ідеологічну — формування соціологічних поглядів і ідей; вивчення того, як вони входять в цілісну систему пояснення суспільства;
перетворюючу — розробка (на основі соціологічних вимірів впливу на соціальні відносини методів дії результативних технологій навчання і виховання) системи соціального управління освітою.
Які методологічні підходи до дослідження освіти розроблені в соціології освіти?
Погляди на освіту в теоретичних концепціях представників соціологічного знання дозволили накопичити чималий матеріал з історії соціології освіти.
Огюст Конт (1798—1857), наприклад, підкреслював необхідність навчання позитивному мисленню промислової еліти і пролетарів в новому індустріальному суспільстві. Він вважав, шо система освіти — важливий соціальний механізм розповсюдження, передачі трансформації знань від покоління до покоління
Лестер Уорд (1841—1913) з розвитком освіти зв'язував успіх реформ, направлених на досягнення соціальної рівності. Він доводив, що освіта сприяє формуванню "колективного розуму" суспільства, спрямовувала хід суспільного розвитку.
Джон Дьюї(1859-1952) відмічав, шо завдання освіти — навчання людей методам пізнання і перетворення світу. Школи майбутнього, на думку Дьюї, повинні бути органічно злиті з соціально- економічними потребами суспільства, диференційовані за класовими ознаками (для народу і для правлячої еліти).
Еміль Дюркгейм (1858-1917) поклав початок самостійної розробки соціології освіти. Він вважав, що виховання і освіта можуть бути досліджені як соціальні факти, тобто вони є предметом науки соціології і для їхнього дослідження необхідно використовувати соціологічні методи.
Він відмічав, шо освіта і виховання нерозривно пов'язані з соціалізацією індивідів, виступають її засобами.
Щоб приборкати природний егоїзм, необхідно в процесі виховання і освіти привчати людину підкорятися дисципліні, яка повинна мати характер влади, але одночасно бути обов'язком, як необхідним, так і усвідомленим. Дисципліну не потрібно абсолютизувати як єдину ціль соціалізації. Суспільства повинні сприяти становленню особистості. Сприяння розквіту особистості, формування в індивіді відчуття незалежності, здібності до рефлексії і вибору все більшою мірою визначає спрямованість освіти, виховання, соціалізації.
Виділення соціології освіти в спеціальну область відбулося завдяки ідеям Макса Вебера (1864—1920). Він обґрунтував, що соціальна дія повинна відповідати двом вимогам: бути, по-перше, суб'єктивно орієнтованою і, по-друге, бути орієнтованою на інших. Реалізація обох вимог безпосередньо пов'язана з рівнем розвитку свідомості, умінням грамотно і науково обґрунтовано мислити і діяти.
Завдяки освіті наука проникає у виробництво, управління, в побут людей, що свідчить про універсальну раціоналізацію суспільства. Корисність освіти для практичного і особистого життя, на думку Вебера, полягає: в розробці "техніки оволодіння життям" — як зовнішніми речами, так і вчинками людей; в розробці методів мислення "робочих інструментів" і виробленню навичок поводження з ними; в виробленні ясності співвідношення цілей і засобів соціальних дій; в розумінні і уточненні "кінцевого значення власної діяльності". Карл Мангейм (1893—1947) підкреслював, що освіта — це спосіб впливу на людську поведінку, засіб соціального контролю. Він послідовно виступав проти ідеологізації науки, освіти. Однією з найважливіших соціальних функцій освіти він вважав формування особливої соціальної групи — творчої інтелігенції, з якою пов'язу- вав надії на подальшу демократизацію всіх сфер суспільства, у тому числі і освіти.
Толкотт Парсонс (1902—1979) розробив ідеї про соціалізаційні функції інституту освіти, про необхідність системного підходу до навчальних установ і їхніх елементів.
В сучасні західній соціології розроблені продуктивні методологічні підходи до дослідження освіти:
функціоналізм розглядає проблему нерівності можливостей в доступі до отримання знань;
ураховує індивідуальні здібності учнів і відмінності між школами і однотипними навчальними закладами, засновані на об'ємі знань; не ураховує чинників і внутрішніх процесів, що впливають на мобільність молодого покоління (Девіс, Мур, Коулман, Блау, Данкен, Хоппер);
теорія конфлікту фокусує увагу на суперечностях інтересів різних елементів надбудови суспільства; використовує концепти марксистів —- класові суперечності на основі економіки; аналізує суперечності, засновані на неекономічних соціальних інститутах — культурі, політиці, релігії тощо (Боулз, Пуланцас, Гінтіс, Коллінз, Ароновіц, Жирокс, Альтюссер, Аніон, Віліс, Шор, Фрайер);
структуралізм вважає, що код знання виступає основоположним принципом, який формує відмінності в світоглядах, соціальній ідентифікації і різновиді знань. Інституції освіти розглядаються структуралістами як організації, які кодують культуру, а ці коди відтворюють соціальні категорії (Бурд' є, Бернстайн. Хіф, Казден, Хімс);
нова соціологія освіти пропонує принцип критичного осмислення наукового знання. Соціологія знання, на їх думку, — це наукова орієнтація, яка виявляє більш загальний науковий і культурний напрям. Освіта — це не тільки маскування ідеології групових інтересів у вигляді об'єктивного знання або учбового плану, це також відтворювання соціальних зразків нерівності, що виявляються у відмінностях індивідуальної успішності в школі (Мангейм, Горбут, Карабел, Халсі, Браун, Векслер, Шарп, Жирокс);.
критична соціологія (М.Янг та інші) доводить, що освіта особистості — це складний соціокультурний процес, який не обмежується системою формальної освіти. Серед тенденцій сучасної освіти відмічаються:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Що є предметом соціології освіти? Які функції виконує соціологія освіти?“ на сторінці 2. Приємного читання.
