Розділ «17»

— Що?

— Не думаю, що ми з Гладдіком продовжимо спілкуватися після цього випадку. Мені дуже шкода.

Він був не вартий її. Одного дня я все їй поясню.

На мій подив, Донія пропустила це мимо вух, як щось неважливе.

— Розкажи мені про себе. Я хвилююся.

Я знала, що цього разу вона мала на увазі себе.

Зі мною все гаразд. Хотіла б сказати я, щоб одразу заспокоїти її, але вона так дивилася на мене, навіть очима Матері-Засновниці, що в мене защемило в грудях.

Якщо хтось і міг відповісти на моє запитання, то це вона.

— Зі мною все гаразд. Просто... — я згадала Дедлі і те, як він лизнув моє обличчя. Згадала, що я зробила після цього. — Я трохи не в собі останнім часом. Я не звикла до подібної поведінки. Я сміялася.

— Ти що? — ахнула Донія.

— Гібрид собаки кинувся до мене. Я думала, він хоче мене вкусити, але натомість він почав леститися до мене. Собака лизнув мене і намагався привернути мою уваги. І це просто сталося. Я розсміялася. Але я не хотіла, цього робити.

— Неме... е, Сайдоніє, цього не слід боятися.

Її слова змусили мене оборонятися.

— Я не боюся.

На її губах промайнула тінь посмішки.

— Я знаю. Ти нічого не боїшся. Я не це мала на увазі. Я просто хотіла сказати, що ти не повинна хвилюватися через те, що розсміялася.

— Ти не розумієш. Це не схоже на мене. Це може означати, що зі мною щось не так.

— Пригадай... — вона видихнула, як і я, помітивши, як важко схитрувати, намагаючись сказати все, під час незахищеного зв’язку. — Пригадай той день, коли в тебе з’явився власний Діаболік — Немезіда, і як деякі частини її мозку збільшили? Це зробили, щоб вона могла полюбити тебе, — її голос затремтів. — Але ви не просто створюєте частину мозку для людини. Якщо він є, то він залишається. Б’юся об заклад, Немезіда б змогла полюбити й інші речі, якби їй випала така нагода. Б’юся об заклад, вона б також могла навчитися сміятися.

— Це смішно. Ми говоримо про Діаболіка.

— Або ми говоримо про дівчину, — тихо промовила Донія, — дівчину, яку ростили чудовиськом, тому вона сприймає себе як монстра, ми говоримо про людину, яка ніколи не дозволяє собі відчувати, тому що думає, що не повинна цього робити...