Розділ XIV. Загальна характеристика священних книг іудаїзму, буддизму, індуїзму і зороастризму

Священною книгою іудаїзму є Талмуд, буддизму — Трипітака, індуїзму — Веди, зороастризму — Авеста.

Талмуд (давньоєвр., від ламейд — вивчення) — багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських, етичних і побутових уявлень, які сформувалися протягом багатьох віків — з IV ст. до н.е. до V ст. н.е. Структурними складовими Талмуда є Мішна та Гемара. Мішна — об'ємний коментар до Вітхого завіту. Вона поділяється на 63 трактати, які утворюють 6 розділів. Гемара — збірник тлумачень до трактатів Мішни. Завдяки тому, що коментування Мішни здійснювалося у Палестині й Вавілоні, розрізняють два Талмуди: палестинський (Т.Єру-шалмі) і вавілонський (Т.Бавлі). Перший було оброблено у III ст., другий — у V ст. Спочатку зміст Талмуда передавався усно з покоління в покоління. Тому на відміну від Вітхого завіту — писаного закону — Талмуд називався усним законом. Пристосовуючи Біблію до історичних умов, талмудисти розробили безліч правил, настанов та заборон, розрахованих на посилення національної замкненості й релігійного відособлення єврейських народних мас. Догматика Талмуда в наш час є основою іудаїзму.

Талмуд вмішує різні відомості та роздуми про культ, догматику, мораль і різноманітні релігійні приписи, а також елементарні дані з первісної медицини, математики, географії, притчі й прислів'я, казки і легенди, міфи. Він зберіг і деякі дані історичного характеру: про виникнення релігійних партій і угруповань в Іудеї (книжники, ессени, салдукеї, фарисеї), трансформацію релігійних уявлень стародавніх євреїв з часу завершення Вітхого завіту. Через весь Талмуд проводяться реакційні ідеї залежності людини від Бога, непорушності рабовласницьких, експлуататорських порядків, а також проповідь покірності та упокорення, з одного боку, і презирство до соціальних низів — з другого. Заперечуючи науку і філософію, Талмуд утверджує середньовічну теологію. У руках рабинів Талмуд є способом затемнення свідомості трудящих.

Трипітака

Веди

Веди. Стародавньою літературно-релігійною пам'яткою Індії є Веди (санскр. — знання), що їх послідовники індуїзму вважають "священними" книгами. Початок створення їх сягає періоду після вторгнення в країну арійських племен в середині II тисячоліття до н.е. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Записані Веди були лише в першій половині І тисячоліття до н.е.

Велика за обсягом ведична література поділяється на чотири групи: Самхити, Брахмани, Араньяки, Упанішади. Такий поділ відображає історичну послідовність розвитку всієї цієї літератури. Кожна її група не є єдиним цілим. Самхити — це чотири збірки: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1 028 гімнів і 10 500 віршів) вважають Ригведу. Більшість гімнів присвячено прославлянню богів та сил природи, котрі розглядаються як могутні, милосердні, мудрі божества. До них зверталися у проханнях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство і спокій повною мірою залежать від цих жертв. Індійці вірили у багатьох богів: у Ведах вказується, що їх було 3399. Інші збірки Самхити вміщують мелодії, які супроводжують культові дії, різні магічні заклинання.

Брахмани (тобто книги, написані брахманами і для брахманів) являють собою коментарі до Самхитів і мають в основному ритуальний характер. З часом деякі тексти стали незрозумілими, значно ускладнився і змінився релігійний культ. Виконання обов'язків жерця стало професією і, отже, виникла потреба у відповідній літературі.

Пізніше були створені Араньяки та Упанішади. Араньяки (буквально "лісові тексти") — це в основному правила для пустельників, старців, які намагаються на самоті пізнавати істину та її природу. Заключною частиною ведичної літератури є Упанішади (санскр. — сидіти біля), мається на увазі сидіти біля вчителя з метою пізнання істини. Створення Упанішад пов'язують із 108 авторами. Кожний з текстів являє собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів того чи іншого легендарного або напівлегендарного мудреця. Ранні Упанішади підкреслюють мо-нодеістичні ідеї ведичної релігії. Водночас, на відміну від іншої ведичної літератури, в Упанішадах центр уваги переноситься з уявлень про зовнішній світ на світ людини. Предметом шанування в таких творах стає те, що перебуває за явищем природи. Також виводяться категорії "брахман" і "атман" як першооснови буття. Брахман у багатьох текстах розглядається як абсолютна субстанція, першооснова і першопричина всього існуючого, початок і кінець усіх істот; атман — це дихання або окрема людська душа.

Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага стародавнього індійця переносилась з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона справляла великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій.

Авеста — збірник "священних" книг зороастризму, стародавньої доісламської релігії, що панувала на Близькому та Середньому Сході до арабських завоювань (VII—VIII ст. н.е.). Засновником цієї релігії вважають напівміфічного пророка Заратуштру (Зороастра). Зороастризм зберігся в Ірані, а також в Індії, куди переселилися нащадки зороастристів (перси) після завоювання Ірану в VII ст. арабами. Ідеї та уявлення Авести вплинули на розвиток культури народів Азії і Середземномор'я.

Авеста являє собою складний твір, який створювався упродовж багатьох віків. Найстарішою його частиною є гати (пісні), які вміщували вчення пророка Заратуштри. В них відчувається вплив традицій первіснообщинного ладу, які виявляються в обожнюванні сил природи і прославлянні праці. Авеста також вміщує гімни, присвячені богам і міфічним героям, яким поклонялися індоіранці ще до появи зороастризму. Із стародавньої ведичної літератури, наприклад, зороастризм запозичив учення про бога Митру. Зміст Авести пристосувався до народних вірувань та племінних релігій, поширених на територіях великих іранських держав — Ахеменідської, Парфянської та Сасанідської. Спочатку при парфянських царях, а потім при Сасанідах (III—VII ст.) відбулася кодифікація різних частин Авести. Основний зміст Авести — вчення про непримиренну боротьбу світлого і темного божественних начал. Добрий бог Ахурамазда (Мазда, Ормузд) і злий бог Анхра-Манью (Аріман) є рівноправними творцями світу. Ахурамазда очолює сонм духів світла, він створив все добре, розумне та корисне; Анхра-Манью очолює духів зла і темряви — девів, тому творить все зле. Між ними йде запекла боротьба, в якій беруть участь і люди.

Ахурамазду вважають покровителем землеробства, осілого життя, домашніх тварин, особливо собак і корів, Анхра-Манью — помічником войовничих кочівників у їхніх бігах на землеробів, покровителем хижих тварин. Шанувальники Ахурамазди повинні обов'язково обробляти землю і знищувати дику фауну (зміїв, мурашок тошо). Згідно з Авестою, добрий Бог не відповідає за зло світу, оскільки воно породжене іншою, незалежною від доброго Бога силою. В наш час неможливо уникнути зла і страждань. Тільки в майбутньому Ахурамазда одержить перемогу над Анхра-Манью, людство об'єднається, виникнуть єдина мова і спільне правління. Шлях до досягнення вічного блаженства лежить через очищення від зла. Цього можна досягти, поклоняю-чись священному вогню. На честь вогню як сили, що очищає, зводилися олтарі, а згодом і храми. Пізніше релігія Авести особливу увагу почала приділяти соціальним і моральним проблемам. Книги Авести стали ідеологічною опорою пануючих класів і царської влади. Найдавніші частини Авести зберігалися спочатку в усній традиції. Письмові записи виникли значно пізніше. В епоху Сасанідів налічували 21 книгу цих записів. Сучасна Авеста, яка збереглася завдяки персам, поділяється на п'ять книг, чотири з яких написані стародавньою авестійською, а одна — середньоперською мовами.

Розміщення частин Авести не відповідає часу їх виникнення. Найдавніші шари Авести — яшти (народний безіменний епос) і гати (пісні) — містяться всередині книги.

Перша частина Авести — Вендідат (закон проти девів) розповідає про створення світу; історію людства і засновника цивілізації — чама; в поетичній формі змальовуються 16 країн, населених шанувальниками бога Ахурамазди. Значне місце у Венді-даті посідає тлумачення про охорону ритуальної чистоти. Декілька розділів присвячено собаці, як священній тварині. Вказуються розміри покарання за вбивство собаки або неправильне поводження з нею. Друга частина Авести — Ясна — вміщує опис релігійних церемоній, до неї входять і гати Заратуштри. Багато молитов Ясни звернені до вогню, води, землі, повітря, які вважалися священними стихіями. В третій частині Авести — Вис-перед — зібрані літургійні молитви, звернені до богів.

Найдавніша, четверта, частина Авести називається Ушти. В ній зібрані гімни, присвячені давньоіранським божествам — Митрі, Ардвісурі, Анахікі, Тинтрії та ін. Роз'яснюються способи захисту від злих духів, подано формули проклять. П'ята частина — Біндезії — вміщує роздуми про природу речей, кінець світу, прихід Саошинта і утвердження вічного добра на Землі.

В Європі зміст Авести став відомий у XVIII ст. після перекладу книги в 1771 р. Анкетіль дю Перроном на французьку мову. Це дало змогу вивчити не тільки історію стародавніх східних релігій зороастризму і маздеїзму та існуючих до них вірувань, а й простежити вплив учення Авести на формування ряду релігійних систем більш пізнього походження.