Розділ «Модуль 1. Загальні положення аграрного права»

Аграрне право України

Не менша увага приділялась і сільськогосподарським виробничим комунам. Зразковий статут комун вироблявся і опубліковувався Наркомземом. У ст. 62 Положення про соціалістичний землеустрій уперше у відкритій формі на законодавчому рівні викладено програмне завдання радянської влади у землеробстві - побудова землеробської промисловості на підвалинах усуспільнення засобів виробництва. Саме так закладалася колгоспна модель як різновид державних господарств і один із проявів державних промислових підприємств. Комуни створювались як перехідна форма до державних сільськогосподарських підприємств. Так, у тексті ст. 64 було прямо сказано, що інвентар колишніх крупних приватних господарств відводився комунам, якщо він не міг бути використаний для потреб ближніх радгоспів.

Комуни поряд із радгоспами підпорядковувалися контролю місцевих державних органів Наркомзему. У статтях 67 та 83 закладено основи організаційно-планової системи сільського господарства, за якими план комун затверджувався також місцевими земельними органами. Засоби і вироблена продукція комун підлягали обліку і контролю на загальних засадах. При цьому всі надлишки сільськогосподарської продукції підлягали реалізації державі. Місцевий земельний орган міг вилучити сортові зернові і племінну худобу, призначені для внутрішнього споживання комуни, в обмін на подібну продукцію нижчої якості без будь-яких доплат. Таким чином, комуни були не правомочні розпоряджатися результатами своєї праці, незважаючи на зовні демократичну форму організації господарства.

Нарешті щодо товариств спільної обробки землі встановлювався дещо інший правовий режим майна, ніж у сільськогосподарських комунах. Майнові режими різнилися ступенем усуспільнення майна. Якщо у комунах майно (в т. ч. земля) комунарів підлягало повному усуспільненню, то у ТСОЗах існувало часткове усуспільнення, оскільки частка майна учасників таких товариств залишалась для обробки землі особистих господарств. Поряд із цим, відчуження інвентаря від "заможніших" селян здійснювалося на безоплатній основі, а бідніших - на оплатній (ст. 115 Положення про соціалістичний землеустрій). Майно членів ТСОЗу вносилося до інвентарного фонду, який за своїми ознаками був прообразом неподільного фонду колгоспів. Відповідно до ст. 18 у разі припинення суспільного обробітку землі майно інвентарного фонду не могло бути розподілене без дозволу повітового земельного органу, що повністю суперечить принципу добровільності суспільного об'єднання та суспільної демократії. Не маючи майнових прав, члени ТСОЗів проте наділялися сукупністю обов'язків, зокрема щодо підвищення родючості оброблюваних спільних земель за рахунок одержуваних у особистих господарствах органічних добрив та сплати грошових внесків на купівлю мінеральних добрив. І останнє стосується визначеного ст. 133 порядку режиму повного контрою повітового земельного комітету за діяльністю ТСОЗів.

Таким чином, можна резюмувати, що "Положення про соціалістичний землеустрій та про заходи переходу до соціалістичного землеробства" як нормативно-правовий акт радянського аграрного законодавства заклало основу для подальшої диференціації форм землекористування у бік одержавлення, усуспільнення земельно-майнової власності сільськогосподарських виробників та створення із одноосібних селянських господарств колективних господарств, які виробляли сільськогосподарську продукцію.

Для врегулювання внутрішніх відносин колективних сільськогосподарських господарств (комуни, артілі, товариства спільної обробки землі) було вироблено моделі статутів. Так, у 1919 р. було розроблено Нормальний статут сільськогосподарської комуни, який у зв'язку із введенням НЕПу був замінений Примірним статутом сільськогосподарської комуни (1923 р.). Поряд із незначними нововведеннями, які полягали у тому, що майно, яке передавалося комуні у власність, попередньо оцінювалось, а сума, на яку оцінювалося майно, зараховувалася у вигляді внеску члена комуни у її засоби, який у разі виходу або при ліквідації комуни повертався власнику незмінним, і далі залишався зрівняльний принцип розподілу доходів.

За 1922-1923 рр. було також прийнято примірні статути сільськогосподарських артілей та ТСОЗів. У Примірному статуті сільськогосподарської артілі (1922 р.) зазначено, що мета артілі полягає в організації і веденні на загальній земельній ділянці спільною працею і засобами членів удосконаленого сільського господарства. Кожен член артілі повинен був внести пай (грошима або інвентарем чи іншим майном) і вступний внесок, який при виході з артілі поверненню не підлягав, на відміну від пайового внеску. Членам артілі дозволялось ведення особистого господарства у вільний від артільних обов'язків час і якщо воно не шкодило артільному господарству. Загальними зборами установлювався принцип розподілу доходів: за їдоками, відповідно до затраченої праці і т. д.

Примірний статут ТСОЗ (1923 р.) визначав мету товариства, яка полягала у підвищенні доходів господарства і його членів шляхом організації спільних польових робіт, загального користування сільськогосподарськими машинами та інших заходів, спрямованих на покращення господарства. Відповідно до норм Примірного статуту майно членів товариства не підлягало усуспільненню. Члени товариства, як і в артілі, вносили пай, який при виході з товариства повертався, та вступний внесок, який поверненню не підлягав. Товариство могло створювати усуспільнені засоби виробництва, купуючи сільськогосподарські машини та інший інвентар, що стимулювало вступ до товариства селян-середняків, оскільки у них зберігалася приватна власність на засоби виробництва, які спільно використовувалися тільки під час "головних" сільськогосподарських робіт.

Подальший розвиток колективних форм господарювання відбувається у зв'язку з прийняттям спільної постанови ЦВК і РНК СРСР "Про сільськогосподарську кооперацію" від 22 серпня 1924 р. Згідно з нормами постанови товариства, артілі та комуни згруповувалися під назвою "кооперативні об'єднання", які набували статусу юридичної особи і могли здійснювати кредитні операції. Створювалися вони з метою спільного ведення сільськогосподарського виробництва на основі застосування прогресивніших технологій та засобів виробництва.

З метою організаційно-господарського зміцнення колгоспів спільною постановою ВУЦВК і РНК УСРР "Про організаційно-господарське зміцнення колгоспів" від 21 вересня 1927 р. було створено Всеукраїнську спілку сільськогосподарських колективів (Укрколгосп).

У тому ж 1927 р. були засновані машинно-тракторні станції (далі - МТС), які відіграли важливу роль у колгоспному будівництві. Правові засади діяльності МТС було встановлено постановою Ради праці і оборони "Про організацію машинно-тракторних станцій" від 5 червня 1929 р. Так, МТС складали матеріально-технічну базу колгоспного будівництва, яка ґрунтувалася на основі договірних відносин. Відповідно до норм постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 25 червня 1933 р. Типовий договір МТС із колгоспом прирівнювався до закону, який підлягав обов'язковому і безумовному виконанню як колгоспами, так і МТС. Купувати колгоспам сільськогосподарську техніку було дозволено лише у березні 1958 р. Законом СРСР "Про подальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій". Колгоспам надавалася можливість купувати стару сільськогосподарську техніку реорганізованих МТС, а також нову в разі їх платоспроможності. Створенню міцної матеріально-технічної бази колгоспів сприяла державна політика у сфері розширеного кредитування.

Після XV з'їзду ВКП(б) ЦВК СРСР були розроблені і затверджені 15 грудня 1928 р. "Загальні засади землекористування та землевпорядкування", за якими колгоспи і сільськогосподарські товариства виділялись як особливі землекористувачі. Колгоспам надавалося переважне право на одержання землі, окрім того кращої і найбільш зручно розташованої, землевпорядкування проводилося позачергово і за рахунок держави, встановлювалася система пільг і кредитування, передавались у безоплатне користування державні промислові і підсобні підприємства, будівлі тощо, розташовані на території колгоспу.

На підтримку курсу колективізації селянського землекористування проголошеної в СРСР наприкінці 20-х - на початку 30-х років було видано 5 січня 1930 р. постанову ЦК ВКП(6) "Про темпи колективізації та міри допомоги держави колгоспному будівництву". Цією постановою ЦК ВКП(б) доручав Наркомзему СРСР із залученням колгоспних організацій у найкоротший строк виробити Примірний статут сільськогосподарської колгоспної артілі, обов'язково врахувавши недопустимість прийняття "куркулів" до колгоспів.

Майже через місяць, 1 лютого 1930 р., було прийнято спільну постанову ЦВК і РНК СРСР "Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в умовах суцільної колективізації та у боротьбі з куркульством", якою скасовувалося право оренди землі селянськими господарствами в районах суцільної колективізації, заборонялося використовувати найману працю у сільському господарстві, "куркулів" позбавлено прав на землю та ліквідовано земельні товариства у зв'язку із зменшенням кількості та ролі селянських господарств.

Примірний статут сільськогосподарської артілі, прийнятий Колгоспцентром і схвалений Наркомземом СРСР 1 березня 1930 р., законодавчо закріпив принцип добровільності створення колективних сільськогосподарських господарств. Поряд із усуспільненням всіх земельних угідь дозволялося в особистому користуванні членів артілі залишати присадибні ділянки (сади, городи і т. п.), дрібний сільськогосподарський інвентар, жилі будинки. До майнових активів артілі входили неподільний фонд та пайові внески, фонд на утримання непрацездатних, фонд поточних виробничих потреб, сімейний і фуражний фонди. Примірний статут закріпив повноваження внутрішніх органів управління сільськогосподарської артілі. До компетенції Загальних зборів як вищого органу управління артілі належало вирішення найважливіших справ, вибори правління і ревізійної комісії артілі, затвердження інструкції по їх роботі. Правління артілі являло собою виконавчий орган, який обирався терміном на один рік для вирішення поточних справ артілі. Примірним статутом було врегульовано також і взаємовідносини сільськогосподарської артілі та держави у сфері реалізації сільськогосподарської продукції, які базувалися на договорі контрактації.

Подальше правове регулювання сільськогосподарських відносин відбулося на VI з'їзді Рад СРСР у березні 1931 р., де було прийнято постанови "Про радгоспне будівництво" та "Про колгоспне будівництво". Відповідно до першої постанови радгоспи визначалися як державні господарства, де держава є повноцінним господарем з усіма випливаючими наслідками, і нічим з цієї точки зору не відрізняється від іншої соціалістичної фабрики промислового типу. Колгоспи ж навпаки, вважалися господарствами, заснованими селянами на добровільних засадах, що усуспільнили засоби виробництва і ведуть своє господарство на землі, яка належить державі.

На підтримку колгоспного будівництва було прийнято 3 вересня 1932 р. постанову ЦВК і РНК СРСР "Про створення стійкості землекористування колгоспів", де зазначалося про закріплення за кожним колгоспом землі, яка знаходилася в його трудовому користуванні в існуючих кордонах, і про заборону переділів. Відтепер кордони землекористування колгоспів не могли змінюватися і при виході селян із членів колгоспу. Таким чином, селянин фактично втрачав свою земельну ділянку, яку передав колгоспу при вступі. У такому випадку він міг отримати земельну ділянку із вільного державного земельного фонду, але в жодному разі не за рахунок фактичного землекористування колгоспів.

Поряд із рядом заходів, спрямованих на укріплення організаційно-господарської діяльності колгоспів, держава намагалася забезпечити і правовий захист колгоспної власності. Так, постановою ЦВК і РНК СРСР від 25 червня 1932 р. "Про революційну законність" на місцеві органи Радянської влади покладалося зобов'язання притягувати до суворої відповідальності всіх посадових осіб, винних у самовільному розпорядженні майном колгоспів, їх продукцією, грошовими коштами і наданої в їх користування землею. На виконання вищевказаної Всесоюзної постанови РНК УРСР 2 листопада 1932 р. видає свою постанову "Про заборону оплати коштом колгоспів робіт та витрат, не пов'язаних безпосередньо з колгоспним господарством", якою заборонялося місцевим організаціям на кошти колгоспів утримувати працівників сільських рад та кооперації, сільських виконкомів та оплачувати витрати, не пов'язані з колгоспним виробництвом. На продовження курсу державної підтримки захисту колгоспної власності було видано постанову ЦВК і РНК УРСР від 4 червня 1933 р. "Про заборону місцевим органам влади, іншим державним органам та громадським організаціям свавільно розпоряджатися майном" продукцією та грошовими коштами колгоспів". Так, названим органам заборонялося розпоряджатися майном, продукцією, грошовими коштами і робочою худобою колгоспів, вилучати майно колгоспів та зобов'язувати колгоспи виділяти грошові й натуральні фонди на потреби, не передбачені статутами колгоспів та спеціальними постановами уряду, або брати на постачання осіб, що не мали жодного відношення до колгоспного виробництва. Розпоряджатися майном колгоспів могли лише безпосередньо власники цього майна згідно з чинним законодавством та статутами колгоспів.

Новий Примірний статут сільськогосподарської артілі був затверджений 17 лютого 1935 р. спільною постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б). Відповідно до норм даного статуту земля перебувала у загальнонародній державній власності та надавалася артілі у безстрокове (довічне) користування і не підлягала ні купівлі-продажу, ні здачі артіллю в оренду. Стаття 2 передбачала право користування закріпити шляхом видання районним виконавчим комітетом рад державного акта, де чітко зазначалися розміри і точні межі землі, яка знаходилась у користуванні артілі. Членам артілі не заборонялося мати в особистому користуванні присадибні земельні ділянки площею від 0,25 до 0,5 га, а в окремих місцевостях - до 1 га. Усуспільненню підлягали робоча худоба, сільськогосподарський інвентар (плуг, сівалка, борона, молотилка, косарка), насіннєві запаси, корми, господарські будівлі, необхідні для ведення артільного господарства, і всі підприємства з переробки продуктів сільського господарства. Вступаючи до артілі кожен член мав сплатити до неподільного фонду вступний грошовий внесок у розмірі від 20 до 40 карбованців на двір, залежно від міцності господарства. Розділ VII статуту регламентував організацію, оплату і дисципліну праці. Вся робота у господарстві артілі виконувалася особистою працею її членів відповідно до правил внутрішнього розпорядку, прийнятих Загальними зборами (вищий орган управління артілі). Із членів артілі Правління (виконавчий орган) утворювало виробничі бригади на чолі з бригадиром, який при розподілі роботи повинен був не допускати ніякого кумівства, сімейності та строго враховувати кваліфікацію, досвід і фізичну силу кожного. Розподіл доходів артілі між її членами відбувався виключно за кількістю вироблених трудоднів кожним членом артілі. Всі члени артілі зобов'язувалися берегти колгоспну власність і державні машини, працювати чесно, підкорятися вимогам статуту, постановам Загальних зборів і Правління, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, дисципліни праці.

З метою реалізації норм ст. 2 Примірного статуту сільськогосподарської артілі 7 липня 1935 р. було прийнято постанову РНК СРСР "Про видачу сільськогосподарським артілям державних актів на безстрокове (довічне) користування землею".

У зв'язку зі швидкими темпами розвитку колективізації сільськогосподарського виробництва було введено заборону щодо оренди земель сільськогосподарського призначення. Спочатку це стосувалося переселенців згідно з постановою ЦВК і РНК СРСР "Про заборону переселенцям здавати землю в оренду" від 21 березня 1931 р., а дещо пізніше - всім сільськогосподарським землекористувачам, що передбачалося постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 червня 1937 р. "Про заборону здавати в оренду землі сільськогосподарського значення".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аграрне право України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Модуль 1. Загальні положення аграрного права“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Загальна частина

  • Модуль 1. Загальні положення аграрного права
  • Розділ 2. Аграрне право як самостійна галузь права України

  • 5. Система аграрного права

  • 6. Поняття, види і зміст аграрних правовідносин

  • Розділ 3. Джерела аграрного права

  • Розділ 4. Загальна характеристика суб'єктів аграрного права

  • Модуль 2. Правові засади реформування земельних та майнових відносин

  • Розділ 6. Правове регулювання паювання земель в аграрному секторі економіки

  • Розділ 7. Правове регулювання паювання майна

  • Модуль 3. Правові засади управління в АПК та відповідальність за правопорушення

  • Розділ 9. Державні сільськогосподарські інспекції-органи державного контролю в АПК

  • Розділ 10. Юридична відповідальність за правопорушення в аграрному секторі економіки України

  • ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

  • Модуль 4. Правове становище окремих суб'єктів господарювання в сільському господарстві

  • Розділ 12. Правові засади діяльності сільськогосподарських кооперативів

  • Розділ 13. Правове становище фермерських господарств

  • Розділ 14. Правове становище сільськогосподарських товариств

  • Розділ 15. Правові засади діяльності приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

  • Розділ 16. Правове регулювання ведення особистого селянського господарства

  • Модуль 5. Правове регулювання виробничо-господарської та окремих видів діяльності у сільському господарстві

  • Розділ 18. Правове регулювання якості та безпечності сільськогосподарської продукції

  • Розділ 19. Правове регулювання рослинництва

  • Розділ 20. Правове регулювання галузі тваринництва

  • Розділ 21. Правове регулювання ветеринарної справи в Україні

  • Розділ 22. Правове забезпечення сільськогосподарського дорадництва

  • Модуль 6. Правове регулювання ринкових відносин в АПК

  • Розділ 24. Правове регулювання ринку зерна

  • Розділ 25. Аграрно-договірні відносини

  • Розділ 26. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності сільськогосподарських підприємств

  • Модуль 7. Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств

  • Розділ 28. Правове регулювання страхування у сільському господарстві

  • Розділ 29. Правове регулювання інвестицій у сільське господарство

  • Модуль 8. Правове регулювання соціального розвитку села і аграрних трудових відносин

  • Розділ 31. Особливості правового регулювання трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах

  • Розділ 32. Правове регулювання охорони праці в сільському господарстві

  • Модуль 9. Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві

  • Розділ 34. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

  • СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

  • Модуль 10. Аграрне законодавство зарубіжних країн

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи