Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

Україна в Європі і світі

Українська зовнішня політика несподівано виявилася предметом внутрішньополітичної боротьби, коли, наприклад, питання про ядерне роззброєння України використовувалося як знаряддя отримання дивідендів у змаганнях за владу.

В зв'язку з цим зовнішня політика України у першій половині 90-х років XX ст. зводилася до розв'язання проблеми ядерного роззброєння, з'ясування питань з Росією про Крим та Чорноморський флот, залучення іноземних інвестицій, міжнародну участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й запобігання її поширенню та отримання гуманітарної допомоги.

Представники державного управління та громадського самоврядування, політичні лідери спрямовують зусилля на створення якомога сприятливіших умов для всебічної міжнародної діяльності України. Результати цієї діяльності простежувались уже на початку її самостійного державного існування. Серед них рішення Ради міністрів закордонних справ держав - учасниць Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) про визнання України повноправною учасницею цього форуму, підписання Президентом України Гельсінського Заключного акта і Паризької хартії для нової Європи, участь України у міжнародній Програмі "Партнерство заради миру", її членство у Раді Європи тощо.

Здійснення радикальної соціально-економічної реформи в Україні, її інтеграцію до світового господарства на ґрунті міжнародного поділу праці пов'язують з налагодженням співробітництва зі світовими торговельно-економічними й фінансовими структурами, зокрема Генеральною угодою з тарифів і торгівлі, Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку і под.

Основні засади зовнішньої політики України сформульовані в таких документах, як Декларація про державний суверенітет і Основні напрями зовнішньої політики України, Конституція України, Концепція національної безпеки та ін. У них наголошено, що зовнішня політична діяльність України спрямована на гарантування її національних інтересів і безпеки через підтримання мирного та взаємного співробітництва з різними державами згідно зі загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права. Як суб'єкт міжнародних відносин Україна зарекомендувала себе миролюбною, без'ядерною, позаблоковою державою з чіткими зовнішньополітичними орієнтирами на зміцнення міжнародної безпеки, інтеграцію в міжнародні організаційні структури. У цьому аспекті вагомими досягненнями міжнародної політики України необхідно вважати: приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (1994), ліквідацію стратегічного і тактичного ядерного потенціалу; підписання факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1991); членство в ОВСЄ, Раді Європи, а також у Міжнародному валютному фонді (МВФ), Світовому банку і Європейському банку реконструкції та розвитку; налагодження співробітництва із Європейським Союзом (ЄС) і НАТО через підписання Програми "Партнерство заради миру" і Хартії про особливе партнерство з НАТО, в якій задекларовані гарантії безпеки України в новій системі європейського порядку; налагодження контактів з країнами "великої сімки", Центрально-Східної Європи, Латинської Америки, Близького та Середнього Сходу, Африки й Азійсько-Тихоокеанського регіону; підписання договорів про дружбу і співробітництво зі своїми найближчими сусідами, зокрема з Росією і Польщею, завдяки котрим вдалося юридично закріпити існуючий між ними територіальний статус-кво.

Теперішня архітектура європейської безпеки, попри процеси трансформації, має стабільні риси. Ключовим елементом європейської безпеки є і в середньостроковій перспективі залишається НАТО. ЄС не претендує - і не претендуватиме - на створення окремої від НАТО системи безпеки. Безпекові структури ЄС, включно з оборонною складовою, подальший розвиток котрих передбачений Лісабонською угодою (разом із гарантією захисту кожної з країн-членів), виконуватимуть роль, що доповнює діяльність НАТО, насамперед у сфері м'якої безпеки.

З початку 2011 р. система безпеки на Європейському континенті перебуває під тиском нових загроз та викликів. Події на Близькому Сході і в Північній Африці, початок воєнної операції в Лівії небезпідставно оцінюють як співмірні за масштабами та глобальними наслідками з фінансово-економічною кризою 2008 р. і терористичною атакою 9 вересня 2001 р. Вони вплинули на безпекову ситуацію у світі та Європі, стали жорстким випробуванням для міжнародної спільноти на здатність діяти разом для протистояння новітнім загрозам. Для України зокрема наслідки цих подій ще потребуватимуть оцінки, хоча вже сьогодні зрозуміло, що система безпеки в Європі та світі випробовується на міцність. Дедалі серйозним викликом залишається масова міграція з бідних та слаборозвинутих країн. З погляду України, на міжнародній арені особливо актуальними є питання інформаційної безпеки, в тому числі необхідність протидії спробам деформувати у свідомості міжнародної спільноти державний імідж країни через організування проти неї системних кампаній дезінформації. Небезпечним для окремих держав, цілих регіонів, а також усієї системи світового порядку стає неконтрольоване поширення зброї масового ураження та засобів її доставки. У цьому контексті Україна з її техногенно небезпечними виробництвами (ядерними, хімічними, ракетно-космічними і под.) потенційно може бути об'єктом активних устремлінь міжнародних терористів.

Продовжує існувати загроза виникнення нових та ескалація міжетнічних і міждержавних конфліктів, котрі тліють у просторі близького оточення нашої держави, що підсилюються внаслідок зацікавленості в них представників тіньового бізнесу та міжнародних злочинних угруповань. У цьому сенсі особливу небезпеку становить відновлення конфліктів у Придністров'ї та на Кавказі. Україна в зв'язку з розташуванням близько до регіонів, де існує більшість цих загроз, безпосередньо постала перед необхідністю розв'язання завдань стосовно їх подолання або зменшення масштабів. Географічне та геополітичне положення України спричиняє особливу вразливість щодо зазначених новітніх і традиційних викликів та загроз, і це потребує відповідного переосмислення місця України в Європі та у світі.

Розглядаючи вагомі досягнення міжнародної політики України, зауважимо: вона не повністю використовує вигідні геополітичні умови для ефективної реалізації національних інтересів. Це стосується передусім відсутності чітких геостратегічних орієнтирів серед політичного істеблішменту України. Таких орієнтирів існує декілька: стратегічна орієнтація на інтеграцію в євразійському просторі, а також з європейськими, атлантичними структурами (ЄС і НАТО); курс на самобутній шлях розвитку, обмеження впливу Росії та Заходу на визначення політики України; балансування між Заходом і Росією із використанням переваги співробітництва на євразійському й західному геополітичних просторах.

Кожна концептуальна модель геополітичних орієнтирів України має свої аргументи та контраргументи. Найперспективнішою концептуальною моделлю вважаємо швидку інтеграцію до західноєвропейських структур, засвоєння західних цінностей і способів комунікації, що дасть змогу прискорити процес суспільних трансформацій України, вихід її з глибокої системної кризи. Причому треба враховувати вигоду від співробітництва з країнами СНД, у тому числі в сенсі розширення ринків збуту товарів і капіталів. Сповільнені процеси реформ у країні, наслідком котрих є слабка інтеграція до європейських структур, можуть призвести до залежності України і від Росії, і від Заходу.

Досвід країн Південно-Східної Азії та Центрально-Східної Європи засвідчує, що сприятливий правовий режим для іноземних інвестицій є запорукою не лише виходу цих країн з кризи, а й їхнього економічного зростання. Для цього потрібно забезпечити політичну і макроекономічну стабільність. Сутність останньої виявляється у: стабільній національній валюті; стабільному податковому законодавстві, яке стимулює ділову активність; спрощеній і прозорій процедурі оформлення прав власності та надійному правовому механізмі захисту іноземних інвестицій; створенні конкурентного середовища для підприємництва й обмеження митних бар'єрів для експортно-імпортних операцій; можливості іноземних корпорацій брати участь у вітчизняних приватизаційних процесах.

Отже, Україна постає на міжнародній арені як без'ядерна, миролюбна держава, котра прагне дотримуватися принципів і норм міжнародного права. Як суб'єкт міжнародних відносин вона активно співпрацює з ОБСЄ, СНД, ЄС, НАТО, МВФ і Світовим банком, підтримує добросусідські стосунки з Росією, Польщею, Чехією, Угорщиною й іншими країнами. Однак, не будучи членом ЄС та НАТО, наша держава не має достатніх можливостей активно впливати на процеси прийняття рішень в Європі. Слабкі сторони міжнародної політики України - постійне балансування між Заходом і Євразією, що породжує буферну роль України у цьому процесі, невикористання зацікавленості країн Заходу в суспільній модернізації України як чинника демонтажу імперських структур Росії, несприятливий правовий режим для впровадження прямих іноземних інвестицій в українську економіку, зумовлений побоюванням частини правлячої еліти, а також монопольних промислових, аграрних і фінансових кланів втратити внаслідок поширення іноземних капіталів на український ринок мафіозні канали збагачення.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин
  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова