РОЗДІЛ 6. СПЕЦІАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ В ЕКОНОМІЧНОМУ ПРОТИБОРСТВІ

- "недружнє поглинання" підприємств, які мають стратегічне оборонне значення підставними фірмами, корпораціями і приватними особами з метою "розпилення" виробництва та знищення не відновлюваних високих технологій; безкоштовна передача або субсидії у вигляді збройного імпорту з метою отримання прибутків від після продажного обслуговування.

Найбільш розповсюдженим методом конкурентної боротьби на міждержавному рівні є політичний тиск. Так, наприклад, у 90-х роках Україна мала підписати з Перу контракт на поставку великої партії озброєнь. Однак після погроз США заморозити американську допомогу на 1,5 млрд дол. Україна відкликала свій пакет пропозицій. У результаті Перу підписала аналогічний контракт з Білорусією.

Іншим прикладом інформаційних операцій можуть служити безпрецедентні операції "чорного ПР" проведені щодо України в період її становлення на світовому ринку озброєння.

У червні 1996 p. "Washington Times" опублікувала серію статей, присвячених таємним контрактам України з урядом Лівії у воєнно-технічній сфері. Газета, посилаючись на дані ЦРУ, стверджувала, що Президент України підписав указ про створення комітету з встановлення стратегічного партнерства з Лівією. Хоча українська сторона спростувала тоді усі обвинувачення, а керівництво США погодилося з її аргументами, але серія публікацій не пройшла непоміченою для американських законодавців. У вересні 1996 р. Конгрес США прийняв поправку до федерального закону про іноземну допомогу, яка могла пов'язати допомогу Україні з таємним співробітництвом України і Лівії. Згідно з цією поправкою, у випадку отримання незаперечних доказів такої співпраці Президент США був зобов'язаний подати до Конгресу подання про припинення економічної допомоги Україні.

Вже тоді спостерігачі зазначали, що реалізується широкомасштабна добре продумана інформаційна операція з дискредитації України напередодні пленарного засідання міжнародного форуму щодо режиму контролю над експортом звичайних озброєнь та товарів подвійного призначення. Метою серії публікацій у "Washington Times" була спроба в котрий раз витиснути Україну з цивілізованих ривків у рамках Вассенаарських домовленостей, а також створення політичної напруги між США та Україною.

У квітні 1998 р. "Washington Times" знов обвинуватила Україну в порушенні міжнародних санкцій на торгівлю зброєю і воєнною технікою, зокрема у поставках танків Т-62 і літаків АН-32 афганським талібам. На цей раз обвинувачення були зроблені саме напередодні приїзду в Київ держсекретаря США Мадлен Олбрайт, після якого Київ несподівано відмовився від Бушерського контракту, що передбачав участь української сторони у будівництві АБС в Ірані. Ця інформація також була спростована. Однак проблема полягала аж ніяк не у спростуванні інформації або своєчасності виправдань України. Вона скоріш за все в тому, що спроби підірвати вже сформований імідж країни-експортера перетворюється в добре відлагоджену систему інформаційної боротьби, в основі якої лежить використання СІО шаблонного характеру. Дійсно, тенденційні статті запускаються або перед відповідальними візитами, або під час підготовки та реалізації крупних контрактів з постачання озброєння та військової техніки.

Факти арештів в ряді країн протягом 2003-2004 років українських літаків "Руслан" експерти Центру досліджень армії, конверсії та роззброєнь однозначно розцінили як чітко сплановану акцію із дискредитації марки "Антонов". На думку фахівців центру, "прямим поштовхом до арешту літака став підписаний раніше протокол про наміри 12 держав НАТО використовувати парк національної авіакомпанії "Авіалінії Антонова" для стратегічних перевезень військових контингентів, озброєнь і техніки країн Альянсу".

Важлива деталь - перший арешт літака в Канаді відбувся влітку 2003 р. коли контракт з НАТО ще не було підписано. Можлива мета такої дискредитації - подати українську сторону як ненадійного партнера: "Чи варто використовувати літаки, які в будь-який момент можуть затримати в будь-якому аеропорту?" Таким чином, на думку фахівців центру, літаки марки "Антонов" намагалися витіснити з європейського ринку крупногабаритних авіаперевезень і зіпсувати стосунки України з НАТО.

На початку червня 2006 р. стався інцидент із затриманням українського вантажного судна в турецькому порту Деріндже на підставі начебто виявленої контрабанди зброї, який міністр оборони розцінив не інакше як ПР-акцію, спрямовану проти вітчизняного збройного бізнесу.

Слідом за цим через декілька тижнів міністр оборони Російської Федерації С. Іванов заявив, що має дані про поставку 12 крилатих ракет великої дальності в Китай і Іран однією з українських фірм. За словами С. Іванова, Україна ще у 2000-2001 роках грубо порушила режим з контролю над ракетними технологіями, учасником якого є сама. Своє звинувачення Іванов збудував на гучній "ракетній" справі, яку Служба безпеки України розслідувала у 2004 році. Тоді її працівникам вдалося припинити діяльність міжнародної злочинної групи торговців зброєю, які працювали на території України. До неї входили громадяни Російської Федерації, України і Австралії. Верховодив у групі російський бізнесмен і саме йому приписували контракт з 6 крилатих ракет Китаю і 12 - Ірану.

Водночас неодноразові ретельні розслідування, проведені як компетентними відомствами України, так і спеціальними групами експертів ООН, підтверджували безпідставність та бездоказовість таких заяв Очевидно, що така інформація створюється "на замовлення" і е проявом недобросовісної діяльності конкурентів України на світовому ринку озброєнь. Можливості ж України в поширенні якісної об'єктивної інформації обмежуються її слабкими позиціями в світовому інформаційному просторі.

Хоча заради справедливості зазначимо: іноді акції чорного ПР можуть мати і зворотній ефект. Немає ж сумніву в тому, що найбільш резонансним був так званий "кольчужний" скандал, коли Україну І звинуватили у нелегальному продажу Іраку комплексу пасивної радіоелектронної розвідки "Кольчуга", завдяки якій нібито був збитий американський літак-невидимка. Піднятий навколо цієї інформації галас послугував рекламою українських військово-технічних виробів, піднявши тим самим імідж українського військово-промислового комплексу.

Проведення таких інформаційних операцій, як провокування внутрішньодержавної конкурентної боротьби за іноземні контракти, також може приносити досить непогані дивіденди третій стороні. Поки ведеться внутрішня конкурентна боротьба за вигідні контракти серед підприємств однієї країни чи навіть поміж дочірніми підприємствами держкомпаній, інша країна своєчасно просуває свій товар, який найчастіше є менш якісним та дешевим.

Як приклад можна навести медіа-війну в 2001 році між Укрспецекспортом і заводом ім. Малишева, що розгорілася через контракт з йорданською фірмою "Defence Project" на поставку партії бронетранспортерів і винесла чимало "сміття з хати", давши привід конкурентам для дискредитації українського озброєння і військової техніки. Не поділивши смішну щодо масштабів міжнародних угод у сфері експорту озброєнь суму, учасники конфлікту опублікували документи, зміст яких становить комерційну таємницю.

Спрямований негативний інформаційний вплив на Україну та її суб'єктів особливо в результаті проведення СІО може призвести до втрат політичного, економічного, воєнного та іншого характеру. Запізнення із проведенням державою відповідних контрзаходів призводить до погіршення репутації України та її економічних суб'єктів, до фінансових втрат у зовнішньоекономічній діяльності. Цьому значною мірою сприяє той факт, що міжнародний імідж України формується переважно зарубіжними ЗМІ, які діють в інтересах інших держав або економічних конкурентів України.

Історичний досвід також свідчить, що небезпека порушення економічної стабільності в результаті проведення СІО, може виходити не лише з боку іншого економічного конкурента, а й від суб'єктів інших сфер діяльності, таких як різноманітні політичні радикальні угруповання чи терористичні організації. Як приклад можна навести виписку з бойової диспозиції "Союзу національних терористів" (CHT), створеного в 1927 році на базі білоемігрантського Російського визвольного військового союзу, який боровся за визволення Росії від більшовицького панування. "Після перших ударів по живих цілях центр ваги має бути перенесений на промисловість, транспорт, склади, порти і елеватори, щоб зірвати експорт хліба і тим підірвати базу радянської валюти... Після перших же виступів необхідно широко опублікувати і розіслати усім хлібним біржам і крупним хлібно-фуражним фірмам повідомлення CHT, в якому їм повідомляється, що всі члени CHT, які знаходяться в Росії, не тільки будуть здавати радянським зсипним пунктам і елеваторам свій хліб отруєним, але отруюватимуть і хліб, який здаватимуть інші. ... навіть часткове отруєння 3 4 пароплавів, завантажених радянським хлібом, незалежно від того, де це буде зроблено, утримає всі солідні фірми від купівлі радянського хліба... Те ж саме можна буде зробити з іншими радянськими експортними харчовими продуктами, наприклад, з сибірським маслом. Внаслідок введення своїх людей у вантажники, портові й митні службовці, це буде зробити неважко. Цим завдано було б радам удару, майже рівнозначного блокаді".

Як бачимо, у цьому випадку, хоча і йде мова про реальне завдання шкоди (отруєння хліба), але найбільший ефект від таких дій очікується завдяки проведенню інформаційної операції (розсилка погроз відповідним об'єктам), тобто теж маємо спеціальну інформаційну операцію, хоч і з використанням реальних деструктивних акцій. На нашу думку, є достатньо підстав розглядати терористичний акт як один із варіантів СІО, оскільки тероризм є не просто деструктивною діяльністю. Головна зброя тероризму - це його медіатехнологія, призначена для створення якнайширшого громадського резонансу.

Зрозуміло, що теракт, вчинений з використанням вибухівки, горючих чи отруйних речовин, може призвести до руйнації певного об'єкта чи навіть декількох і тим самим завдати відчутних матеріальних збитків. Яскравий приклад масштабності утрат від терористичних актів дають події 11 вересня 2001 р. в Америці. Рудольф Джуліані, що був тоді мером Нью-Йорка, вважає, що первісний збиток міста склав у сумі близько 60 млрд дол. З роками ця цифра може зрости до декількох трильйонів доларів. Відновлення ж зруйнованої частини будинку Пентагону у Вашингтоні обійдеться в 800 млн дол.

Але не це головне. Крім прямого економічного збитку, тероризм здійснює опосередкований негативний вплив на світовий економічний процес, економіку окремих країн і регіонів, на окремі сектори економіки цілих країн.

На думку відомого економіста Бенджамена Зичера, найбільший збиток тероризм завдає, не ушкоджуючи або знищуючи майно, а створюючи атмосферу страху і непевності.