Розділ «12»

Незнайома до цього гаряча хвиля люті накрила мене. Я викрутила руки Салівару і штовхнула його у воду. Перш ніж я стрибнула за ним, засліплена люттю, краєм ока я побачила шоковане обличчя Дівайні. Я схопила її і за мить уже тримала їх обох за шиї. У них не було можливості закричати від подиву чи страху. Я опустила їхні голови під воду.

Вони почали відбиватися і дряпати мене, але я не послабляла хватки, розмірковуючи про те, що сталося б, якби на моєму місці була Донія. Що дужче вони опиралися, то сильніше я стискала їхні горлянки, і в цю мить думала лише про те, що ці люди планували зґвалтувати спадкоємицю Імпірінс, мою спадкоємицю Імпірінс. Я могла зламати їхні шиї одним рухом, і вони, безперечно, заслуговували на це.

Але я прийшла до тями, витягла їх обох із води і відштовхнула подалі від себе.

Вони відкашлювалися і відпльовувалися, роздираючи собі горло руками, і в цю мить мене охопив жах, бо я усвідомила, що накоїла. Я не могла зберегти їм життя і дозволити розповісти кому-небудь про мою надприродну силу, але, з іншого боку, вчинити подвійне вбивство в перший же день перебування при Дворі було недоцільно.

Першою оговталася Дівайні, яка задихаючись видряпатися із ванни.

— Що ти... що ти таке? Що ти за монстр?

Вона зачепила рукою чашу, і вино розлилося по підлозі, і це наштовхнуло мене на думку про те, як вийти із цієї ситуації. Я придумала, що мені робити із цими двома огидними створіннями.

— Негайно повернися сюди, — мовила я тихим, звіриним голосом.

Вона скрикнула, коли я вистрибнула з води і рушила до неї. Перш ніж вона змогла втекти, я схопила її за волосся і закинула назад її голову. Вона завмерла. Салівар вдарив мене по потилиці, намагаючись допомогти дружині, тому я миттю схопила його і перекинула через спину на землю.

Вільною рукою я наповнила чашу.

— Це вино стирає пам’ять, чи не так? — прохрипіла я. — Велика доза вводить у кому, так, Саліваре?

— Стривай, зачекай! — простогнав він.

— Мовчати! — гаркнула я йому на вухо. — Моліться своєму Життєдайному Космосу, щоб ви вижили після цього.

І я почала вливати вино йому в горлянку. Він захлинався, закривав рота, але я затисла йому носа і продовжувала заливати вино, доки його тіло не розпласталося на підлозі.

Дівайні встала на ноги. Я скрутила їй руку за спину й змусила випити рештки вина.

Переконавшись, що зробила все, як слід, я вдяглася і викрутила волосся. У голові роїлися тисячі думок, я поспіхом розмірковувала, як приховати заподіяне. Усі знали, що сьогодні ввечері я збиралася сюди! Що мені робити далі? Я навіть не уявляла...

Раптом почувся шурхіт у кущах. Я заклякла, коли побачила, як із них вийшла Невені Сегну із вигнутим лезом кольє в руках.

Ситуація ускладнювалася. Вино скінчилося. Я не могла опоїти її. Мені доведеться втопити дівчину.

— Сайдоніє! — вигукнула вона, оглядаючи Домітріанів. Два безвольні тіла лежала на підлозі. — Що... що тут сталося?

— Як давно ти тут? — запитала я натомість. — Ти сама?