Розділ І. Філософсько-історичні витоки судозахисництва

Історія давньої Греції і, відповідно, грецька мова не залишили нам слова, яке б повністю відображало суть адвокатської професії, тому можна дійти висновку, що Греція періоду доримської навали повною мірою не підійшла до створення заняття, яке ми тепер називаємо адвокатурою. Нездатність Греції на той час піднятися до більш значних висот у цій конкретній справі має свої історичні причини та пояснення. Насамперед це низький рівень розвитку економічних правовідносин. Існують такі твердження, що грецькі тирани, бажаючи досягнути рівності у суспільстві, "... конфісковували майно знаті, видавали закони, захищали бідняків у суді". Але, з погляду на історичні відомості, можна стверджувати, що тут не йдеться про професійний захист, на кшталт адвокатури у римському судочинстві. У Греції діяв також суд Геліеї, створений Солоном, де присяжними виступали 600 геліастів - представників демосу.

Водночас існують історичні факти про допустимість обвинувача на судових процесах грецької геліеї. Так, на суді, що відбувався в 490 р. до н.е. щодо Мільтіада, який програв битву союзникам персів і якого було засуджено до сплати всіх видатків і величезного штрафу, обвинувачем виступав Ксантип. Про наявність у судовому процесі захисника відомості відсутні.

Як уже згадувалося, афінське судочинство вимагало, щоб сторони особисто виступали в суді на свій захист. За таких обставин набувала широкого попиту професія логографа, який спеціалізувався на складанні промов для виступу сторін на процесі. Найбільш відомими професійними логографами в античній Греції вважались Антифон, Сократ, Есхіл, Демосфен та Лісей. Останньому приписується авторство у двохстах судових промовах, з яких до нашого часу збереглося 34. За того ж Солона були створені спеціальні суди, які розглядали спори землевласників з аристократами.

Судова промова в античній Греції починалася зі вступу, якій був розрахований на те, щоб завоювати доброзичливість та увагу суддів. Після виконання такої обов'язкової процедури оратор починав до викладення обставин у вигідному для себе світлі. Невід'ємною частиною виступу була полеміка з іншою стороною, що не завжди правила за ідеал коректності. Закінчувалася промова висновком.

Об'єктивно структура промов нинішніх судових ораторів повністю зберігає практику античних світил.

З часом усталилася практика, коли суд дозволяв, щоб поряд зі стороною на захист її інтересів виступала інша особа - сінегор. Такий захід був вимушеним, адже нерідко судову посаду обіймала людина, недостатньо компетентна в законодавстві. Це вже був реальний крок до появи адвокатів. Загалом, грецька адвокатура була далекою від нинішньої, але це був той зародок, який, за Є. Васьковським, проклав шлях до вищих форм цієї професії.

Уважне вивчення спадщини Платона дає підстави визнавати не тільки факт наявності професії адвоката у грецькому судочинстві, але і стверджувати, що він відігравав вирішальну роль у судовому процесі.

У своїй останній праці "Закони" Платон, говорячи про необхідність жорсткої боротьби проти злочинів, називає серед головних, на його погляд, видів правопорушень: підрив релігії, неповажне ставлення до батьків, викрадення майна. З огляду на це він вимагав смертної кари за святотатство, замах на вбивство, злочин проти батьків та безчесний виступ адвоката в суді з корисливих мотивів.

Отже, можна дійти таких висновків:

1) професія адвоката в період написання Платоном "Законів" уже існувала;

2) Платону були відомі факти безчесних виступів адвокатів з корисливих мотивів;

3) послуги адвокатів були платними;

4) від виступу адвоката залежало надто багато, інакше не можна пояснити вимогу смертної кари за безчесність виступу.

Можна припустити, що "... над Платоном тяжіла..." смерть його вчителя Сократа, якого, на думку Платона, безпідставно звинуватили та засудили до смерті. Мабуть, значну роль при цьому відіграли виступи адвокатів.

Значно вищих щаблів у справі розвитку юриспруденції та адвокатури сягнула римська юстиція.

2. Юстиція давнього Риму

Виникнення та утвердження легісакційного судового процесу (від лат. legis astsones - "законні дії") в Давньому Римі (Hill ст. до н.е.) стало періодом народження адвокатури. Розгляд справ складався із двох стадій: перша - розгляд справ претором - мала на меті підготувати справу до розгляду, а друга - розгляд по суті. Новий процес означав розгляд справи на основі закону, тобто був урегульований певними нормами та приписами.

Подальші зміни в судочинстві удосконалювали процес та запроваджували відносини судового представництва. Нова форма судочинства сприяла виникненню інституту довірительства та представництва, а згодом і адвокатури.

Проте не слід ототожнювати поняття "адвокатура" і "представництво", які на той час вважалися зовсім різними інститутами. Римське право ясно вказало на цю різницю, окресливши мету представництва. "... Та обставина, - йдеться в інституціях Юстиніана, - що від чужого імені не дозволялось ні позивати, ні відповідати на суді, спричиняла значну незручність, то люди почали судитися через повірених. Бо ж і хворобливість, і вік, і необхідність подорожі та багато інших причин часто заважають їм вести свої справи особисто". Введення інституту представництва було значним прогресивним кроком як у здійсненні судочинства, так і в напрямку створення адвокатури. Представником могла бути будь-яка особа, якій вірив довіритель. Від представника не вимагали знання законів.

Незрівнянно ширші вимоги висуваються до адвоката. З розвитком економічних правовідносин, збільшенням кількості законодавчих актів та ускладненням законодавства виникає потреба у фахівцях, які узяли на себе виконання тих чи інших доручень від людей, позбавлених можливості розібратися в заплутаних лабіринтах законів. Так поступово з'являються люди, які обирають таку діяльність своєю професією, - адвокати.