Розділ XII. Релігія античного світу

Релігія критомінейської епохи.

Наше досліження історії релігії переноситься до Європи. Саме тут відбувся розвиток цивілізації, яка була безпосереднім предком цивілізації сучасної Європи і яка була безпосереднім грунтом розвитку християнства — релігії, яка наклала найбільший відбиток на історію людства. Це — антична цивілізація.

Південь Балканського півострова, острова Егейського моря і вузенька смуга західного узбережжя Малої Азії, а пізніше — чисельні колонії навколо цих територій — це Еллада, колиска європейської цивілізації. Заселення Еллади почалося біля 100 тис. років тому.

Цивілізація в Європі народилася на рубежі 4-го і 3-го тисячоліть до н. е. Вся Європа в той час ще переживала період переростання первічного суспільства в цивілізоване. Вкрита лісами і болотами, вона була ще дикою. Лише на півдні (теперішня Італія та Іспанія) і південному сході (Полунав'є, Греція, південно-українські степи) існували окремі вогнища землеробських і землеробсько-скотарських культур.

Ще на початку нашого століття історія Європи починалася з материкової Греції, як то кажуть, з Гомера. Але дослідження англійського археолога А. Еванса (1851 — 1943) відкрили нам на острові Криті найстародавнішу європейську культуру — критську або мінойську (за ім'ям міфічного царя Міноса, найбільш видатного діяча того історичного періоду). А період цей не малий: від 3000 до 1200 рр. до н. е. — майже 18 століть.

Критська культура, яку представляли ранні рабовласницькі держави Кнос, Фестта ін., досягла значного розвитку в 20 — 15 ст. до н. е. і швидко згасла з 14 ст. до н. е. В цих державах існувала теократична влада. Цар був одночасно і верховним жерцем. Управління державою і відправлення релігійного культу практично складали один процес. Мінойці (так умовно звуть населення цієї держави) вклонялися великій богині-матері людей і тварин і богові-бику, що уособлював руйнівні сили природи. Цим богам цар-жрець приносив жертви в палаці, що одночасно був житлом і храмом.

В кінці 15 чи на початку 14 ст. до н. е. на Кріт вторглися греки (ахейці) з континенту і зруйнували мінойську цивілізацію.

Ще одним центром стародавньогрецької цивілізації була (ахейська) культура міненська (1700 р. до н. е. — 1200 р. до н. е.).

Срени-ахейці з'явилися на Балканах майже одночасно з появою цивілізації на Кріті. Вони прийшли з півночі, з долини Дунаю. Злившись з місцевим населенням вони утворювали нові культові вогнища. Розкопки в Мікснах, а потім в багатьох інших місцях Греції розповідають нам про войовничий народ, який створив могутню державу, яка домоглась особливого розквіту в 15 _ 13 ст. до н. с. Існували й інші ахейські держави. Вони вели між собою безперервні війни.

Стародавні греки обожнювали природу. В уявленні стародавнього грека особи були всюди: в струмках жили наяди, в гаю — деревні німфи, лріали і сатіри, в скелях — ореади, в морі — переїли і трітоии, небо заселено зірками і богами вищого рангу.

В 50-х роках нашого століття була розшифрована міненська письменність. Правда, більша частина розшифрованих глиняних табличок мала різні господарські записи, але було дешо і про релігію. Так, виявилось, що були раби, що вважалися власністю того чи іншого бога. Може було і щось подібне до храмового господарства Принаймні була якась колективна релігійна власність. Склався немалий список богів. Серед них Зевс, Гера, Посейдон, Лфпіа. Лртсміла. У богів-чоловіків були жіночі "візаві": у Посейдона Посился, у Зевса — Дівія. Був культ Діоніса, але не бога, л людини.

Біля 12 ст. до и. с. на міненські землі відбулося вторгнення дорійських племен з півночі півострова. їх культура злилася з міненською. а суспільство одержало поштовх до розвитку в напрямку розкладу общини.

Наступний етап в історії Стародавньої Греції дістав назву архаїчного, він тривав з 8-го по 6 ст. до н. е. В цей період стародавні греки колонізують північне узбережжя Егейського моря, узбережжя Чорного моря, південь Апенінського півострова і навіть проникають на африканське узбережжя Середземного моря. Колонізація активізує економічний розвиток країни: стимулюється ремісництво, остаточно відокремлюється ремесло землеробства, торгівля зближує сусідні і далекі країни, греки чимало чого запозичують з світу, що відкрився перед ними. В Стародавній Греції встановлюється в 8 ст. до н. е. полісний лад: виникають міста-лержави вже з класовим ладом, з розвиненими товарно-грошовими зносинами.

З усіх полісів найбільш значними були Афінська і Спартансько держави.

Народ Афінської держави складався з чотирьох філ (племен). Кожна філа в свою чергу поділялася на три фратрії, а кожна фратрія на тридцять родів. Плем'я і рол були органами управління і релігійними общинами, функції фратрії обмежувались шлюбами і реєстрацією народжень.

Суспільне життя в полісах набирає все більш організованого порядку, удосконалюється шляхом створення правових відносин.

В 621 р. до н. е. Драконт записав чинне звичаєве право в Афінах. Це було деяким обмеженням інтересів аристократи, яка до нього не була зв'язана ніякими законами. І цс в певній мірі захищало інтереси народу. Але за законами Драконтл було лише одне покарання — карк на горло. Тому вираз "драконтові закони" став крилатим.

За рефератами Драконта ведення релігійних справ остаточно переходило до держави, всі жителі Аттіли мусили вклонятися богам і визнанним родами героям. Релігійне життя продовжувало відбуватися в роді і фраторії.

Особливо важливою була законотворча діяльність Солона (між 640 — 635 — 6л. 559 pp. до н.е.), який в 594 р. до н. с. ліквідував боргове рабство, ввів єдині для всієї країни міри ваги і гроші, встановив свободу заповітів. Солоп дбав про економічну незалежність країни і розвиток ремесел. В залежності віл майновою стану розділив суспільство (ділилось на чотири класи) і заборонив представникам самого бідного класу — фстам - займати державні посади, але всі мали виборче право.