Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Парламент може також створювати тимчасові комісії, а для розгляду особливих комунітарних проблем -слідчі комісії.

Європейська Рада – керівний політичний орган, заснований у 1974 р., який включає глав держав або урядів, міністрів закордонних справ, а також голову Європейської Комісії разом з одним зі своїх заступників. На відміну від інших інституцій, Європейська Рада діє без будь-яких правил внутрішнього розпорядку (цей формальний недолік є характеристикою вищого органу, скликаного державою-членом, що головує в ЄЄ, його засідання зазвичай проводяться в цій країні, порядок денний готує ця сама країна).

Європейська Рада у 2009 р. стала однією з офіційних інституцій Європейського Союзу. Крім того, у 2009 р. згідно з Лісабонським договором було запроваджено пост Голови Європейської Ради, який обирається Європейською Радою строком на 2,5 роки і може бути переобраний на цю посаду ще один раз.

Засідання проводиться щонайменше двічі на 6 місяців; Голова Європейської Комісії бере участь у засіданнях як повноправний учасник, визначає генеральні політичні напрями діяльності для ЄЄ та спонукає його до подальшого розвитку.

Рішення Європейської Ради не мають обов'язкового характеру, але дають потужні політичні імпульси та визначають магістральні напрями подальшого розвитку ЄЄ. Маастрихтська угода 1992 р. наголошує на провідній ролі Європейської Ради як органу, який має всіляко сприяти розвитку Євросоюзу і визначати відповідні загальнополітичні керівні принципи. Згідно зі ст. 13 Договору про ЄЄ Європейська Рада визначає принципи й загальні напрями спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема й питання захисту, які держави-члени мають виконувати на основі втілення рішень Ради в життя. Європейська Рада має право обмежувати коло питань у сфері зовнішньої й безпекової політики, а також залучається до узгодження економічної політики держав-членів.

Порядок денний кожного засідання Європейської Ради відображає діапазон найважливіших щоденних проблем, з якими стикається ЄС. Можна стверджувати, що Європейська Рада вирішує внутрішні й зовнішні питання економічного та політичного характеру європейської інтеграції. Разом з тим Європейська Рада відіграє роль “удосконалювача” економічної й соціальної інтеграції. Наприклад, висновки держави-члена, що головувала, з нагоди прийняття Амстердамської угоди зачепили такі загальноекономічні питання:

• розширення Співтовариства відповідно до історичного рішення, прийнятого у 2000 р. з огляду на політику Союзу, враховуючи сільськогосподарську та структурну політику, а також майбутній фінансовий потенціал через розширення;

• прийняття резолюції стосовно Економічного та валютного союзу, зокрема й зобов'язань держав-членів, Комісії та Ради щодо імплементації пакту про стабільність і зростання, засвідчуючи цим самим спільний намір залишити питання зайнятості найголовнішими в порядку денному політики Союзу; рішення Європейської Ради про забезпечення бюджетної дисципліни держав- членів, а також рішення, що підтверджують принципи нового механізму оцінювання, які становлять юридичну структуру для євро.

Європейська Рада тісно співпрацює з Європейським Парламентом. Зокрема, після кожного засідання Європейська Рада надає Європейському Парламенту звіт щодо своїх слухань і щорічний письмовий звіт про досягнутий Союзом прогрес. У такий спосіб із залученням Європейського Парламенту до систематичного розгляду справ Союзу створено додатковий демократичний елемент дебатів стосовно майбутнього європейської інтеграції.

Європейська Рада – переважно політичний орган ухвалення рішень у ЄС, що затверджує або коригує пропозиції Європейської Комісії, якій доручено виконання рішень Ради міністрів. Рада ЄС характеризується двома основними ознаками;

• її засідання відбуваються не на постійній основі;

• склад та назва Ради змінюються залежно від порядку денного її роботи, із залученням різних представників урядів держав-членів (на рівні міністрів) до участі в засіданнях. Наприклад, залежно від порядку денного збираються міністри закордонних справ (Рада із загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (ЕКОФШ), сільського господарства тощо, формуючи загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і впливу політичних чинників на вирішення певного питання. Незважаючи на змінність складу Ради міністрів, Рада запишається єдиною інституцією.

Керівництво в Раді здійснює країна-президент, яка змінюється кожні півроку. Рішення Ради готують 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, що здійснює політичну підготовку рішень. Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів з держав-членів. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість голосів для процедурних питань; кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену “вагу” голосу) для питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення для питань про вступ нових членів, оподаткування, спільної зовнішньої та безпекової політики, правосуддя та внутрішніх справ.

Як правило, Рада голосує кваліфікованою більшістю, що означає необхідність наявності більшості голосів (255 з 345) і більшості держав-членів (дві третини).

Прийняті законодавчі акти ЄС мають форму постанов і директив. Постанови є обов'язковими для виконання і стають частинами національних законодавств. Директиви також обов'язкові, але залишають за державами право вибору методів виконання.

Рада Європейського Союзу (Рада міністрів) – основний орган ухвалення рішень, який збирається на рівні міністрів національних урядів, і його склад змінюється залежно від обговорюваних питань: Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів економіки і т. ін. В рамках Ради представники урядів держав-членів обговорюють законодавчі акти Європейського Союзу і приймають або відкидають їх шляхом голосування.

Рада Європейського Союзу складається з 28 національних міністрів певних галузей та одного відповідального за цю галузь єврокомісара, який не має права голосувати. Наприклад, якщо обговорюється сільськогосподарська політика, то на засіданні присутні 28 міністрів країн Європейського Союзу і єврокомісар, відповідальний за сільськогосподарську політику. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄЄ і осіб, що несуть політичну відповідність з того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші – раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція.

Посаду Президента Ради Європейського Союзу держави-члени обіймають по черзі упродовж шести місяців. У цей період певний міністр країни, яка головує, організовує роботу і встановлює порядок денний. Раду міністрів закордонних справ очолює Верховний представник. Над підготовкою рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень. Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради.

Повноваження та функції. Основною метою Ради є діяльність як однієї частини двопалатного законодавчого органу ЄС, іншою частиною є Європейський Парламент. Однак Рада має законодавчу ініціативу тільки в окремих випадках. Спільно з Парламентом вона поділяє бюджетну владу Європейського Союзу, а також має більший контроль, ніж Парламент, над міжурядовими сферами ЄС, такими як зовнішня політика і макроекономічна координація. Нарешті, до набрання чинності Лісабонським договором Рада формально була виконавчою гілкою влади ЄС.

Законодавчий процес. Законодавча влада ЄС поділена між Радою і Парламентом. Оскільки відносини та повноваження цих двох установ розвивалися, різні законодавчі процедури були створені для прийняття законів. Переважна більшість законів приймається за звичайною законодавчою процедурою. Це означає, що для прийняття закону його повинні схвалити і Парламент, і Рада.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу
  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща