Розділ «2.2. Формування основ теорії і практики інформаційно-психологічного протиборства в роки Першої світової війни та в міжвоєнний період (1919-1939)»

Високому загалом рівню всієї роботи політорганів Червоної армії серед військ противника в міжвоєнний період (1919-1939) сприяла значна увага до неї з боку ЦК РКП (б), який забезпечував узгодженість пропагандистських зусиль партійних, радянських і військових органів, мобілізацію для ведення пропаганди необхідних сил і засобів, використання найбільш доцільних для того періоду форм і методів ідеологічної дії.

У більшовицькій пропаганді відбивався в першу чергу той факт, що боротьба Радянської Росії проти іноземних інтервентів і білогвардійців мала гострий класовий характер, була боротьбою двох протилежних соціальних систем. Шляхом пропаганди соціалістичних ідей більшовики ставили завдання добитися політичного прозріння солдатів противника, змінити їх погляди на характер війни, яку вони вели в Росії, збудити їх класову самосвідомість. Впливаючи на класові почуття, більшовицька пропаганда прагнула добитися повного розшарування ворожої армії, підірвати її єдність і зробити більш уразливою на полі бою.

Політична робота серед інтервентів відрізнялася від агітації та пропаганди у військах білогвардійців. Солдатам інтервентів розкривали, в першу чергу, загарбницькі цілі урядів Німеччини, США, Англії, Франції і Японії в Росії, серед них велася пропаганда антиімперіалістичних ідей, пролетарської солідарності трудящих усіх країв. Солдатів закликали підтримувати гасло "Руки геть від Радянської Росії!". Як шляхи виходу з війни пропонувалося:

- припинити боротьбу проти Радянської Республіки і за прикладом трудящих Росії повернути зброю проти своїх класових ворогів - капіталістів;

- відмовлятися воювати й вимагати від свого командування негайного повернення додому;

- здаватися в полон Червоній Армії.

Найбільш дієвим виявився заклик вимагати відправки додому, бо він найбільшою мірою відповідав обстановці, що склалася, особливостям національної психології солдатів воюючих держав, співпадав з вимогами населення цих країн.

У процесі ведення політичної роботи серед інтервентів та білогвардійців велика увага приділялася врахуванню класової психології ! населення і солдатів противника. Загалом, як показав досвід війни, успіх пропаганди значною мірою залежав від того, наскільки ідеологічні установки відображали психологію тих людей, які представляли основні групи населення й складали кістяк армії противника.

Основним методом впливу на свідомість солдатів військ противника був метод ідеологічного переконання з класових позицій. Водночас в окремих випадках використовувалися можливості психологічного впливу на масову свідомість особового складу військ противника. Так, у частинах врангелівської армії, розташованих у м. Керчі, з'явилися випадки незадоволення командним складом, переходу на сторону червоних. Тоді командування цієї армії стало поширювати чутки про те, що червоні війська голодують (не мають цукру, тютюну тощо). Ця агітація проводилася спеціально підготовленими військовослужбовцями, що переодягнулися в червоноармійську форму й виступали під виглядом полонених червоноармійців. Потім у місця розташування цих військ з літаків червоної авіації були скинуті зазначені продукти, а на коробках сірників були написані короткі, змістовні гасла, що відповідали цьому моменту.

У політичній роботі серед військ і населення противника провідне місце займала друкована пропаганда. Використовувалися: усна пропаганда, наочна агітація, зворотна відпустка військовополонених, меншою мірою - радіопропаганда.

Основними видами друкованої продукції на війська й населення противника були листівки, газети й брошури. Вони видавалися як центральними органами в Москві та Петрограді, так і безпосередньо на місцях - політичними організаціями Червоної Армії, підпільними більшовицькими організаціями.

Тільки політорганами Червоної Армії в 1919-1920 роках видавалося 80 найменувань спеціальних газет і журналів. Навіть політвідділи деяких дивізій видавали невеликі газети для солдатів противника.

Тиражі агітаційно-пропагандистської літератури на ті часи були значними. Листівки та брошури видавалися сотнями назв і тиражами в десятки і сотні тисяч екземплярів. Так, у вирішальні місяці боротьби з Юденічем (листопад-грудень 1919 р.) 8-а армія розповсюдила самих лише листівок 4 мли екземплярів.

Розповсюдження агітаційної літератури серед військ і населення противника здійснювалося за допомогою місцевого населення, спеціальних посильних-лазутчиків, літаками, розвідувальними загонами, за вітром, за течією річки, шляхом розклеювання на будовах, розкидання на вулицях, дорогах, залишення в приміщеннях під час відступу.

Усна пропаганда також велася як на окупованій території, так і безпосередньо на фронті. В окупованих районах основним видом усної пропаганди були індивідуальні бесіди. Більшовицькі агітатори, що володіли іноземною мовою, висувалися ближче до ворожих позицій і гучним голосом зверталися до солдатів противника. Іноді під час таких звернень зав'язувалися бесіди між агітаторами й солдатами противника. На деяких ділянках фронту пропагандисти використовували рупори. На західному фронті політуправління для ведення усної агітації використовувало агітпоїзд, який пересувався від станції до станції і вів агітацію серед місцевих поляків.

Велика політична робота проводилася серед військовополонених. Вона здійснювалася в першу чергу Федерацією іноземних груп при ЦК РКП(б). Про ефективність цієї роботи свідчить той факт, що вже до вересня 1918 р. в Червоній Армії служили більше 130 тисяч іноземних військовополонених. Частина військовополонених притягувалася до конкретної пропагандистської діяльності за лінією фронту.

Привабливість радянської пропаганди полягала в тому, що, указуючи на успіхи й досягнення радянської влади, вона не приховувала труднощів і недоліків, що мали місце в країні. У газетах і листівках відверто розповідалося про бідність, голод, розруху, нестачу промислових і продовольчих товарів. Створюючи видимість об'єктивності пропаганди, більшовики прагнули завоювати довіру солдатів і трудового населення противника. Основна мета політичної роботи серед населення і військ противника полягала в тому, щоб привернути солдатів і населення інших країн на свій бік і, якщо не зробити з них союзників, то хоча б нейтралізувати їх.

Висока оперативність пропаганди на противника досягалася в першу чергу за рахунок виконання цієї роботи низовими ланками - політвідділами армій і дивізій.

У роки громадянської війни й іноземної інтервенції на перших порах більшовицька пропаганда не була позбавлена недоліків. Не склався ще повністю апарат пропаганди на війська й населення противника. Іноді, не маючи чітких директив та інструкцій, особливо в перший період, досвідчених кадрів, місцеві партійні організації, політоргани вимушені були часто працювати наосліп, на свій страх і ризик.

Погано велася пропаганда серед солдатів країн-васалів Антанти: греків, африканців. Те саме стосувалось і агітроботи серед румунів, солдат прибалтійських національностей. Були недоліки і в підготовці агітаційно-пропагандистських матеріалів. Значна частина листівок мала загальнополітичний характер й не була спрямована на конкретного адресата. Деякі листівки були дуже довгими, не містили чіткої й вагомої аргументації.