Розділ «25»

Февелл закурив одну з цигарок і видихнув у повітря хмару диму.

— А це означає тихий вечір у придорожньому трактирі з косоокою шинкаркою, — мовив він. — Ох і нічка ж у мене попереду! Утім не зважайте — я з нетерпінням чекатиму на завтра. Добраніч, старенька Денні! Не забудь зачинити містера де Вінтера на ключ!

Февелл підійшов до мене й простягнув руку. Я ж, мов дурна дитина, сховала свої руки за спину. Він зареготав і вклонився.

— Як прикро, — проказав Февелл, — коли такий мерзотник, як я, приходить і все псує, чи не так? Не переймайтесь, це дрібниці порівняно з тим, що ви відчуєте, коли на сторінках жовтої преси з’явиться історія вашого життя під заголовками на кшталт «Від Монте-Карло до Мендерлея. Пригоди юної дівчини, що вийшла заміж за вбивцю». Сподіваюсь, наступного разу вам пощастить більше.

Февелл посунув бібліотекою до дверей, махаючи Максиму, котрий стояв біля вікна, рукою.

— На все добре, старий, — сказав він. — Приємних снів. Спробуй отримати від ночі за зачиненими дверима якомога більше!

Февелл озирнувся й засміявся до мене, і лише тоді вийшов із бібліотеки. Місіс Денверз рушила вслід за ним. Ми з Максимом лишилися самі. Він досі не відходив від вікна й не підходив до мене. Із зали підтюпцем прибіг Джеспер. Його цілий вечір тримали за зачиненими дверима. Він заметушився довкола, покусуючи поділ моєї спідниці.

— Вранці я поїду з вами, — сказала я Максиму. — Я поїду з тобою до Лондона.

Якийсь час він не відповідав. Лишень продовжував дивитись у вікно.

— Так, — урешті-решт байдужим голосом відказав Максим. — Так, ми мусимо триматися разом.

До бібліотеки повернувся Френк і став при вході, узявшись рукою за двері.

— Вони поїхали, — повідомив він. — І Февелл, і полковник Джуліан. Я за всім простежив.

— Добре, Френку, — відказав Максим.

— Я можу чимось допомогти? — запитав Френк. — Хоча б чимось? Комусь зателеграфувати, про щось домовитись? Якщо я можу щось для вас зробити, то не лягатиму хоч до ранку. І, звісно ж, я надішлю телеграму Бейкеру.

— Не турбуйтесь, — мовив Максим. — Для вас немає роботи… поки що. Утім після завтрашнього дня її може виявитися більш ніж достатньо. Ми візьмемося до справи, коли прийде час. А сьогодні ми хотіли б побути вдвох. Розумієте?

— Так, — відповів Френк. — Так, звісно.

Кроулі зачекав ще якусь мить, так само тримаючи руку на дверях.

— Добраніч, — попрощався він.

— Добраніч, — відказав Максим.

Коли Френк вийшов і зачинив за собою двері, Максим підійшов до каміна, де стояла я. Я простягла до нього руки, і він притулився до мене, немов дитина. Я обійняла й пригорнула його до себе. Ми довго стояли мовчки. Я обіймала й заспокоювала його, мов Джеспера. Неначе він був Джеспером, який, десь поранившись, прийшов до мене, щоб я погамувала його біль.