Розділ ХІІ. Адвокат у цивільному та адміністративному судочинстві

З урахуванням масовості порушень прав людини на території України саме державними органами та органами місцевого самоврядування, слід очікувати значного збільшення звернень громадян за правовою допомогою до адвокатів за захистом власних прав та інтересів.

Інтерпретація повноважень адміністративних судів щодо перевірки рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень вводить нові критерії оцінки, до критичного освоєння яких слід серйозно готуватися адвокатам та іншим фахівцям у галузі права.

Так, ст. З КАСУ зобов'язує суди, під час перевірки обгрунтованості рішень, звертати увагу як вони прийняті:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) сумлінно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Якщо пункти 1,2,3 та 4 не викликають запитань, то решта потребують певних коментарів. Враховуючи приналежність таких понять, як обгрунтованість чи розсудливість, до моральних категорій, їхню неконкретність та відсутність чітких критеріїв, у позивача та його представника виникають реальні складнощі в доведенні звинувачень на адресу державного органу в безсовісності та нерозсудливості. Такі звинувачення допустимі на адресу конкретного чиновника, визнання якого недобросовісним чи нерозсудливим автоматично тягне за собою позбавлення останнього посади.

У цілому адміністративне судочинство будується на принципах, притаманних цивільному судочинству. Проте, спостерігаються певні нюанси, небайдужі для адвоката. Наприклад, загадково звучить п. 7 ст. З КАСУ, де йдеться про "дотримування принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації". Це одразу ж наводить на думку про наявність справедливої дискримінації. Загалом участь адвоката в адміністративному судочинстві в якості представника позивача чи відповідача вбачається принципово новою і дуже перспективною лінією діяльності. Особливо, з огляду на те, що кожне рішення адміністративного суду про відновлення чи повернення прав, порушених державним органом чи чиновником, автоматично стає преюдиціальним підґрунтям для звернення в загальний суд з позовом про відшкодування матеріальної шкоди та моральних збитків, заподіяних порушенням прав та законних інтересів.

До особливостей адміністративного судочинства, важливих з професійного погляду адвоката, слід віднести статус відповідачів у справі, якими, за визначенням ст. 1 КАСУ, є органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Саме цей нюанс стане критерієм випробувань як для посадових осіб, що опиняться в ролі відповідачів, так і для адвокатів, яким доведеться виступати (а часом і дуже гостро) проти осіб, які представляють владні органи на місцях. Можливість зіпсувати свої відносини з місцевою владою та її посадовими особами не обіцяє адвокату безхмарного життя в районі, де відбувається судочинство в тій чи іншій справі.

Адвокатові, вочевидь, не слід ігнорувати цю обставину і, можливо, доцільно рекомендувати клієнту запросити адвоката з іншого району. Цей дипломатичний демарш дасть змогу адвокату, з одного боку, відстоювати інтереси клієнта у справі безбоязно і сміливо, а з другого - не чекаючи щодня помсти з боку установи, якій буде завдано небажаних і серйозних клопотів.

Безумовний інтерес для адвоката становить ст. 17 КАСУ, де Йдеться про адміністративну юрисдикцію і підсудність адміністративних судів.

Тут подається перелік справ, що входять до компетенції судів цієї категорії. Вона поширюється на:

- спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно--правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

- спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

- спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з укладання та виконання адміністративних договорів;