Розділ «20»

— Якщо вони виявлять, що то Ребекка, ти маєш сказати, що помилився з іншим тілом, — говорила я. — Ти маєш сказати, що тіло у склепі — це помилка, жахлива помилка. Ти скажеш їм, що коли їздив до Еджкума, тобі було зле, ти сам не розумів, що робив. Ти не був упевнений навіть тоді. Ти не міг сказати точно. То була помилка, просто помилка. Ти ж скажеш так, правда?

— Так, — погодився він. — Так.

— У них нічого на тебе немає, — додала я. — Тієї ночі ніхто тебе не бачив. Ти вклався спати. Вони нічого не зможуть довести. Ніхто, крім тебе й мене, про це не знає. Геть ніхто. Навіть Френк. Ми з тобою єдині люди на світі, яким про це відомо, Максиме. Ти і я.

— Так, — повторив він. — Так.

— Вони вирішать, що човен перевернувся й потонув у той час, як вона була в каюті, — сказала я. — Вони подумають, що вона спустилась туди по мотузку або ще щось і, доки вона була там, з мису налетів вітер, човен перехилився — і Ребекка опинилася в пастці. Вони ж так подумають, правда?

— Не знаю, — відказав Максим. — Не знаю.

Аж раптом у маленькій кімнатці за бібліотекою задзвонив телефон.