Розділ «Модуль 1. Загальні положення аграрного права»

Аграрне право України

Отже, основна мета закону полягала у регулюванні порядку купівлі земельних ділянок. Передбачалося встановити одноосібне господарювання на селі, а колективне ліквідувати, щоб створити середній клас селян-власників, які стануть опорою гетьманській владі. Проводячи історичну паралель слід зазначити, що аналогічне завдання мала Столипінська земельна реформа, правові норми якої скасовували обов'язкові "земельні общини", а кожному селянинові надавалося право вимагати виходу з общини з виділенням землі в єдиному масиві. Ці заходи, в свою чергу, дали б можливість створити стан заможних селян-власників.

Обов'язки контролю у сфері внутрішнього життя і праці сільського господарства покладалися на тимчасові земельні комісії відповідно до норм "Тимчасового закону про заходи боротьби з розрухою сільського господарства" від 8 липня 1918 р. На губернські земельні комісії покладалося видання обов'язкових постанов про примусове використання живого та мертвого сільськогосподарського реманенту, про норми платні за сільськогосподарську працю та про примусове виконання місцевим населенням сільськогосподарських робіт. Серед юридичних наслідків земельних правопорушень були сплата штрафу до 500 карбованців або позбавлення волі строком до трьох місяців. До примусових громадських робіт або позбавлення волі строком до одного року притягувалися ті громадяни, які навмисно псували та знищували посіви, урожай і зібраний хліб. Каралося також свавільне закриття чи припинення за попередньою згодою сільських робіт і підбивання до таких вчинків.

Подальший розвиток правового регулювання аграрних відносин пов'язаний зі створенням численних земельних комісій, які мали розробити законодавчу базу для проведення аграрної реформи.

У результаті антигетьманського повстання наприкінці 1918 р., що досягло успіху завдяки, передусім, підтримці широких верств селянського населення, до влади прийшов уряд Директорії. Цілком закономірно, що об'єктивна необхідність правового врегулювання аграрних відносин постала перед новим урядом з особливою гостротою.

Початком врегулювання аграрних відносин стала відозва від імені Головної команди Українських республіканських військ 16 листопада 1918 р., проголошена в Білій Церкві С. В. Петлюрою. Згідно зі змістом відозви велике поміщицьке землеволодіння планувалося новим майбутнім урядом скасувати, а землю віддати селянам, але за умови їх вступу до лав республіканських військ. Поміщиків планувалося притягнути до юридичної відповідальності за каральні експедиції та накладання контрибуцій на селян під час правління гетьманського уряду. Проголошувалося також скасування законів П. П. Скоропадського і відновлення чинності законів УНР.

На підтвердження зазначених гасел членами Директорії 21 листопада 1918 р. було видано "Наказ селянам № 1". Першочергове завдання аграрної справи новий уряд убачав у поверненні селянам усього майна, незаконно відібраного гетьманським урядом реквізиціями та контрибуціями на користь поміщиків. Для вирішення поставленого завдання члени Директорії планували зробити такі кроки: волосні заграви по волостях мали негайно зробити перепис живого та мертвого інвентарю у поміщиків та орендарів, на користь яких гетьманським урядом було зроблено реквізиції або контрибуції; власність цих поміщиків відібрати і взяти під охорону; стежити за тим, щоб поміщики не продавали землю і не укладали довгострокових орендних договорів; селяни мали подати заяви до волосних управ, де зазначалися б збитки, завдані їм, приклавши точний список забраного в них майна; ці заяви волосні управи мали відіслати до повітових народних управ. Цілком слушним в умовах соціально-політичної нестабільності був у кінці наказу заклик нового уряду до дотримання порядку і спокою в країні.

"Розпорядження Директорії УНР" від 15 грудня 1918 р. заклало підвалини аграрної реформи. У ньому зазначалося, що верховне порядкування земельним фондом країни переходить до уряду Директорії. Всі приватновласницькі землі, крім трудових та дрібних селянських господарств, переходили в користування безземельних і малоземельних селян. Одразу ж було видано "Постанову Директорії УНР", згідно з якою землю заборонялося продавати, дарувати, закладати і здавати в оренду. У зв'язку з цим нотаріусам заборонялося затверджувати земельні угоди.

Уряд Директорії, узагальнюючи основні положення попередніх нормативно-правових актів з урегулювання аграрних відносин, видав "Декларацію Директорії УНР" від 26 грудня 1918 р. Остання, принаймні у галузі аграрних відносин, не містила нічого нового і фактично компілювала формулювання з актів, на яких вона базувалася ("Наказ № 1", "Розпорядження Директорії УНР"), окрім пункту про право першочергового наділення землею тих, "хто пішов у війська Республіки для боротьби з Гетьманатом".

Закон "Про землю в Українській Народній Республіці" від 8 січня 1919 р. складався з трьох розділів: розділ І "Загальні положення", розділ II "Основні положення користування землею", розділ III "Перехідні закони". Положення Закону "Про землю в Українській Народній Республіці" об'єднувалися в 36 параграфів. У § 1 названого закону було підтверджено скасування "права приватної власності на всі землі з їх водами, надземними і підземними природними багатствами та лісами в межах УНР". При цьому в § 2 було задекларовано, що земля стає "добром народу УНР" і переходить у розпорядження держави без викупу. Всі суб'єкти приватних земельних відносин мали право тільки на користування земельними ділянками у розмірах, визначених державою.

Нижня межа землекористування встановлювалась § 13 закону - 5-6 десятин кращої землі для середнього трудового господарства. Безземельні і малоземельні селяни з місцевості, де не вистачало землі на трудовий мінімум, одержували землю в тих місцях, де є більше землі. Малоземельними вважалися такі хліборобські господарства, площа яких не задовольняла споживчих потреб їхніх сімей за ведення господарства звичайними для своєї місцевості засобами. Верхня межа землекористування відповідно до § 21 закону мала бути не більше 15 десятин на господарство. Для піщаників, солончаків, заболочених та облогових земель ця норма (15 десятин) могла підвищуватись за рішенням повітової земельної управи з затвердженням Міністерства земельних справ.

Закон "Про землю в Українській Народній Республіці" не встановлював строку землекористування. Лише для земель запасного земельного фонду УНР, що складались із нерозподілених земель і по суті є тотожними сучасним категоріям земель резервного фонду і запасу, дозволялося сільським громадам і товариствам встановлювати строки користування. Водночас обмежувався 10 роками мінімальний строк оренди земельних ділянок, що свідчило про дбайливе ставлення держави до своїх земельних ресурсів.

Загалом закон "Про землю в Українській Народній Республіці" був спрямований на задоволення потреб безземельних і малоземельних селян, що фактично приводило до створення дрібних селянських господарств, адже максимальна норма наділення становила 15 десятин, хоча законом і передбачалося створення кооперативних хліборобських спілок, але в основному для збереження неподільними культурних господарств.

Водночас уряд Директорії, намагаючись виконувати попередні обіцянки нагородити додатково селян землею за службу в Республіканській армії, затвердив закон "Про додаткове наділення землею козаків УНРА" від 18 січня 1919 р. Відповідно до його положень усі козаки, які служать у регулярній армії, окрім звичайного земельного наділу, зазначеного в земельному законі від 8 січня 1919 р., негайно наділялися додатковою земельною ділянкою площею від 1 до 2 десятин. Понад це після закінчення війни кожний із козаків мав право отримати з Державної скарбниці на реманент безповоротну позику 2000 гривень та відсоткову позику на 5 років ще 2000 гривень.

Законом було передбачено, що під час перебування на військовій службі козак мав право самостійно або через свого уповноваженого здавати свій наділ в оренду. У разі смерті козака земля за законом переходила у користування його дружині і дітям, а якщо він не одружений, то його батькам, але у тому разі, якщо вони були на утриманні останнього. У § 7 закону закріплювалась першочерговість наділення землею козаків української республіканської армії, а вже потім решта землі надходила в користування трудового безземельного та малоземельного населення. Поряд з цим положення закону позбавляли земельного наділу всіх зрадників самостійної УНР, дезертирів з української республіканської армії та всіх засуджених до цього дисциплінарним військовим судом частини, в якій козак служив.

Враховуючи важке фінансове становище країни, викликане політичною нестабільністю, що виражалася у неодноразовій зміні урядів, урядом Директорії було видано в Проскурові 14 березня 1919 р. постанову "Про тимчасове користування землею в 1919 році", яка вводила продовольчу плату за землю. Відповідно до постанови у поточному році місцеве малоземельне і безземельне населення мало одержати землю із запасного державного земельного фонду в тимчасове користування. Однак у разі взяття землі під посів селяни мали віддати державі одну третину врожаю ярового хліба, сплатити вартість оранки, яку мали встановити повітові земельні управи, та сплатити всі належні державні податки. У примітці до пункту другого постанови зазначалося, що залежно від місцевих умов, зокрема родючості грунту, повітовим земельним управам надавалося право встановлювати меншу за третину врожаю оплату за користування землею.

Водночас листопадова криза уряду Директорії 1919 р. стала завершальним етапом домінування соціалістичних гасел у земельній політиці. Соціально-економічна та політична ситуація в країні вимагала негайного перегляду позиції провідних діячів Директорії стосовно таких питань, як введення приватної власності на землю та викуп за землю. Земельне питання знову набуло актуальності тільки з початком польсько-українського наступу та створенням наприкінці травня 1920 р. нового коаліційного уряду під головуванням В. К. Прокоповича. Але всі їхні спроби реформувати аграрні відносини виявилися марними. 21 березня 1921 р. у Ризі було укладено мирний договір, у якому передбачалося визнання польським урядом більшовицького уряду УСРР, що фактично означало закінчення доби Директорії УНР.


3. Виникнення та становлення українського радянського аграрного законодавства


Першим нормативно-правовим актом радянської влади у сфері регулювання аграрних відносин, як видається, було "Положення про соціалістичний землеустрій та про заходи переходу до соціалістичного землеробства", прийняте Всеросійським Центральним виконавчим комітетом 14 лютого 1919 р. (далі - Положення про соціалістичний землеустрій).

Суттєвими особливостями Положення про соціалістичний землеустрій є перша спроба правової регламентації державних і суспільних форм землекористування та встановлення чіткого державного управління і контролю за їхньою діяльністю, яким присвячені окремі глави положення. Так, глави V-VI стосувались регулювання радянських господарств, а глави VII і VIII - відповідно сільськогосподарських комун та товариств зі спільного обробітку землі (далі - ТСОЗ). Згідно зі ст. 30 радгоспам відводилися землі колишніх висококультурних господарств з найціннішими сільськогосподарськими культурами і тваринами, а також переробними промислами. Радгоспи перебували у безпосередньому віданні Наркомзему та його місцевих органів. При цьому в радгоспах запроваджувалася жорстка планова система ведення господарства (ст. 41).

Працівники радгоспів прирівнювались до робітників промисловості з нормованим робочим шестиденним тижнем. Жоден із робітників і службовців не мав права заводити особисте господарство, тобто не міг мати власних тварин, птицю та городи. Для здійснення ревізійних функцій у радгоспі створювався у обов'язковому порядку контрольний робочий комітет, який обирався з працівників господарства у кількості 3-5 членів. Відповідно до ст. 52 Положення про соціалістичний землеустрій засідання контрольного робочого комітету мали проводитися не рідше ніж двічі на місяць. Поряд із цим, держава згідно зі ст. 58 зобов'язувалася надавати серйозну підтримку радгоспам в організації ветеринарних пунктів, пунктів штучного осіменіння худоби, прокатних і насіннєвих пунктів, покращення стану місцевих доріг, організації агрономічної допомоги тощо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аграрне право України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Модуль 1. Загальні положення аграрного права“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Загальна частина

  • Модуль 1. Загальні положення аграрного права
  • Розділ 2. Аграрне право як самостійна галузь права України

  • 5. Система аграрного права

  • 6. Поняття, види і зміст аграрних правовідносин

  • Розділ 3. Джерела аграрного права

  • Розділ 4. Загальна характеристика суб'єктів аграрного права

  • Модуль 2. Правові засади реформування земельних та майнових відносин

  • Розділ 6. Правове регулювання паювання земель в аграрному секторі економіки

  • Розділ 7. Правове регулювання паювання майна

  • Модуль 3. Правові засади управління в АПК та відповідальність за правопорушення

  • Розділ 9. Державні сільськогосподарські інспекції-органи державного контролю в АПК

  • Розділ 10. Юридична відповідальність за правопорушення в аграрному секторі економіки України

  • ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

  • Модуль 4. Правове становище окремих суб'єктів господарювання в сільському господарстві

  • Розділ 12. Правові засади діяльності сільськогосподарських кооперативів

  • Розділ 13. Правове становище фермерських господарств

  • Розділ 14. Правове становище сільськогосподарських товариств

  • Розділ 15. Правові засади діяльності приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

  • Розділ 16. Правове регулювання ведення особистого селянського господарства

  • Модуль 5. Правове регулювання виробничо-господарської та окремих видів діяльності у сільському господарстві

  • Розділ 18. Правове регулювання якості та безпечності сільськогосподарської продукції

  • Розділ 19. Правове регулювання рослинництва

  • Розділ 20. Правове регулювання галузі тваринництва

  • Розділ 21. Правове регулювання ветеринарної справи в Україні

  • Розділ 22. Правове забезпечення сільськогосподарського дорадництва

  • Модуль 6. Правове регулювання ринкових відносин в АПК

  • Розділ 24. Правове регулювання ринку зерна

  • Розділ 25. Аграрно-договірні відносини

  • Розділ 26. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності сільськогосподарських підприємств

  • Модуль 7. Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств

  • Розділ 28. Правове регулювання страхування у сільському господарстві

  • Розділ 29. Правове регулювання інвестицій у сільське господарство

  • Модуль 8. Правове регулювання соціального розвитку села і аграрних трудових відносин

  • Розділ 31. Особливості правового регулювання трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах

  • Розділ 32. Правове регулювання охорони праці в сільському господарстві

  • Модуль 9. Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві

  • Розділ 34. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

  • СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

  • Модуль 10. Аграрне законодавство зарубіжних країн

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи