Розділ «25»

— Це ви? — запитала вона. — Я цілий вечір намагалася вам додзвонитись. Двічі було зайнято.

— Шкода, — відказала я, — справді шкода.

— Ми з Джайлзом отримали вечірні газети десь дві години тому, — сказала Беатріс, — і рішення суду нас просто шокувало. Що з цього приводу говорить Максим?

— Думаю, це всіх вразило, — мовила я.

— Але, люба, це якась нісенітниця. Якого милого Ребекка вкорочувала б собі віку? Хто завгодно, лише не вона. Десь точно закралася помилка.

— Не знаю, — сказала я.

— А що каже Максим? Де він? — допитувалась вона.

— До нас приїздили гості, — відповіла я. — Полковник Джуліан і ще інші люди. Максим дуже стомився. А завтра ми їдемо в Лондон.

— З якого дива?

— Це якось пов’язано з рішенням суду. Мені важко пояснити.

— Ви мусите докласти всіх зусиль, щоб його скасували, — сказала Беатріс. — Це ж безглуздо, просто безглуздо. І так прикро для Максима — весь цей жахливий публічний розголос. Це погано на нього вплине.

— Так, — відказала я.

— Невже полковник Джуліан не в змозі нічого вдіяти? — продовжувала вона. — Він же магістрат. Навіщо ж тоді магістрати? Старий Горрідж із Леньйона, вочевидь, геть клепку загубив. Який у неї міг бути мотив? Це — найбільш ідіотська річ, яку мені доводилося чути у своєму житті. Хтось має побалакати з цим Теббом. Звідки він може знати, чи ті дірки були зроблені навмисно, чи ні? Джайлз переконаний, що в усьому винні скелі.

— Схоже, в суді вважають інакше, — мовила я.

— Якби ж мені вдалося приїхати! — сказала Беатріс. — Я б змусила їх надати мені слово. Схоже, ніхто навіть не намагався на щось повпливати. Максим дуже засмучений?

— Він утомлений, — відповіла я. — Радше втомлений.

— Як би я хотіла поїхати з вами в Лондон! — поскаржилася вона. — Але в мене ніяк не вийде. У бідолашного Роджера температура 39,4°, а наша медсестра — справжня ідіотка. Він її терпіти не може. Як мені його покинути?

— Звісно, — сказала я. — Вам не варто цього робити.

— А де саме в Лондоні ви будете?

— Не знаю. Нічого не ясно.