Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Основні інституції Європейського Союзу:

Європейський Парламент – законодавчий орган Європейського Союзу, що обирається прямим голосуванням громадянами Європейського Союзу. Спільно з Радою Європейського Союзу і Європейською Комісією Парламент виконує законодавчі функції в ЄС і вважається одним з найбільш потужних законодавчих органів у світі. Нині Парламент складається із 750 членів і одного головуючого, які представляють найбільший міжнаціональний демократичний електорат у світі (500 млн виборців у 2013 р.)

Сучасні повноваження Європейського Парламенту передбачають участь у законодавчому процесі, бюджетні процедури, участь у виборах Комісії і в процесі вироблення й ухвалення рішень, а також надання згоди на асоціацію чи приєднання нових держав.

Починаючи з 1979 р. Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням. Місця в ньому розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Маастрихтська та Амстердамська угоди значно розширили права Європарламенту, який виконує такі основні функції:

• разом із Радою бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (спільне ухвалення рішень, співпраця, узгодження, формулювання консультативного висновку тощо);

• контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії та через право висловлювати їй вотум недовіри, а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;

• поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання.

Розподіл місць у Європейському Парламенті. Всього у Парламенті – 751 місце від усіх 28 країн Європейського Союзу, відповідальних за прийняття європейських законів, зокрема від Німеччини – 96; Франції – 74; Італії – 73; Великої Британії – 73; Іспанії – 54; Польщі – 51; Румунії – 32; Нідерландів – 26; Бельгії – 21; Греції – 21; Португалії -21; Угорщини – 21; Чехії – 21; Швеції – 20; Австрії – 18; Болгарії – 17; Данії – 13; Словаччини – 13; Фінляндії – 13; Ірландії – 11; Литви – 11; Хорватії – 11; Латвії – 8; Словенії – 8; Естонії – 6; Кіпру – 6; Люксембургу – 6; Мальти – 6.

Депутати Європарламенту безпосередньо обираються громадянами країн-членів ЄС строком на 5 років. Голова Європарламенту обирається на 2,5 роки. Депутати Європарламенту вивчають законопроекти і затверджують бюджет. Вони приймають спільні рішення з Радою Міністрів з конкретних питань і контролюють роботу Рад Європейського Союзу і Європейської Комісії.

Члени Парламенту відстоюють принципи однієї із восьми політичних груп, а не національні інтереси своєї держави.

Хоча Парламент наділений такою законодавчою владою, якої Рада і Комісія не мають, він формально не володіє законодавчою ініціативою, як більшість національних парламентів. Парламент – “перша інституція” ЄС (першим згадується в договорах) і поділяє законодавчі та бюджетні повноваження з Радою (за винятком деяких випадків, коли застосовуються спеціальні законодавчі процедури). Він також здійснює контроль над бюджетом. Зрештою, і Європейська Комісія – виконавчий орган ЄС, підзвітний Парламенту. Зокрема, Парламент обирає голову Комісії та затверджує чи відкидає призначення Комісії в цілому. Також Парламент, прийнявши резолюцію, може змусити членів Комісії піти у відставку.

Європарламент засідає в трьох містах: Брюсселі (Бельгія), Люксембурзі і Страсбурзі (Франція). Пленарні засідання проходять у Страсбурзі і Брюсселі, в той час як Люксембург є місцем для адміністративних офісів. Засідання комітетів проводяться також у Брюсселі.

Можна виділити три основні сфери компетенції Європейського Парламенту: бюджетні правочини; контроль за діяльністю органів Співтовариства і, насамперед, Комісії; участь у правотворчій діяльності співтовариства.

Європейський Парламент не має самостійних законодавчих повноважень, він лише бере участь у виробленні того, що називається “європейським правом”, як умовно називають норми, якими Співтовариство керується у своїй діяльності. Проте далеко не всі норми “європейського права” прийняті за його участю.

Європарламент також призначає Омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, Парламент може створювати тимчасові комітети з розслідування, повноваження яких не обмежуються вивченням діяльності інституцій Спільноти, а можуть поширюватись і на дії країн-членів із впровадження політики спільноти.

Амстердамський договір спростив законодавчий процес, фактично скасувавши процедуру співпраці (її ще використовують при вирішенні деяких питань, що належать до розділу “Економічний та монетарний союз”) і значно розширивши сферу застосування процедури спільного ухвалення рішень.

Ніццький договір (набрав чинності 1 лютого 2003 р.), у свою чергу, додав Парламентові ваги в законотворчому процесі, ще більше розширивши сферу застосування спільного ухвалення рішень і надавши йому право звертатися до Суду Європейських Спільнот на тих самих умовах, що й інші інституції.

Засідання Парламенту відбуваються 24 офіційними мовами Європейського Союзу, як і вся робота інших інституцій.

Наразі Європарламент складається з 17 постійних комітетів, які спеціалізуються в конкретній сфері політики ЄС: Комітет з питань закордонних справ, прав людини, спільної політики безпеки та оборони; Комітет з питань бюджету; Комітет з бюджетного контролю; Комітет з питань прав і свобод громадян, юстиції та внутрішніх справ; Комітет з питань економіки та грошово-кредитних справ; Комітет з питань права та внутрішнього ринку; Комітет з питань промисловості, зовнішньої торгівлі, досліджень та енергетики; Комітет з питань зайнятості та соціальної сфери; Комітет з питань екології, охорони здоров'я та споживчої політики; Комітет з питань сільського господарства та розвитку села; Комітет з питань рибальства; Комітет з питань регіональної політики, транспорту і туризму; Комітет з питань культури, молоді, освіти, засобів масової інформації та спорту; Комітет з питань розвитку та співробітництва; Комітет з питань конституційної сфери; Комітет з питань прав жінок і рівних можливостей; Комітет з питань звернень.

У назвах комітетів загалом відображаються їх специфічні інтереси і в цілому визначаються обов'язки відповідно до положень угод і міжінституційних відносин. Наприклад, Комітет з питань бюджету забезпечує: здійснення Європарламентом бюджетних повноважень; обговорення проекту бюджету з витрат; співробітництво з Комітетом бюджетного контролю; бюджетне виконання, управління та контроль. На Комітет з бюджетного контролю покладено: зобов'язання щодо контролю за фінансовими, бюджетними й адміністративними заходами стосовно здійснення спільного бюджету ЄС, виконання фінансових інструкцій, закриття, презентації та перевірки рахунків і балансових звітів Співтовариств; контроль виконання поточних бюджетів; підготовку законодавчих пропозицій щодо регулювання бюджетної процедури, перевірку випадків шахрайства і порушень; розгляд повідомлень і пропозицій Суду аудиторів і виконання цих обов'язків у співробітництві з Комітетом з бюджетних питань. Комітет з питань економіки та грошово-кредитних справ здійснює контроль за функціонуванням внутрішнього ринку; забезпечує вирішення питань монетарної політики, платіжного балансу (регулювання руху капіталу), реформи світової грошово-кредитної системи.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу
  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща