Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

Україна в Європі і світі

• 9. Керуватися принципом примату права в зовнішній політиці, визнаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

• 10. Беззастережно дотримуватися принципу сумлінного виконання всіх своїх міжнародних зобов'язань і вважати у належний спосіб ратифіковані договори частиною внутрішнього права.

• 11. У зовнішній політиці застосовувати фундаментальні загальнолюдські цінності, засуджувати практику подвійних стандартів у міждержавних взаєминах.

• 12. Виступати проти присутності збройних сил інших держав на українській території, а також проти розміщення іноземних військ на територіях інших держав без їх чітко висловленої згоди, крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Статуту ООН.

• 13. Здійснювати, згідно з міжнародним правом, неозброєні примусові санкційні заходи у випадках міжнародних правопорушень, котрі завдають Україні шкоди.

• 14. Застосовувати свої Збройні сили у випадках актів збройної агресії проти України та інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність та недоторканність Державного кордону або на виконання своїх міжнародних зобов'язань.

• 15. Вважати себе, нарівні з усіма інтими колишніми радянськими республіками, правонаступницею Союзу PCP і не визнавати будь-яких переваг і винятків з цього принципу для жодної з дер-жав-правонаступниць без оформленої у належний спосіб згоди всіх цих держав.

Україна розвиває широке співробітництво з іншими державами, у тому числі й військово-політичне, з метою підвищення довіри й передбачуваності відносин, взаєморозуміння і партнерства, вдосконалення наявних у межах ООН механізмів глобальної безпеки. У зв'язку з ліквідацією протистояння блоків пріоритетного значення набуло створення загальноєвропейської структури безпеки із залученням універсальних і регіональних світових організацій. Причому Україна, як вагома та невід'ємна принципова компонента міжнародної безпеки, бере активну участь у розбудові й зміцненні загальноєвропейської структури безпеки.

Визначальну місію у забезпеченні зовнішніх відносин держави виконують державні конституційні установи та посадові особи: вищий законодавчий орган, обраний громадянами; глава держави - одноосібний або колегіальний; уряд і його глава (прем'єр-міністр), міністр закордонних справ. У державах із республіканською формою правління основним органом, що забезпечує зовнішньополітичний курс держави, є вищий законодавчий орган влади (парламент). Саме він розв'язує питання війни і миру, територіальних змін, ратифікації міжнародних угод, визначає витрати на зовнішньополітичну діяльність. До повноважень Верховної Ради України, згідно з Конституцією України, належать: визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, скерування підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; надання у встановлений законом термін згоди на обов'язковість міжнародних договорів України. Питаннями зовнішньої політики у Верховній Раді України опікується безпосередньо Комітет у закордонних справах.

Президент України є гарантом її державного суверенітету, територіальної цілісності, дотримання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина. Як глава держави він має широкі повноваження у сфері зовнішньої політики. Конституція України містить перелік конкретних повноважень Президента України в галузі здійснення дипломатичної діяльності та реалізації зовнішніх відносин. Отже, Президент: звертається з посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє та зовнішнє становище України; представляє державу на міжнародній арені, очолює зовнішньополітичну діяльність держави, веде переговори й укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни і приймає рішення про використання Збройних сил України у випадку збройної агресії проти України; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги тощо. Глава держави може також мати безпосередні контакти з главами інших держав, листуватися з ними, брати участь у переговорах чи оформляти домовленості зі зовнішньополітичних питань, не потребуючи для цього спеціальних повноважень.

Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Глава уряду в межах усіх повноважень також представляє державу в зовнішніх відносинах і сам щоденно й оперативно діє у цій галузі. Він може брати участь у засіданнях Генеральної Асамблеї ООН та інших організаціях. Уряд і його глава не лише розробляють загалом основні напрями зовнішньої політики і вносять відповідні пропозиції на розгляд парламенту та глави держави, а й самі організовують та контролюють процес виконання прийнятих із цих питань рішень.

Уряд безпосередньо керує зовнішньополітичними діями та дипломатичною службою держави через Міністерство закордонних справ України, керівникові якого дає прямі доручення і контролює їх виконання. Міністр закордонних справ, згідно зі своїми повноваженнями і функціями, здійснює повсякденну оперативну діяльність у галузі зовнішніх відносин держави без спеціальних на кожен випадок повноважень. Міністр закордонних справ може представляти свою державу та уряд на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН тощо.

Поточними справами зовнішньої політики безпосередньо займається Міністерство закордонних справ України. Воно захищає інтереси держави та її громадян за кордоном, подає на розгляд главі держави й уряду документи зовнішньої політики, направляє директиви, дає вказівки дипломатичним представництвам і консульським установам своєї країни за кордоном, спрямовує та контролює їхню діяльність.

Отже, сутність зовнішньої політики України на сучасному етапі полягає в її здатності відстоювати національні інтереси і гарантувати міжнародну безпеку. Поняття "національні інтереси" в об'єктивному значенні - це сукупність умов, котрі забезпечують вигідний геополітичний статус держави, національну безпеку, суспільну стабільність, рівень та якість життя громадян, а в суб'єктивному - ідеологічні інтерпретації зовнішньополітичного курсу держави залежно від політичного режиму і міжнародного порядку. Міжнародна безпека передбачає створення ефективних механізмів розв'язання глобальних і регіональних конфліктів, забезпечення оптимального балансу сил на міжнародній арені.

Важливе значення для досягнення засад і цілей зовнішньої політики мають засоби її здійснення. Залежно від сфер суспільного життя вони поділяються на політичні, економічні й ідеологічні. Найбагатоманітніші політичні засоби. Вони охоплюють передусім сферу дипломатичних відносин - від традиційних форм дипломати (посольства, консульства) до дипломатії на рівні глав держав. Ці засоби використовують у формі переговорів, зустрічей, участі в міжнародних організаціях і под.

Особливу групу політичних засобів зовнішньої політики становлять воєнні, основними з яких є війна і воєнний тиск. Форми воєнного тиску - маневри, навчання, паради, публічні демонстрації нових видів зброї, концентрація військ у прикордонних районах, провокації на кордоні, участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій та ін.

Тривалий час найвагомішим засобом досягнення державою зовнішньополітичних цілей вважалась війна. Розрізняють війни справедливі, або правомірні, й несправедливі, неправомірні. До перших належать індивідуальна чи колективна самооборона проти агресії та національно-визвольні війни за здійснення права на самовизначення, до других - агресія і колоніальні війни. Статут ООН визнає правомірність використання воєнної сили у двох випадках: 1) з метою самооборони від збройного нападу на державу; 2) за рішенням Ради Безпеки ООН як примусові збройні санкції проти агресора. Несправедливі, неправомірні війни кваліфікують міжнародним злочином, що тягне за собою міжнародну відповідальність держави-агресора і кримінальну відповідальність осіб, визнаних воєнними злочинцями.

Проте за будь-яких умов кожна, навіть наймиролюбніша, держава прагне підтримувати на належному рівні свою обороноздатність, усебічно зміцнювати її, в тому числі внаслідок укладання воєнних союзів чи відвернення загроз проголошенням позаблоковості або нейтралітету. Сила армії, її чисельність, озброєння, підготовленість особового складу, його морально-психологічний стан та інші показники воєнного потенціалу держави були й залишаються вагомими чинниками її зовнішньої політики і міжнародного престижу. Держави, неспроможні захиститися від агресії, ставлять під загрозу свій суверенітет, отже, і саме існування.

Економічні засоби зовнішньої політики означають використання економічного потенціалу держави для впливу на економіку й політику інших держав. Економічний потенціал - особливо важливий засіб зовнішньої політику, оскільки в кінцевому підсумку саме він визначає позицію держави на міжнародній арені. Держава з потужним економічним потенціалом має впливові позиції у світі. До економічного потенціалу держави належать її промисловість, сировинні ресурси, стан робочої сили тощо. Вагомим економічним засобом зовнішньої політики є зовнішня торгівля, яка, з одного боку, сприяє збільшенню економічного потенціалу держави, а з іншого - дає змогу впливати на політику інших держав через світові ціни, встановлення режиму найбільшого сприяння чи введення ембарго і под.

До ідеологічних, або інформаційно-пропагандистських, засобів зовнішньої політики належать різноманітні форми й засоби пропаганди, інформації, культурної політики, котрі держава використовує у відносинах з іншими державами, передусім з метою формування позитивного зовнішнього іміджу і міжнародного престижу цієї держави. Тому в зарубіжних країнах відкриваються культурні центри, влаштовуються різноманітні виставки, презентації та ін.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України
  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова