тепер я точно знала, у якому напрямку рухатися далі.

Я вб’ю Імператора. Я зроблю це сьогодні. А потім його Діаболіки знищать мене. Тепер моє життя вимірювалося не днями, а годинами, і я прийняла це.

Тільки-но я розробила план, я знала, що маю робити. Я зможу вбити Імператора, скориставшись ефектом несподіванки, до того ж, я достатньо добре знала схему Імператорського Двору, щоб здійснити свою безжалісну місію.

Я встигла вивчити модель поведінки Імператора. Після зустрічі зі своїми радниками він дозволяв собі кількагодинний відпочинок. До своєї опочивальні він завжди йшов вузьким коридором. Там я до нього і підійду. Я чекатиму на нього неподалік від опочивальні. Я зроблю вигляд, що гірко плачу. А потім впаду на коліна, як перелякане дівча, і мої плечі будуть здригатися від ридань. Після цього безпорадна, новоспечена спадкоємиця родини Імпірінс, — покірна і боязка Сайдонія, — почне благати вислухати її, заливаючись гіркими слізьми.