Розділ «Тема 15. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища»

Система екологічних платежів (зборів) в Україні виконує дві основні функції: по-перше, збору і накопичення необхідних фінансових засобів для реалізації заходів екологічної спрямованості; по-друге, формування економічних мотивів екологізації процесів виробництва і споживання товарів і послуг. При цьому ставки платежів (зборів) повинні відповідати декільком вимогам:

а) відбивати основні закономірності (пропорції) впливу різних екодеструктивних факторів на економічні інтереси господарюючих суб'єктів;

б) підтримувати рівновагу між інтересами виробників і споживачів продукції;

в) враховувати загальну економічну ситуацію в країні і не викликати тотальних руйнувань економічної системи (зокрема, масового руйнування підприємств).

Система екологічних платежів включає наступні складові.

1. Плата за землю. Встановлюються три види плати: а) за використання земель сільськогосподарського призначення; б) плата за використання земель населених пунктів; в) плата за вилучення угідь, що надані під непрофільне використання. Тут є характерні особливості: ставка земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках від їхньої грошової оцінки в таких розмірах: для ріллі, косовиць і пасовищ – 0,1; для багаторічних насаджень – 0,03. При цьому даються такі визначення використаних термінів:

– земельний податок – обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками;

– ставка податку – законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподаткованої земельної ділянки;

– грошова оцінка – капіталізований рентний дохід із земельної ділянки; розраховується індивідуально за видами земель залежно від їхньої якості, природних умов і розташування ділянок.

У загальному вигляді капіталізований рентний дохід розраховується шляхом помноження щорічного прибутку (дохід за винятком виробничих витрат) на термін капіталізації ренти (33 роки).

Плата за використання земель населених пунктів. Ставка земельного податку з земель, грошову оцінку яких визначено, встановлюється в розмірі 1% від їх грошової оцінки. Для земельних ділянок, грошова оцінка яких не встановлена, існують середні ставки податку залежно від розміру населеного пункту (чисельність населення). Зокрема, для невеликих населених пунктів вона є змінною, залежно від кількості мешканців. У населених пунктах, що належать до категорії курортних, розмір ставок коректується застосуванням поправочного коефіцієнта: Південний берег Криму – 3,0; Південно-Східне узбережжя Криму – 2,5; Західне узбережжя Криму – 2,2; Чорноморське узбережжя Миколаївської, Одеської і Херсонської областей – 2,0; гірські райони і передгір'я Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької обл. – 2,3; узбережжя Азовського моря – 1,5.

Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у 5-кратному розмірі відповідно до встановленого земельного податку.

2. Платежі (збори) за використання надр. Цей вид платежів умовно можна розділити на такі види: а) збір за видачу ліцензій на користування надрами;

б) плата за користування надрами; в) відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету; г) плата за використання підземного простору; г) акцизний збір.

Збір за видачу ліцензій справляється, виходячи з розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян (для юридичних осіб). З фізичних осіб України збори справляються за ставками, розмір яких становить 50% розміру ставок, юридичних осіб. З іноземних юридичних та фізичних осіб ставки справляються у двократному розмірі.

Установлення зборів за використання мінеральних ресурсів пов'язане з реалізацією права державної власності на мінеральні ресурси і необхідністю компенсації витрат на геологорозвідувальні роботи. За допомогою зазначених платежів мають вирішуватися завдання: створення джерел фінансування геологорозвідувальних робіт; вирівнювання умов господарювання для підприємств, що освоюють різні за якістю родовища; узгодження загальнодержавних і регіональних інтересів через відповідний розподіл коштів: фінансування заходів з охорони надр та навколишнього природного середовища, а також соціально-економічної та екологічної реабілітації гірничодобувних регіонів; формування фонду коштів для дотації за розробку родовищ корисних копалин, що обумовлена суспільними потребами.

Плата за використання підземного простору. Річні нормативи плати встановлюються окремо для кожного виду використання підземного простору в гривнях на одиницю виміру. Підземний простір використовується для: зберігання природного газу і газопродуктів; зберігання нафти і нафтопродуктів: виробництво і збереження винопродуктів; вирощування грибів, овочів, квітів та ін. рослин; зберігання харчових продуктів, промислових та ін. товарів, речовин, матеріалів; провадження іншої господарської діяльності.

3. Плата за використання водних ресурсів. Повна ставка плати (збору) за використання водних ресурсів є сумою двох ставок: 1) за використання води, як природного ресурсу і формування доступних для використання ресурсів у системі водопостачання; визначається виходячи з рентної оцінки джерела за економічною ефективністю використання води замикаючими (за соціально- економічним ефектом) водокористувачами; 2) за забір води, її очищення і розподіл між водокористувачами в системі водопостачання.

4. Плата (збори) за спеціальне використання лісових ресурсів. Ставки платежів, на основі яких здійснюється збір за використання лісових ресурсів, називаються таксами. Такси передбачають поштучну оплату, і застосовуються під час відпуску будь-яким заготівельником деревини лісових порід. Такса – це вид ставок за використання лісових ресурсів, що передбачає оплату за кожне дерево, залежно від його діаметра, висоти, якості, зручності заготівель і місця розташування. При таксації ліси України поділяються на два лісо-таксові пояси: 1) до першого пояса віднесено всі ліси, крім лісів Закарпатської, Івано- Франківської, Чернівецької областей та лісів гірської зони Львівської області;

2) до другого пояса відносяться ліси Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та ліси гірської зони Львівської області; такси для цього пояса в середньому на 15% нижчі, ніж для першого.