Розділ І. Філософсько-історичні витоки судозахисництва

Історія ренесансної адвокатури охоплює три ступені розвитку цього інституту. На першому етапі зайняття адвокатурою - приватне ремесло. У цей період адвокати або являють собою розрізнену масу, або об'єднуються на засадах цехового устрою. Перший етап характеризується відсутністю єдиних для усіх писаних правил та будь-якого керівництва з боку держави. Це, так би мовити, хаотична підприємницька самодіяльність, перехідний період до більш керованого стану.

Право пишатися найстарішою адвокатурою Старого світу належить Великій Британії. Корені суто англійської моделі професійної організації тягнуться з початку XIV ст. Якогось єдиного урядового нормативного акта щодо розбудови та діяльності адвокатури в Англії не існує. Якщо дотримуватися класичного триступеневого розвитку адвокатури у світі, то доведеться визнати, що англійська так і залишилася на другому цеховому ступені розвитку. Двокамерна модель з поділом на баристерів та солістерів, які свого часу об'єдналися з аторнеями, зберігається вже досить довго. Порівняно з солістерами баристери вважаються привілейованою кастою з правом виступати в усіх судах, у тому числі і найвищих.

Першими на європейському просторі від цехового устрою відмовилися Німеччина (1780) та Франція (1790). На цій стадії адвокат є державним службовцем. У Пруссії аж до кінця XIX ст. функції адвокатів покладалися на особливих членів суду. Цілком природно, що така структура адвокатури не відповідала істинним потребам судового захисту. Державні адвокати не були вільними у виборі позиції і, відповідно, не мали довіри з боку клієнта.

Швидше за всіх у Європі свій шлях до професійної незалежності подолали адвокати Франції. Могутнім поштовхом до перетворення адвокатури на високорозвинену, самодостатню і вільну організацію були буремні події, які відбулися у Франції під впливом ліберальних ідей французьких просвітителів.

Велику послугу французьким судовим ораторам XVIII ст. і Франції загалом зробив парламент держави, створивши суд присяжних. "Судове красномовство Франції багато в чому зобов'язане своїми успіхами суду присяжних та змагальній формі розгляду кримінальних справ", - стверджують авторитетні фахівці.

Французькі адвокати опинилися в більш сприятливих умовах, аніж їхні зарубіжні колеги. У Франції вже в середині XVIII ст. було створено орган, що давав можливість розвивати політичне красномовство. Таким органом був парламент.

Саме ці умови сприяли тому, що французькі майстри судового слова вписали яскраві сторінки в історію світового судового красномовства. Вони зуміли засвоїти все найкраще за спадщини основоположників світового судового ораторського мистецтва, якими слід вважати Демосфена, Есхіла, Лікурга, Цицерона, Гортензія і Катона. Але засвоїти чужий досвід - це ще далеко не запорука успіху. Описуючи вимоги, що висуваються до адвокатів, наш земляк, відомий судовий оратор М.П. Карабчевський, зазначав: - Від адвоката-оратора вимагають серйозної юридичної та загальнолітературної підготовки, живого, спостережливого розуму і значної дози творчого інстинкту, здатного, так би мовити, одухотворити та викликати до життя німі сторінки об'ємних форматів справи. Своє захоплення адвокатською ораторською школою Франції висловлював і відомий російський судовий діяч і літератор К. К. Арсеньєв.

Класична модель європейської адвокатури в різних варіантах відтворює, так би мовити, двопалатну структуру. Англія, Франція, дореволюційна Росія пішли шляхом поділу адвокатського стану на т. зв. "стряпчих" і адвокатів. Адвокат - це елітний ступінь правозахисної ієрархії, якого можна досягти за певних умов: наявності певного стажу, складання іспиту тощо. Така конструкція створює позитивний стимул для прагнення до зайняття вищого щабля в ієрархічній системі адвокатури.

Про адвокатуру США неможливо говорити як про єдиний організм, який керується якимось федеральним законом чи іншим нормативним актом. Тут доречно згадати відомі слова Г. Сковороди: "Кожному городу нрав і права". У кожного штату держави є своє розуміння статусу адвоката. Між цими уявленнями досить значна невідповідність. Головною ознакою американської конституції загалом, як і окремих штатів зокрема, є наголос не на питаннях регламентації чи розбудови адвокатури, а на декларації права обвинувачуваного на захист. Характерним для організації адвокатури США є створення на добровільних засадах сильних місцевих асоціацій штатів, які, знову ж таки, добровільно об'єднуються в Американську асоціацію адвокатів, яка існує близько 130 років. Федерації та асоціації штатів незалежні від Федеральної асоціації. Але рекомендацій останньої в питаннях з юридичної етики вважають за потрібне дотримуватися.