Розділ XI. Релігії Китаю

§1. Конфуціанство

Виникнення конфуціанства завжди пов'язується із Стародавнім Китаєм. У чому специфіка релігійної структури і психологічних особливостей мислення, всієї духовної орієнтації в Китаї?

Тверезо мислячий китаєць ніколи не задумувався над таємницями буття, проблемами життя і смерті, проте він завжди бачив перед собою еталон порядності і вважав за свій священний обов'язок йому наслідувати. Китаєць над усе цінує своє матеріальне життя. Величезними і загальновизнаними пророками тут вважалися насамперед ті, хто вчив жити гідно й у відповідності з прийнятою нормою, а не в ім'я благополуччя на тім світі або порятунку від страждань.

Усі ці специфічні особливості системи цінностей, що склалися у Китаї за тисячоліття,що передували епосам Конфуція, підготували країну до сприйняття тих принципів і норм життя, які назавжди увійшли в історію під назвою конфуціанство. Суть їх уже тоді, задовго до Конфуція, зводилася до відособлення ірраціональних основ релігії і звеличення раціональних основ етики, підпорядкування релігійно-етичних норм вимогам соціальної політики й адміністрації.

Конфуцій (Кун Фуцзі) народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли Китай перебував у тяжкій кризі. Влада чжоуського правителя давно послабилася, хоча він і продовжував вважатися сином неба і виконував свої функції першо-священика. Руйнувалися патріархально-родові норми, у жорстоких міжусобицях гинула родова аристократія, на зміну їй приходила централізована влада правителів окремих каст, що опиралися на адміністративно-бюрократичний апарат із незначного служилого чиновництва. Виступивши з критикою своєї епохи і високо оцінюючи минуле, Конфуцій на основі цього протиставлення створив свій ідеал удосконаленої людини Цзюн-цзи.

Високоморальний Цзюн-цзи, сконструйований Конфуцієм як еталон для наслідування, володіє двома важливими, за його уявленням, гідностями: гуманністю і почуттям обов'язку. Поняття "гуманність" (жень) включало в себе багато якостей: скромність, справедливість, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей тощо. Жень — це високий, майже недосяжний ідеал, характерними рисами якого володіли лише стародавні: із сучасників Конфуцій вважав гуманним, включаючи й себе, тільки свого рано померлого улюбленого учня Янь Хуеня. Обов'язок — це моральне зобов'язання, яке гуманна людина завдяки своїм доброчесностям несе в собі сама. Почуття обов'язку, як правило, обумовлене знанням і вищими принципами, але не розрахунком. Конфуцій розробив і ряд інших понять, включаючи вірність і щирість (чжень), благопристойність і дотримання церемоній і обрядів.

Конфуцій щиро прагнув створити ідеал лицаря доброчесності, який бореться за утвердження високої моралі, проти існуючої несправедливості. Однак, як це трапляється, з перетворенням його учення в офіційну догму, на перший план виступила не суть, а зовнішня форма, що виявилася переважно в демонстрації відданості старовині, повазі до старших, удаваній скромності й порядності. В середньовічному Китаї поступово склалися і були канонізовані певні норми і стереотипи поведінки кожної людини залежно від того, яке місце вона займала в соціально-чиновницькій ієрархії.

У будь-який момент життя, на будь-який випадок — у щасті й горі, при народженні й смерті, вступі до школи чи призначенні на службу — завжди і в усьому існували строго фіксовані й обов'язкові для всіх правила поведінки. В епоху Хань було складено детальний збірник цих правил зовнішньої ввічливості і церемоній — трактат Лінзи, компендіум конфуціанських норм, який використовували протягом більше двох тисяч років. Усі записані в цій обрядовій книзі правила належало знати і застосовувати на практиці, причому з більшим старанням, чим вище становище в суспільстві займала людина.

Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого ним соціального ідеалу, сформулював основи такого соціального порядку, який хотів би бачити в Піднебесній: "Хай батько буде батьком, син — сином, цар — царем, чиновник — чиновником, хай все в цьому світі хаосу і мішанини стане на свої місця, всі будуть знати свої місця, права і обов'язки, робити те, що їм належить. Упорядковане таким чином суспільство повинно складатися з двох категорій: верхів і низів — тих, хто думає і управляє, і тих, хто трудиться і підкоряється". Критерієм поділу на верхи і низи служили не знатність походження і тим більше не багатство, яке Конфуцій зневажав, а лише знання і чесноти, а точніше, ступінь близькості людини до ідеалу Цзюн-цзи.

Формально цей критерій відкривав шлях для будь-кого, хто приносив в'язку сушеного м'яса, тобто плату за навчання. Фактично справа була складнішою: чиновники були відокремлені від простого народу стіною ієрогліфів, тобто письменністю, перешкодою, яку важко було подолати.

Однією з найважливіших основ соціального порядку, за Кон-фуцієм, було суворе підкорення старшим. Будь-хто із старших: батько, чиновник чи імператор — це незаперечний авторитет для молодшого. Сліпа покора його волі, слову, бажанню — це елементарна норма держави в цілому, клану, сім'ї. Невипадково Конфуцій полюбляв говорити, що держава — це велика сім'я, а сім'я — це мала держава.

Культ предків і норми Сяо.

Йдеться про культ предків, як мертвих, так і живих. Значно змінивши зміст і форми цього культу, відомого в своїх основних рисах майже всім народам, конфуціанство надало йому глибокого змісту і перетворило його в найперший обов'язок кожного китайця, універсальну і загальну норму поведінки. Саме з цією метою Конфуцій розробив учення про Сяо, синівську пошану.

Сяо — це основа гуманності. Бути чемним сином зобов'язаний кожен, а особливо — людина письменна, освічена, яка прагне до ідеалу Цзюн-цзи. Суть Сяо — служити батькам за правилами обов'язку Лі, поховати їх за правилами Лі і приносити їм жертви за правилами Лі. Культ синівської пошани з часом досяг у Китаї загального визнання і став нормою життя. Оповіді про визначні вчинки Сяо, зібрані у збірнику "24 приклади Сяо", перетворилися в об'єкт захоплення і наслідування. Наприклад, зразок Сяо із цього збірника: восьмирічний хлопчик літніми ночами не відганяв від себе комарів: нехай вони краще кусають його, щоб не турбували батьків; чемний син голодного року відрізав кусок свого тіла, аби зварити бульйон для знесиленого батька. Ці та багато інших приклад і в-розповідей повинні були з дитинства виховувати в людині шанобливого сина, готовність до пожертви в ім'я культу сім'ї і клану. *Конфуціанський культ предків і норми Сяо сприяли розквіту цього культу. Сім'ю вважали стрижнем суспільства, інтереси сім'ї переважали над інтересами особи, яка розглядалася лише крізь призму її (сім'ї) вічних інтересів. Дорослого сина женили, дочку віддавали заміж за вибором і рішенням батьків, причому це вважалося нормальним і природним, що проблема любові при цьому не ставала ні перед ким. Любов, тобто щось особисте, була чимось незрівнянно нижчим, ніж інтереси сім'ї, яка вважалася категорією високого обов'язку. Любов могла прийти після шлюбу, а могла зовсім не прийти. Але це ніколи не заважало нормальному існуванню сім'ї і виконанню подружжям свого усвідомленого соціально-сімейного обов'язку.

який виражався у збереженні інтересів сім'ї, тобто у народженні дітей, насамперед синів, покликаних продовжувати рід, зміцнювати позиції сім'ї у віках.

Процес перетворення конфуціанства в офіційну доктрину централізованої китайської імперії зайняв чимало часу. Спочатку необхідно було детально розробити вчення, домогтися його поширення в країні, що й було зроблено послідовниками Конфу-ція. Успіхам конфуціанства великою мірою сприяло й те, що це вчення грунтується на невеликих змінах давніх традицій, на звичних нормах етики і культу.

В умовах епохи Чаньго (V—НІ ст. до н.е.), коли в Китаї сперечалися різні філософські школи, конфуціанство за своїм значенням і впливом посідало перше місце, незважаючи на те, що запропоновані послідовниками конфуціанства методи управління країною тоді не одержали визнання. Цьому завадили суперники конфуціанців — легісти.

Вчення законників — легістів різко відрізнялося від конфуці-анського. В основі легістської доктрини лежав безумовний примат писаного закону, сила й авторитет якого повинні триматися на паличній дисципліні і жорстоких покараннях. Грубі методи легізму для правителів були більш вигідними й ефективними, бо вони дозволяли тримати в руках централізований контроль над приватним власником, що мало велике значення у боротьбі за об'єднання Китаю.

Синтез конфуціанства з легізмом виявився нескладною справою. По-перше, незважаючи на значні відмінності, легізм і конфуціанство мали чимало спільного: послідовники обох доктрин мислили раціоналістично. І для одних, і для інших цар був найвищою інстанцією, міністри, чиновники — його основними помічниками в управлінні, а народ — відсталою масою, якою треба керувати для його ж блага. По-друге, цей синтез був необхідний: запроваджені легізмом методи й інститути, без яких не можна керувати імперією, в інтересах тієї самої імперії слід поєднувати з повагою до традицій і патріархально-класових зв'язків, що й було здійснено.