Розділ «Модуль 1. Загальні положення аграрного права»

Для закріплення досягнутих результатів колективізації було прийнято 19 квітня 1938 р. спільну постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про заборону виключення колгоспників із колгоспів", у якій зазначалося, що більшість виключень із колгоспів є цілком необґрунтованими. Постановою заборонялося проведення чистки колгоспів під будь-яким приводом, виключення із колгоспів членів сімей колгоспників у зв'язку з переходом одного із членів сім'ї на тимчасову чи постійну роботу до державного підприємства, виключення із колгоспів за порушення правил внутрішнього розпорядку. За порушення цієї постанови винні особи (голови колгоспів, члени правління колгоспів, районні партійні працівники) прирівнювались до кримінальних злочинців і притягувалися до кримінальної відповідальності.

З метою убезпечення громадських земель колгоспів від розбазарювання і розкрадання для збільшення особистих господарств колгоспників 27 травня 1939 р. було ухвалено спільну постанову ЦК ВКП(б) і РНК СРСР "Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання". У п. 2 цієї постанови, зазначалося, що усуспільнені землі колгоспів є недоторканними і їх розміри у жодному разі не підлягають скороченню без особливого на те дозволу уряду СРСР, а можуть бути тільки збільшені.

У період Великої Вітчизняної війни територія УРСР перебувала під окупацією, тому подальше правове регулювання сільськогосподарських відносин відновилося після звільнення України від фашистських загарбників. Політика Радянської влади відразу ж набула спрямування на відновлення довоєнного колгоспного землекористування. Тому постановою РНК УРСР від 28 травня 1945 р. "Про відновлення державних актів на безстрокове (довічне) користування колгоспів землею і земельних шнурових книг у колгоспах Української PCP, визволених від німецько-фашистської окупації" покладено зобов'язання на Наркомзем УРСР і виконавчі комітети обласних і районних рад депутатів трудящих шляхом проведення землевпорядних робіт (не пізніше 1 червня 1945 р.) було передбачено відновлення довоєнного сільськогосподарського землекористування і його повторне закріплення за допомогою державних актів і записів у земельні шнурові книги не пізніше 1 червня 1946 р. З метою заохочення пришвидшення темпів праці землевпорядників, які успішно виконували і перевиконували установлені для них річні плани робіт із відновлення державних актів та земельно-реєстраційних документів у колгоспах, дозволялося преміювати у розмірі від одномісячного до тримісячного окладу заробітної плати.

Для усунення зловживань у сфері майнових відносин колгоспів було прийнято постанову Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) від 19 вересня 1946 р. "Про заходи по ліквідації порушень статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах". Цю постанову було продубльовано постановою Ради Міністрів УРСР від 28 вересня 1946 р. "Про заходи до забезпечення виконання постанови Ради Міністрів Союзу PCP і ЦК ВКП(б) від 19 вересня 1946 р. "Про заходи по ліквідації порушень статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах".

У післявоєнний період в Україні було продовжено процес перетворення колгоспів на радгоспи. Про зміну існуючого порядку передачі колгоспного майна при перетворенні колгоспів на радгоспи свідчить постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 3 травня 1957 р. "Про порядок передачі колгоспного майна при переведенні колгоспів у радгоспи і про порядок розрахунків з колгоспниками". Цією постановою встановлювалася процедура безоплатної передачі майна колгоспів радгоспам, а видатки, пов'язані з виплатою колгоспникам зароблених ними трудоднів, розрахунками з організаціями і погашення заборгованості колгоспів за кредитними зобов'язаннями та іншими платежами, погашалися коштом держави. Перетворення колгоспів на радгоспи здійснювалося відповідно до постанови тільки на суворо добровільних засадах, за бажанням більшості колгоспників.

Звертає на себе увагу і ряд заходів держави, спрямованих на підвищення ефективності сільського господарства, впорядкування закупок державою сільськогосподарської продукції та поліпшення інфраструктури села. Про це свідчать нормативно-правові акти того часу, такі як постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР "Про заходи по зміцненню кормової бази, поліпшення племінної справи, підвищенню продуктивності тваринництва в колгоспах і радгоспах Української PCP" від 9 січня 1965 p., постанова Ради Міністрів УРСР "Про внесення деяких змін в Типовий договір контрактації сільськогосподарської продукції" від 10 серпня 1967 р., указ Президії Верховної Ради СРСР "Про участь колгоспів, радгоспів, промислових, транспортних, будівельних та інших підприємств і господарських організацій у будівництві та ремонті автомобільних доріг" від 16 жовтня 1968 р.

27 листопада 1969 р. було прийнято новий Примірний статут колгоспу, який складався з 12 розділів. У першому розділі статуту зазначалися цілі і завдання колгоспу, які полягали у зміцненні і розвитку громадського господарства, неухильному підвищенні продуктивності праці та ефективності громадського виробництва. Розділ другий встановлював процедуру прийняття до колгоспу та права і обов'язки членів колгоспів. Членом колгоспу могли бути громадяни які досягли 16-річного віку. Кожному члену колгоспу видавалася "Трудова книжка колгоспника" єдиного зразка. Порядок користування колгоспами землею визначено у розділі III "Земля та її використання". Кожному колгоспові видавався державний акт на право користування землею, у якому зазначалися розміри і точні межі землі, закріплені за колгоспом, які ділилися на землі громадського користування і присадибні землі. Четвертим розділом "Власність колгоспу" закріплювалося майно колгоспу у його власність та чітко прописувалася правомочність колгоспу розпоряджатися своїм майном за власним рішенням. П'ятий розділ "Виробничо-господарська і фінансова діяльність колгоспу" вперше відокремлював майнову відповідальність колгоспу і його членів за зобов'язаннями. Форми організації виробництва і праці (дільниці, цехи, ферми, бригади, ланки) встановлювалися у ст. 26 розділу VI "Організація, оплата і дисципліна праці".

У колгоспі застосовувалася відрядна, акордна оплата праці за обсяг виконаних робіт, вироблену продукцію, почасова, почасово-преміальна та інші системи оплати праці. За порушення трудової дисципліни Примірного статуту колгоспу або Правил внутрішнього розпорядку членами колгоспу Загальні збори або Правління колгоспу могли накласти стягнення у вигляді осуду, догани, суворої догани, переведення на нижчеоплачувану роботу, звільнення із займаної посади, попередження про виключення з членів колгоспу. Розподіл валової продукції і доходів колгоспу визначено сьомим розділом. Так, передбачено було створення за рахунок одержуваного валового доходу власного фонду оплати праці. Наповнивши страхові і перехідні (насіннєвий, фуражний, продовольчий) фонди колгоспам дозволялося решту продукції реалізувати споживчій кооперації, на колгоспному ринку або використовувати на інші потреби на власний розсуд.

Заходи щодо соціального забезпечення колгоспників зазначені у восьмому розділі, полягали у одержанні пенсій по старості, інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника. Малозабезпеченим сім'ям встановлювалася виплата допомоги на дітей. За рахунок централізованого фонду соціального страхування колгоспників надавалися путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, а також допомога по тимчасовій непрацездатності.

У розділі IX "Культура, побут, благоустрій" встановлювалися заходи для поліпшення культурно-побутових умов життя колгоспників, які полягали у будівництві і обладнанні колгоспних клубів, бібліотек, спортивних споруд, сприянню батькам і школі у правильному вихованні дітей, наданні допомоги органам охорони здоров'я в проведенні у колгоспі лікувальних і профілактичних заходів і т. п.

Відповідно до положень розділу X "Підсобне господарство сім'ї колгоспника (колгоспного двора)" сім'я колгоспника (колгоспний двір) могла мати у власності жилий будинок, господарські будівлі, продуктивну худобу, птицю, бджіл і дрібний сільськогосподарський інвентар для робіт на присадибній ділянці, наданій в користування у межах норм, визначених статутом колгоспу.

Одинадцятим розділом статуту "Органи управління і ревізійна комісія колгоспу" визначалася компетенція Загальних зборів членів колгоспу, Правління колгоспу, Зборів уповноважених, Голови колгоспу, Ревізійної комісії. У XII розділі встановлювався порядок щодо прийняття і реєстрації статуту колгоспу.

Про подальше врегулювання з боку держави щодо продажу товаровиробниками сільськогосподарської продукції свідчать постанови Ради Міністрів УРСР "Про порядок прикріплення колгоспів, радгоспів та інших державних господарств до переробних підприємств і приймальних пунктів для здачі сільськогосподарської продукції" від 29 грудня 1970 р. та "Про розміри грошових сортових надбавок, що виплачуються колгоспам, радгоспам та іншим господарствам за гібриди і сортове насіння кукурудзи, що продаються державі" від 20 вересня 1971 р.

Порядок надання колгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам земель для тимчасового користування регулювався постановою Ради Міністрів УРСР "Про порядок надання не використовуваних промисловими, транспортними, лісогосподарськими, іншими несільськогосподарськими підприємствами, організаціями і установами земель для тимчасового користування для сільськогосподарських цілей" від 18 серпня 1983 р.

Утворення Державного агропромислового комітету УРСР (Держагропром УРСР) як центрального державного органу управління агропромисловим комплексом республіки було закріплене п. 1 постанови ЦК КП України та Ради Міністрів Української PCP "Про дальше вдосконалення управління агропромисловим комплексом Української PCP" від 10 грудня 1985 р. Систему Держагропрому УРСР утворювали агропромислові комітети областей, районні агропромислові об'єднання, колгоспи нарівні з радгоспами та іншими організаціями і установами. Рішення Держагропрому УРСР були обов'язковими для виконання всіма міністерствами і відомствами УРСР, а також установами, об'єднаннями, підприємствами і організаціями.

Закон СРСР "Про кооперацію в СРСР" від 26 травня 1988 р. суттєво змінив умови функціонування кооперативного руху, особливо в сільському господарстві. У п. 2 ст. З вперше було визначено два основні типи кооперативів (виробничі та споживчі). Позитивним поштовхом для подальшого розвитку сільськогосподарських товаровиробників було закріплення ст. 36 власності колгоспів та інших сільськогосподарських кооперативів. Відтак усе майно сільськогосподарського кооперативу, вироблена продукція та одержані грошові кошти оголошувалися його власністю.

З урахуванням норм Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР" було розроблено новий Примірний статут колгоспу, прийнятий Четвертим Всесоюзним з'їздом колгоспників 25 березня 1988 р. Цим статутом повною мірою відображено всі процеси, які відбувалися в політичній, економічній, соціально-культурній діяльності сільськогосподарських господарств того періоду. Він складався з XII розділів. На відміну від попереднього статуту, колгоспи визначалися уже не як суспільна форма соціалістичного господарства, а як кооперативна. Новелою першого розділу є визначення колгоспу як соціалістичного сільськогосподарського підприємства, що діє в умовах повної самостійності і самоврядування, госпрозрахунку і самофінансування на основі демократичних принципів і за сприяння держави. Нормами другого розділу встановлювалися права і обов'язки членів колгоспу. Так, колгоспи вже вправі були при прийнятті в члени колгоспу встановлювати випробувальний строк до трьох місяців. Не допускалося прийняття в члени колгоспу громадян, залучених для виконання тимчасової або сезонної роботи. У розвиток Закону "Про кооперацію в СРСР" відтепер член колгоспу одночасно міг бути членом споживчого кооперативу, а у вільний від роботи в колгоспі час брати участь на правах членства в іншому виробничому кооперативі. Порядок землекористування колгоспів залишався практично незмінним. Деяких змін зазнав розділ IV Примірного статуту, де власність колгоспу визнавалася недоторканною і перебувала під захистом держави. Майно колгоспів могло вилучатися тільки за рішенням суду. Стаття 14 забороняла нецільове використання коштів колгоспу.

Відповідно до норм ст. 16 розділу V виробничо-господарська і фінансова діяльність колгоспу здійснювалася на основі принципів соціалістичного господарювання і самофінансування, широкого використання товарно-грошових відносин. Поряд із сільськогосподарським виробництвом колгоспам надавалося право займатися без обмеження і іншими видами діяльності, не забороненими чинним законодавством: переробкою сільськогосподарської сировини, виробництвом продуктів харчування, товарів народного споживання, торгівлею, ремонтними і будівельними роботами та ін. (ст. 17).

Позитивом розділу VI "Організація, оплата, охорона і дисципліна праці" було зрівняння колгоспників у соціальних правах з працівниками державного сектора народногосподарського комплексу СРСР. Рівень оплати праці колгоспників визначався їхнім трудовим внеском і розміром тієї частини валового доходу колгоспу, яка спрямовувалася на оплату праці. Недоброякісно виконана з вини колгоспника робота не оплачувалася або розмір оплати за неї відповідно зменшувався (ст. 36).

Стаття 49 розділу VII статуту врегульовувала порядок розподілу валового доходу колгоспу. Так, валовий дохід колгосп використовував для розрахунків за своїми зобов'язаннями перед бюджетом і банком, спрямовував на розширення виробництва, оплату праці, здійснення соціальних заходів, а також створення страхових фондів. Колгоспам дозволялося самостійно визначати види, розміри і порядок формування та використання фондів і резервів. Крім того, державні і. кооперативні органи не встановлювали колгоспам нормативів їх утворення.