Приписаний статус цікавить соціологію тільки у тому випадку, коли він стає підставою соціальної нерівності, тобто впливає на диференціацію досягнутих статусів. В традиційних суспільствах соціальний статус індивіда був відносно стійким, закріплювався релігією або законом. В сучасних суспільствах статусні позиції індивідів більш жваві. Проте в будь-якому суспільстві існують обидва види статусів. Деякі статуси, наприклад, тендерні, в основному приписані, інші досягаються в конкурентній боротьбі. Досягнутий статус також значною мірою визначається аскріптивними ознаками. Так, можливість отримання доброї освіти, яка в сучасному суспільстві є необхідною передумовою високого соціального статусу, може бути прямо пов'язане з перевагами сімейного походження.
2) В теоріях соціальної стратифікації статус розглядається як синонім престижу, що характеризує позиції індивіда або соціальних груп в ієрархічній системі.
Це поняття М. Вебером використовувалося як основа соціальної стратифікації, відмінної від класової. Статуси індивіда в сучасних багатовимірних системах стратифікації можуть бути суперечливими. Так, маючи високий освітній статус, людина може досить низько оплачуватися, тобто займати низький статус по шкалі прибутків. Невідповідність різних вимірювань породжує тенденцію до вирівнювання статусів, аж до радикального прагнення до зміни системи соціальної стратифікації.
В сучасній соціології звичайно використовують чотири основні виміри статусу, прибуток, професійний престиж, освіта і етнічна приналежність.
Соціальна роль — пов'язана з певною позицією індивіда в соціальній системі (статусом соціальним) сукупність прав і обов'язків. Будь-яка соціальна структура суспільства може бути представлена як певна статусно-рольова структура.
Соціальні ролі засвоюються індивідом в процесі соціалізації. Роль є лише окремим аспектом цілісної поведінки індивіда, що представляє собою певний рольовий набір. Індивід, що виконує завжди декілька або безліч ролей в суспільстві, може зіткнутися з рольовим конфліктом, коли він намагається дотримуватися вимог несумісних ролей (наприклад, учня і члена дружньої компанії).
Соціологи розрізняють ролі стандартизовані, безособові, які будуються на основі прав і обов'язків і мало залежать від того, хто їх виконує (офіційні ролі — продавець, касир і т.п.), і ролі, які визначаються індивідуальними особливостями їхніх учасників (ролі закоханих).
Відчуження являє собою вияв життєвих відносин особистості і соціуму, при яких особистість, продукти її діяльності, а також інші індивіди і соціальні групи в якості носіїв певних норм, установок і цінностей усвідомлюються як протилежні їм (від несхожості до неприйняття і ворожості). Вони набувають для неї ознак і характеристик "чужого світу".
Категорію відчуження ввів Гегель, а ґрунтовний аналіз здійснив Маркс, визначивши його філософський, економічний і соціальний зміст. Свій аналіз він здійснив через характеристику відчуженої праці, яка в буржуазному суспільстві здійснюється пролетарем на умовах приватнокапіталістичної власності. Дана власність передбачає особливе ставлення працівника до процесу і результатів своєї праці — відчуження, оскільки ані сам процес праці, ані його результати працівнику не належать, а привласнюються капіталістом, що є власником засобів виробництва.
Девіація (відхилення) — це поведінка, яка не співпадає з суспільними правилами (нормами і цінностями), що мають відношення до даної людини або до ситуації, в якій вона діє. Сюди включається безліч різних видів поведінки (лихослів'я, зловживання спиртним, вживання наркотиків, футбольне хуліганство тощо).
Частина з них, яка пов'язана з порушенням правових норм, визначається як делінквентна, або злочинна, і карається законом. Проте соціальному засудженню піддається і безліч вчинків, які не є незаконними, але які самим суспільством визначаються як девіантні або на які "наклеюється ярлик" девіантних.
Соціологія вивчає девіацію як соціально обумовлене явище, оскільки уявлення про норму і девіацію пов'язані з соціальним контекстом і варіюють в різних суспільствах і навіть субкультурах. Дії не є природно добрими або поганими; нормальність і девіація визначаються соціально. "Девіація є не якістю скоєної особистістю дії, а швидше наслідком застосування іншими правил і санкцій до "порушника" (Беккер).
Визначення дії як девіантної передбачає наявність в суспільстві певного нормативного консенсусу — фундаментальної згоди по базисних цінностях.
Проте сучасне суспільство не володіє культурною єдністю і ціннісним консенсусом, для нього характерний широкий плюралізм цінностей і норм. В такій ситуації відмінність між нормою і девіацією стає невизначеною, а соціальна реакція на девіацію носить не загальний, а соціально обмежений характер. Тому головним питанням стає питання про те, хто в суспільстві визначає девіацію, "наклеює ярлик" девіантності.
Деякі соціологи вважають, що всі люди в якійсь мірі девіантні, оскільки ніхто не відповідає повністю соціальному ідеалу, канонам соціально прийнятної поведінки. Соціологія вивчає девіацію у зв'язку з механізмами соціалізації. Девіація є продуктом певних соціальних процесів, що приводять до випадання індивідів з "нормальних" ролей і груп, обмеження їхнього доступу до звичайних ролей і видів діяльності, до ухвалення ними цінностей девіантної культури.
У чому полягає сутність мотивації?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Що таке "соціальна група"? Які існують форми міжособистісних стосунків?“ на сторінці 2. Приємного читання.
