Всередині системи цінностей субкультури і її статусної структури відбувається соціалізація членів даної соціальної групи, і в цьому значенні вона нічим не відрізняється від "стандартної" соціалізації законослухняних громадян. Тому злочинність не може бути переконливо пояснена з точки зору індивідуальних підходів — це явище у вирішальному ступені пов'язано з особливостями соціалізації в контексті субкультури, що специфічним чином компенсує індивідам і соціальним групам їхню невдачу в суспільстві, здійснює передачу і відтворювання девіантних вдач.
Молодіжні субкультури часто також розглядаються як девіантні, виявляють якийсь ступінь опозиції пануючій культурі. Молодіжні субкультури розвиваються частіше за всього на основі своєрідних стилів в одязі і музиці і пов'язані з розвитком суспільства споживання, що створює всі нові і нові ринки продукції, націлені перш за все на молодь.
Молодіжні культури — це культури демонстративного споживання. Виникнення молодіжних субкультур пов'язане також з підвищенням частки і значення вільного часу, дозвілля, навкруги якого і формуються всі відносини; вони зосереджуються також більшою мірою на дружбі і групі однолітків, а не на сім'ї. Крім того, зростання життєвого рівня дозволяє здійснювати масштабні експерименти з способом життя, пошук інших, відмінних від культури дорослих, культурних підстав свого існування.
Поняття субкультури передбачає існування пануючої культури, наявність ціннісно-нормативного консенсусу в суспільстві. Проте для суспільства постмодерну характерна культурна фрагментація, мультикультуралізм, що робить вельми проблематичним існування цілісної культури.
Сучасна культура представляє собою певну сукупність конфліктуючих субкультур.
Контркультура, або альтернативна культура — це субкультура, яка за своїми основних установках заперечує основну або пануючу в суспільстві культуру. Цей термін з'явився в 1960-х pp., коли в західних суспільствах спостерігався розквіт контр культурних рухів, перш за все рух молоді, студентів-радикалів, який отримав назву "нових лівих" (на відміну від "старих" лівих — рухи робітничого класу). Вони виробляли нові теорії, нові стратегії поведінки відносно способу життя і інститутів західного суспільства, нові моделі сімейного життя, що йдуть врозріз із загальноприйнятими цінностями і моделями поведінки.
В процесі порівняння різних культурних форм можуть виникати різні тенденції: від украй негативного ставлення до чужої культури до розуміння інших культур такою мірою, в якій вони самі себе розуміють.
Дуже часто ми ставимося до описів неєвропейських культур як до опису екзотичних пригод або до містичних фільмів. Люди з кільцями в носах, чоловіки, мають десять дружин, страви з комах і левових сердець — все це приклади того, шо ми вважаємо химерним і нелюдяним, звичаями дикунів". З нашої точки зору, європейський (західний) спосіб життя представляється "правильним", а не західний — дивним або варварським.
Ця тенденція судити про інші культури з позицій своєї власної називається етноцентризмом.
Етноцентризм — уявлення про те, що будь-який спосіб життя, устрій певної соціальної групи є виключно вірним. Для етноцентризму характерне негативне ставлення до інших народів, до їхніх культурних цінностей, норм, установок і звичаїв. Етноцентризм не визнає інші культури як рівноправні, а вважає їх кращими або, частіше за все, гіршими в порівнянні з своєю власною культурою.
Етноцентристські погляди чітко виявляються в місіонерській діяльності, основу якої складають спроби звернути "язичників" до своєї віри. Супутнє етноцентризму поняття ксенофобія — боязнь і неприйняття всього іноземного, а ширше — всього чужого.
Етноцентризм є характерною особливістю діяльності перших антропологів. Вони були схильні порівнювати всі культури з своєю власною, яку вважали самою передовою.
Американський соціолог В. Самнер досліджував це в праці "Народні звичаї", опублікованій у 1906 р. Він вважав, шо культуру можна зрозуміти тільки в рамках її власних цінностей і в її власному контексті. Ця позиція відома зараз як культурний релятивізм. Самнер шокував читачів заявою, що людоїдство і дітовбивство мали сенс в контексті тих суспільств, які практикували ці звичаї.
Культурний релятивізм — соціологічне бачення, яке визнає існування інших культур і їхнє право мати свої системи особливих рис, цінностей, уявлень і норм, навіть тоді, коли вони відрізняються від власних уявлень і цінностей. Без такого бачення, що передбачає культурний релятивізм, соціологія не змогла б розробити ті способи розуміння суспільного життя, до яких вона постійно прагне.
Антрополог Рут Бенедикт удосконалила цю концепцію. Вона вважала, що будь-яку культуру можна зрозуміти не тільки в її власному контексті, але й тільки тоді, коли розглядати її в своїй цілісності. Жодна цінність, церемонія або інша культурна риса не можуть бути повністю зрозумілими, якщо розглядати їх у відриві від цілого.
Принцип культурного релятивізму корисний також для розуміння тонких відмінностей між схожими культурами. В Німеччині, наприклад, двері в установах завжди щільно закриті, щоб забезпечити ізоляцію людей. Інакше, як говорять німці, службовці відволікалися б від роботи. В США, навпаки, двері кабінетів звичайно залишають відкритими. Американці, які працювали в Німеччині, часто скаржилися, шо закриті двері створюють атмосферу холодності, що формує відчуття відчуженості. Закриті двері для американців означають щось абсолютно інше, ніж для німця.
Ксеноцентрізм — уявлення, яке передбачає можливість того, що спосіб життя одних народів кращий або більш привабливий, ніж власний. Прикладом ксеноцентризму може бути придбання дорогих іноземних товарів, тоді як вітчизняні товари коштують набагато менше, а порівняно з іноземними не програють їм в якості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Які існують культурні форми? Що таке субкультура?“ на сторінці 2. Приємного читання.
