Розділ «25»

— О котрій ви зможете бути готові найраніше?

— О котрій скажете, — відповів Максим.

— Як щодо дев’ятої?

— Гаразд. Тоді о дев’ятій.

— А як ми можемо бути впевнені, що він не втече звідси вночі? — поцікавився Февелл. — Йому достатньо лиш зайти в гараж і сісти в машину.

— Мого слова для вас недостатньо? — запитав Максим, розвернувшись до полковника Джуліана.

І вперше за весь час я помітила, що полковник завагався. Я побачила, як він поглянув на Френка. Обличчя Максима почервоніло. Я помітила, як на його лобі запульсувала крихітна жилка.

— Місіс Денверз, — повільно проказав він, — коли ми з місіс де Вінтер ляжемо сьогодні спати, чи не могли б ви зачинити двері нашої спальні ззовні? А вранці розбудити нас о сьомій?

— Слухаюсь, сер, — відповіла місіс Денверз.

Вона досі не зводила з нього очей, її пальці так само стискали поділ сукні.

— Добре, — різко сказав полковник. — Думаю, сьогодні нам більше немає чого обговорювати. Уранці я буду тут рівно о дев’ятій. У вас знайдеться для мене місце в машині, де Вінтере?

— Так, — відказав Максим.

— А Февелл поїде услід за нами на своїй?

— Сидітиму у вас на хвості, шановний, прямо у вас на хвості, — запевнив його Февелл.

Полковник Джуліан підійшов і потис мені руку.

— Добраніч, — сказав він. — Вам добре відомо, що я з приводу всього цього відчуваю, тож мені не варто вам щось пояснювати. Якщо вдасться, вкладіть свого чоловіка спати якомога раніше. На нас чекає довгий день.

Якусь мить полковник ще потримав мене за руку, а тоді відвернувся. Мене здивувало, що він уникав поглянути мені у вічі. Полковник Джуліан увесь час дивився на моє підборіддя. Коли він виходив, Френк притримав для нього двері.

Февелл нахилився над столом і наповнив свій портсигар цигарками з коробки.

— Припускаю, що на вечерю мене не запросять? — сказав він.

Ніхто не відповів.