Розділ «1.4. Фактори впливу на діяльність ЗМІ»

- відомості, що характеризують осіб або органи, які беруть участь у видавничій структурі підприємства друку, а також ступінь участі цих осіб і органів у цій структурі;

- відомості про інтереси друкованого видання;

- відомості про осіб або органи (крім тих, хто безпосередньо зайнятий у структурі видання), стосовно яких існує ймовірність, що вони можуть впливати на редакційну політику видань, якими керують;

- відомості про редакційну політику або політичну орієнтацію газет чи інших видань;

- відомості про фінансові результати діяльності видавничої структури і про поширення її продукції.

У вітчизняних умовах інформація про власника ЗМІ може бути віднесена до комерційної таємниці. Це дозволяє власникам приховано впливати на редакційну політику та безперешкодно розміщувати у виданнях інформацію замовного характеру. Водночас Цивільний кодекс України, визначаючи перелік майнових прав, пов'язаних з правом інтелектуальної власності щодо комерційної таємниці (статті 505-508 ЦК України)" не встановлює правовий режим комерційної таємниці, порядок віднесення інформації до комерційної таємниці, підстави виникнення права суб'єктів на комерційну таємницю, порядок доступу до комерційної таємниці.

З одного боку, держава захищає права суб'єктів господарювання на інформацію, а з іншого - надає представникам багатьох органів державної виконавчої влади право доступу до інформації, що захищається. За підрахунками фахівців більше ніж 30 міністерств, відомств та державних комітетів наділені правом контролю за окремими сферами діяльності підприємств. Вони виконують покладені на них завдання І функції на підставі спеціальних законів, що регламентують їх правовий статус та які з точки зору правового захисту комерційної таємниці вступають у протиріччя із законами, що містять норми, пов'язані із захистом комерційної таємниці підприємства.

Право на доступ до інформації, у тому числі комерційної таємниці, суб'єктів господарювання, передбачене у спеціальних законах, зокрема законах України "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про Державну податкову службу", "Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю", "Про державну статистику", "Про аудиторську діяльність", "Про Державну контрольно-ревізійну службу" тощо.

Саме тому низка дослідників справедливо пропонують обов'язково оприлюднювати інформацію про власників ЗМІ та інших осіб, які можуть впливати на його діяльність, під час державної реєстрації або подання документів для отримання ліцензії на мовлення (не рідше ніж один раз на рік та обов'язково перед виборами), а також укладати редакційні угоди між власником ЗМІ та його колективом, у яких розкривати принципи редакційної політики.

У редакційній угоді доцільним є закріплення права виконавчого органу ЗМІ самостійно наймати редакторів на конкретний термін. Окремо слід чітко визначити перелік підстав, на основі яких редактора може бути звільнено (наприклад, прогули, падіння рейтингу та прибутковості ЗМІ тощо). У випадку порушення редакційної угоди сторони мають право на звернення до суду.

Окремим фактором впливу на діяльність ЗМІ є загроза монополізації цієї сфери. Злиття ЗМІ та виникнення монополістичних об'єднань у сфері їх діяльності призводить до:

- використання таких об'єднань для інформаційного впливу на суспільство з метою формування переконання в його членів про доцільність або необхідність тих чи інших перетворень у суспільній, політичній чи економічній сферах країни в інтересах власників ЗМІ;

- обмеження різноманіття можливостей отримання інформації;

- здійснення впливу на свободу дій політичних партій;

- вигідного впливу на діяльність великих і малих видавництв. Четвертий фактор - адміністративний тиск з боку держава.

Значна частина проблем, пов'язаних із діяльністю ЗМІ, має етичний відтінок і не вирішується правовими чи адміністративними засобами.

Так, у січні 2005 р. одним із перших розпоряджень державного секретаря України О. Зінченка стало розформування Головного управління інформаційної політики адміністрації Президента України, яке до того невдало пробувало формувати державну ідеологію адміністративними методами, зокрема через так звані "темники". Але вже у вересні 2005 р. помаранчеву команду розколола небувала криза, рейтинг політиків-революціонерів стрімко впав, а у березні 2006 р. "помаранчеві" бездарно програли вибори. Підкреслимо, що сам термін "темники" є своєрідним брендом з негативною окраскою, який був придуманий та використаний саме з метою інформаційного впливу протягом виборчої кампанії.

Зазначимо для об'єктивності, що "темники" - це загальноприйнята практика навіть у демократичних країнах. Відомий український журналіст І. Слісаренко, наприклад, вважає, що "темники" - це не накази від когось ззовні, а лише елементи діловодства усередині певної організації. Вони потрібні лише для того, щоб якийсь менеджер середньої ланки не забув, що і як було домовлено висвітлювати. Це лише інструмент налагодження адміністративного контролю усередині прийнятої системи взаємин. Зазначеною організацією може бути і держава, яка інформує ЗМІ про події, що відбувається. Тоді держава виступає активним гравцем в інформаційному протистоянні. Розповсюдження грамотно, якісно та яскраво підготовлених повідомлень про результати діяльності влади, в яких проведено чіткий зв'язок з актуальними суспільно-політичними подіями, є логічним кроком думаючої влади.

У демократичних країнах самі повідомлення мають інформаційний (необов'язковий характер) і називають прес-релізами. Вони надзвичайно затребувані самими ЗМІ, часто через обмеженість власних можливостей отримання інформації, нестачу часу, а деколи через банальну лінь. Інша справа, що в умовах свободи слова неприпустимою є практика поширення обов'язкової до висвітлення інформації, що мало місце в Україні до кінця 2004 року і викликало бурхливий спротив журналістського середовища.

У Великобританії до вироблення прес-релізів безпосередньо залучаються співробітники розвідувального співтовариства, правоохоронних органів та члени Кабінету Міністрів, які приймають рекомендації разом із редакторами та власниками найпотужніших ЗМІ в рамках діяльності DPBAC (Defence, Press and Broadcasting Advisory Committee) - спеціально створеного консультативного комітету з оборони, преси і теле-, радіомовлення.