Розділ «Слова, найбільш поширені в культовій практиці»

Декан — помічник абата в католицькому монастирі; старший священик в католицькій та англіканській церквах, який завідує справами кількох парафій, а також старший кардинал-єпископ.

Десятина — відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на користь церкви. В наш час зберігається у адвентистів та інших сектах як примусовий збір. В ісламі різновидом Д. є закят.

Диякон — третій, нижчий сан священнослужителя, помічник єпископа і священика під час богослужінь в православній, католицькій, англіканській і протестантській церквах, в ряді сект (в останніх він не є священнослужителем). Протодиякон — перший, або старший Д., перодиякон — Д. із монахів.

Догмат — основне положення віровчення, яке визнається незаперечною істиною, що має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного визнання Д., сліпого прийняття їх на віру — одна з головних вимог християнської церкви. Догматика — систематичний виклад основних догматів.

Домініканці — католицький жебрущий чернечий орден. Заснований на початку XIII ст. монахом Домініком для боротьби з єретиками. З 1232 р. Д. керували інквізицією, одержали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. Із рядів Д.вийшли відомі схоласти (Альберт Болыитедт, Фома Аквінський) і містики (Мейстер Екхарт, Сейс, Таулер). Всіляко допомагали папству подавляти антикатолицькі та антифеодальні виступи. Зараз один із найвпливовіших орденів.

Друге пришестя — у християнському віровченні, яке знайшло своє відображення в "символі віри", очікувана друга поява Христа на землі для посоромлення "нечестивців" і дарування "блаженства" віруючим. Віра в Д.п. поширилася серед християн в міру формування євангельського міфа про земне життя Христа. Вчення про Д.п. широко використовується церковниками і сектантськими проповідниками для зміцнення релігійної віри.

Дух — у релігії та міфології безплотна, надприродна сутність, яка уособлює людське мислення, свідомість, психічні здібності. В гзелітійному та ідеалістичному світогляді Д. розглядається як первинний по відношенню до природи. У релігіях під Д. розуміється особливе, нематеріальне начало, розумне і самодостатнє, тобто, кінець кінцем, просто божество. Звідси походить і пункт християнського віровчення про третю Іпостась св. трійці — Д. святий.

Духовенство — служителі культу, які вважаються посередниками між Богом та людьми і здійснюють культові дії — таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії.

Дячок — церковний служитель, котрий допомагає диякону та священику в церковних справах, по-іншому — причетник (паламар). Д. в православній церкві звуться псаломщики, тому що їм найбільше доводиться читати псалтир в храмах.

Едем — за біблійською легендою, земний рай, місце перебування людини до гріхопадіння, із якого перші люди були вигнані за гріхопадіння.

Екзарх — 1. У Стародавній Греції глава жреців, які перебували при храмі. 2. У Візантійській імперії правитель області (діоцезу), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі. 3. У сучасному православ'ї глава церковного округу, який охоплює адміністративно-територіальну область, що має свої особливості.

Ектенія — в православній церкві молитва, що входить до складу богослужінь, яка проголошується звичайно дияконом і містить просьби, звертання до Бога. Види Е., згідно розміру та характеру прохань, — велика, прохальна, особлива і мала. За допомогою Е. у свідомість віруючих вселяється думка про те, що церква избито здатна допомогти нещастям народу і всі надії слід покладати на Бога.

Екцекліка— послання римських пап духовенству та віруючим, присвячені найважливішим соціально-політичним, релігійним і морвльним питанням Е. надається особливого значення тому, що вони значною мірою покликані визначати особливості формування суспільної думки з основних політичних і соціальних проблем сучасності.

Епітимія — в православній та католицькій церквах морально-виправна міра у формі посту, тривалої молитви, земних поклонів, ходіння на прощу до "святих" місць чи "святинь" і т.ін., яка добровільно виконувалася віруючими, що розкаялися у своїх гріхах за завданням духівника. Е. призначається найчастіше під час сповіді.

Епїтрахіль — частина обов'язкового для богослужіння облачения священиків усіх трьох ступенів православної ієрархії, що має вигляд фартуха з хрестами, зшитого із двох широких стрічок, який одягається на шию і опускається до землі. Крім цих основних частин одягу священнослужителів кожному ступеню ієрархії належить ряд інших елементів облачения: чим вищий ступінь, тим їх більше і вони складніші. Деякі речі служать духовенству нагородами (подвійний орар, набедреник, палиця митра).

Ешибот — іудейська школа, яка готує рабинів. Навчання в Е. здійснюється за надзвичайною схоластичною системою Основні предмети богословського вивчення — Біблія і Талмуд. У багатьох країнах існують і зараз.

Єзуїти — члени чернечого католицького ордену "Товариство Ісуса", створеного в 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойлою для боротьби з народними рухами, передовою думкою, для зміцнення авторитету католицької церкви.

Єпархія — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом). Зараз межі єпархій відповідають приблизно адміністративному поділу кол. СРСР на області, республіки. Є. ділиться на "благочинні округи", які очолюються благочинними (ст. священиками) і об'єднують кілька парафій.

Єпископ (інакше — архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть рукопокладати в диякони, священики і єпископи (останнє — разом з іншими єпископами). Є. призначає на нижчі посади кліру, освячує храми і т. ін., йому підпорядковані всі церковні установи, які перебувають у межах його єпископату (або єпархії), монастирі, духовні семінарії тощо, крім тих, що знаходяться в безпосередньому віданні церковного центру. В Руській православній церкві Є. обов'язково повинен бути монахом, в грузинській — безшлюбним, але чернецтво не обов'язкове. Нагородні почесні звання для Є. — архієпископ та митрополит. У церкві є три основні ступені священства: диякон, ієрей (священик) та єпископ.

Єресь — слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень, котрі відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і культу.