Розділ «§22. Коран як історико-літературний пам'ятник»

Коран (араб, аль-куран, буквально — читання) — головна священна книга мусульман. За ісламським догматом, Коран існує віддавна, він ніким не створений, а його небесний оригінал знаходиться під престолом Аллаха.

Коран поділений на 114 розділів — сур, кожна з яких складається з аятів. Слово "аят" означає знак, чудо. Ці розділи різні за розміром і розташовані без логічного зв'язку, незалежно від змісту. Найдовші сури розміщені на початку Корану, більш стислі — в кінці. Коран написаний рифмованою прозою, у своїх старих частинах близькою до тієї, якою задовго до появи "священної книги" користувалися арабські жреці

Релігійно-догматичні, міфологічні, законодавчі матеріали Корану розпадаються на кілька груп, з яких одні — більш давнього, інші — більш пізнього походження. Незаперечно доведено, що найстаріші з рукописів, які збереглися з тексту Корану, можуть бути датовані кінцем VU або початком VIII ст. До них належить і складений за наказом халіфа Османа так званий єдиний текст Корану, який, за запевненнями богословів, є першим і з якого нібито знімалися копії.

Досліджуючи Коран, вчені не тільки акцентують увагу на існуючих у ньому запереченнях, але певний інтерес викликає опис у цій книзі давніх звичаїв, моментів боротьби із стародавніми віруваннями, пережитками патріархально-общинного ладу тощо. В Корані є місця, що стосуються регламентації торгівлі, майнових, сімейно-шлюбних, моральних відносин, але головна його тема — утвердження релігійних принципів, приписів, які стосуються обов'язків віруючих щодо Аллаха — єдиного бога, якому слід безвідмовно поклонятися.

Близько чверті Корану — це сказання про пророків, пройняті обіцянками жорстокої розправи з тими, хто не слухатиме вісників Бога. Багато з цих легенд є дешо зміненими міфами, запозиченими з Біблії і Талмуда. Так, у Корані розповідається про Ноя (Нусі), Авраама (Ібрагіма), Ісаака (Ісхака), Мойсея (Мусі), Аарона (Херуні), Давида (Дауда), Соломона (Сулеймана), Ісуса Христа (Ici) і т.ін. Коран запевняє, що Мойсею Богом даний Закон (Та-урат, тобто п'ятикнижжя), Давиду — Псалтир (Забур), Ісусу Христу — Євангеліє (Інджиль).

Два основних напрями, які історично склалися в ісламі, — сунізм і шиїзм, визнають святість Корану, лосланниитво Мухаммеда, традиційну мусульманську обрядність. Історія написання Корану свідчить про те, що ця священна книга, як і інші релігійні писання, створена людьми і не містить нічого, що мало б природний характер.

Коран про світобудову

Коран про пекло і рай

Майбутнє людини і людства релігія завжди пов'язувала з надприродними явищами. Коран, на якому грунтується іслам, на це питання відповідає так: золоті літа людства часів Адама і Єви минули безповоротно. Тому не треба шукати щастя на землі, сумувати з приводу життєвих незгод, радіти доброму, бо "ніщо із явищ на землі або в ваших душах не осягається без того, щоб його не було в писанні", вчить Коран... Згідно з цим уявленням, щасливе майбутнє дається людині волею Аллаха в потойбічному житті. Людина, вчить іслам, слабка, безпомічна, і жодні її зусилля не взмозі змінити умов життя, визначених Аллахом.

У міфах про рай і пекло, викладених у Корані, багато непослі-довностей і суперечностей. Для складачів Корану — жителів пекучого півдня, рай видається місцем, де не буде сильної спеки й палючого сонця, а натомість — вологий клімат і тінисті дерева. Зате в пеклі грішників чекає спека, вогненне полум'я. "Та хто вступив в рай за свою діяльність звеселиться; вони і подружжя їхні в тіні ляжуть на сідниці; там для них фрукти і все, чого тільки забажають" — говориться в Корані. Щодо непокірних, складачі Корану не пошкодували фарб для описання пекла. Від імені Аллаха залякують: "Для невіруючих ми приготували ланцюги, нашийники, гієну вогненну". їм "буде кип'яток і люта мука за те, що вони були невірними".

футурологічні повчання Корану тривалий час були серйозною перешкодою на шляху розвитку самосвідомості пригноблених. Вони відволікали віруючих від нагальних завдань соціального перетворення суспільства, поліпшення життя на землі, на хибний шлях заміни майбутнього вимріяною ілюзією.

Визначення і свобода волі. В Корані ідея визначення посідає одне з центральних місць. Виправдовуючи суспільну нерівність, поділ суспільства на бідних і багатих, Коран намагається прищепити людям думку, що такий стан справ є божественним установленням. Учення про визначення, за яким доля кожної людини і суспільства заздалегідь визначена Аллахом, відіграє в ісламі винятково велику роль. Ідея фатальності, наперед визначення всього, що відбувається з людиною, завжди виховувала віруючих у дусі покірності земним повелителям. "З вами відбувається тільки те, говориться в одному з аятів Корану,— що наперед визначене для вас Богом". Отже, людина неспроможна робити самостійний вибір між добром і злом. Показуючи людину безвільною, складачі Корану заявляють: "Люди можуть хотіти тільки того, чого хоче Бог", у них "немає вільного вибору". У цих висловленнях заперечується людська доля, самостійність особи, і провідна роль народних мас в історичній творчості.

Ісламські богослови і філософи століттями ведуть суперечки щодо співвідношення визначення і свободи волі людини. Соціальна суть цих суперечок неминуче зводиться до такого: трудящі повинні відповідати за свої вчинки перед Богом, тобто перед сильними світу цього.

Коран про мораль. Моральна оцінка вчинків і спонукань людей залежить від тих уявлень про добро і зло, справедливість, доброчесність і порядність, які склалися вданому суспільстві. У Корані, як і в інших "священних книгах", немає якоїсь особливої "побожно-чистої" і вічної моралі, незалежної від конкретно-історичних умов життя людей. Тут не знайшлося місця багатьом нормам моралі, які були вироблені людьми до написання цієї книги і стали складовою частиною загальнолюдської скарбниці моральних цінностей.

Висунення на перший план бажання догодити Аллахові, не викликати його гніву, досягти райського життя на небесах спонукає людину, яка порушила норми моралі, думати не про суспільні наслідки вчинку, а про особисте спасіння, його повчання зводяться до того, як в очах Аллаха залишитися безгрішним.

Заповіді, що становлять основу "морального кодексу" Корану, — "поважай Аллаха, не забувай про день суду, будь богобоязливим, зломи гординю, будь лагідним, покорись владі і сильним світу цього, бо вони від Бога" і т. ін. — спрямовані на виховання у людини релігійного почуття, схиляння перед Богом, усвідомлення свого безсилля перед надприродними силами. Засобом забезпечення морального виховання віруючих виступає в ісламі не тільки страх перед Богом, а й страх перед покаранням людей у реальному, земному житті.

Написаний за час формування феодального суспільства, Коран у своїх моральних настановах відбив феодальні відносини. В Корані, наприклад, є аяти про необхідність відлюдництва жінок, носіння паранджі, чачвана, чадри, яшмака. Коран прямо оголосив, що чоловік за походженням вище від жінки. Коран зберіг і закріпив звичай своєї епохи, в якому відбилось принижене і нерівноправне становище жінки в суспільстві.

Розпливчасті, туманні уявлення про моральність і аморальність, про щастя і добробут позбавляють людину орієнтиру в житті, оскільки, згідно з Кораном, за одні, найлегші гріхи Аллах карає суворо, а за інші, навіть тяжкі вчинки, прощає. Він мститься синові за батька, онукові — за діда. Божественна кара, під якою маються на увазі будь-яка невдача, горе, нещастя, звалюється на людину несподівано, і ніколи не можна знати справжньої причини гніву Аллаха.

Коран спонукає людину, яка зробила негідний моральний вчинок, вимолювати прошения в Аллаха. Уявлення про Бога, як про останню інстанцію в оцінці моральних і аморальних дій, змушує віруючого розглядати свої відносини з суспільством та іншими людьми як другорядні.