Розділ «§5. Дохристиянські вірування українського народу»

У духовному житті давньої України найважливішою подією було прийняття християнства. Разом із християнською вірою прийшли й зміни у світогляді наших предків. Про давні слов'янські вірування дійшли до нас дуже неповні й неточні відомості. Грецькі й римські письменники, що цікавилися давньою Україною, небагато переказали нам про релігійні погляди наших предків. Так, Прокопій писав про слов'ян, що вони визнають єдиного Бога, що посилає блискавку, і йому жертвують корови й усяку худобу. Не визнають призначення й не вірять, щоб воно мало якусь силу над людьми. Вони поклоняються річкам, німфам, іншим божествам, жертвують їм усячину та з цих жертв собі ворожать.

У грецьких й римських джерелах найвищий Бог виступає під різними назвами: Перун — бог грому і блискавок, Хоре — сонце, Сварог — вогонь, Дажбог — податель добра. Поклонялися також Волосові — богові багатства і худоби, Стрибогові — богові вітрів. Невідомо, котрі з цих богів були здавна слов'янські, а яких слов'яни прийняли від інших народів. Так, Перун — це можливо германський Донар, що прийшов до слов'ян від варягів, або Хоре — мабуть божество, прийняте від іранців. Багато було різних другорядних божеств, назви яких ще лишилися в народній пам'яті, як русалки, мавки, водяні, лісовики, домові та ін.

Жертви богам приносили в різні місця. В особливій пошані були деякі річки, болота, колодязі. Жертвували також в гаях, під старими деревами, при вогнищі, під оборогом. Купці, які переправлялися через Дніпровські пороги, зупинялися на острові Хортиці і там під старезним дубом складали жертовні хліб і м'ясо, а деколи й птицю, причому кидали жереб чи зарізати її, чи пустити живою. Коли купець приїздив на торг, то жертвував богам знову хліб, мясо, молоко, всякі напої й просив божество допомогти йому у торгівлі. Коли ж усе продавав, дякував богам, забивав у жертву кілька штук птиці, частину роздавав убогим, а решту приносив ідолам. Селянин під час жнив підіймав до неба корець із просом і казав: "Господи, ти давав нам страву, дай нам і тепер достатки!"

Окремих святинь наші предки не мали. Також не багато було зображень богів. У Києві тільки перед княжим двором стояли статуї головних божеств: Перун із дерева із срібною головою та золотими вусами. Слов'яни також не мали своїх жерців, кожний складав жертви сам. Але у великій шанобі були знахарі й чарівники, що лікували людей і займалися ворожінням. Знали їх під різними назвами: волхви, чаклуни, потворники, обавники, відуни, зілійники.

У народних обрядах лишилися спомини давніх слов'янських свят і поєднаних з ними обрядів. Прихід весни вітали веснянками й весняними іграми, в яких прославляли поворот сонця до літа й розквіт природи. Це свято пізніше об'єдналося з християнським Великоднем і зеленими святами. Русальний тиждень був присвячений русалкам, що виходили з води й гуляли на березі. Святкували також мертвецький Великдень, присвячений пам'яті померлих предків. Свято Купала, що злилося з днем св.Івана — це ніч чарів, коли цвіте папороть, можна бачити заховані скарби й зрозуміти мову звірят. Молодь плела вінки, розкладала вогонь, виводила довкола нього танки, перескакувала через вогонь сама й переганяла через нього худобу, щоб уберегти її від чар. Під осінь приходило свято Коструба, прошання літа, під час якого ховали ляльку, що зображувала смерть. Ідея посмертного життя була невироблена й неясна. Загробний світ уявляли собі як рай чи вирій, гарний сад, де щасливо проживати праведники по смерті. Вони продовжували там земне життя й тому до могили давали мерцям поживу та різні ужиткові речі. Люди, що жили лихим життям, мали бути прокляті по смерті й стати вічними рабами.