Розділ «2.2. Формування основ теорії і практики інформаційно-психологічного протиборства в роки Першої світової війни та в міжвоєнний період (1919-1939)»

Найбільш практичний метод для пропагандиста полягає в тому, щоб виробити в собі звичку в думках ототожнювати себе з тими, на кого він хоче вплинути, і досліджувати всі можливі підходи для того, щоб заволодіти їхньою увагою. Тому персонал для пропаганди повинен бути набраний з осіб, що близько знають ті групи населення, з якими їм доведеться мати справу.

За час Першої світової війни відбулося небувале за такий короткий проміжок часу вдосконалення як теорії, так і техніки пропаганди на війська та населення противника. Пропагандистські органи воюючих держав опанували прийоми спритного підроблювання брехні під правдоподібність, почали ґрунтувати свою діяльність на досягненнях психології, привертали до роботи найкращі сили журналістів, лінгвістів і графіків, отримали у своє розпорядження великі матеріальні кошти. Від вузького кола тематики на початку війни (переважно дискредитація військово-політичного керівництва), від наївних, погано виконаних з точки зору поліграфії листівок пропагандистські органи воюючих держав вже на другому році війни перейшли до використання значно ширшого кола тем, уміло розпалювали суперечності в таборі противника, здійснювали психологічний вплив на його війська, розповсюджували занепадницькі настрої серед цивільного населення.

Розрізнені спочатку пропагандистські органи країн Антанти до кінця війни почали скоординовувати свої плани, нарощувати зусилля на головних напрямах: на пропаганді безнадійності військово-політичного становища Німеччини й Австро-Угорщини, переконанні населення й армій цих країн у непохитній потужності держав Антанти і, нарешті, на пропаганді полону.

Розуміння важливості вирішення пропагандистських задач і прагнення погоджувати зусилля призвели до скликання в серпні 1918 р. в Лондоні загальносоюзницької конференції з пропаганди. За своєю суттю вона була першим міжнародним форумом у галузі формування теорії пропаганди на війська й населення противника. Ця конференція підвела підсумки діяльності пропагандистських органів, узагальнила накопичений досвід і виробила рекомендації з ведення узгодженої між союзниками пропаганди на Німеччину й Австро-Угорщину. До кінця війни пропаганда країн Антанти підкорялася єдиному верховному командуванню. Був створений спеціальний штаб із організації впливу на війська та населення противника, в якому діяли різні національні секції.

Відразу ж після закінчення Першої світової війни керівники армій провідних світових держав виявили підвищену цікавість до її політичного досвіду. Його вивчення та узагальнення велося не лише заради інтересу, воно здійснювалося перш за все для того, щоб пропагандистські апарати армій могли повністю врахувати прорахунки та помилки, допущені ними самими, а також їхніми противниками. П. Уорбертон писав: "Сьогодні основним завданням у війні є не знищення збройних сил противника, як це було раніше, а подавлення морального стану населення ворожої країни в цілому до такого рівня, щоб воно примусило свій уряд піти на укладення мирного договору. Збройне зіткнення армій - це лише один із способів досягнення цієї мети ".

Таку думку поділяли багато західних соціологів та військових, хоча практично для втілення її в життя було зроблено дуже мало, оскільки аж до самого початку війни з гітлерівською Німеччиною більшість політичних керівників провідних держав світу була переконана, що узагальнення досвіду попередньої війни буде цілком достатньо для ведення успішної пропаганди в майбутніх протистояннях.

Таким чином, Перша світова війна дала винятково могутній поштовх для розвитку пропаганди як засобу досягнення військової мети, перетворила її в спеціальний вид зброї, що дійсно допомагає армії виконувати бойові завдання.

Під час Першої світової війни пропаганда на війська і населення противника з випадкової зброї перетворилася на один з провідних військових інструментів. Цьому об'єктивному процесу сприяла поява поліграфічних машин, які забезпечують розмноження листівок мільйонними тиражами, впровадження недорогих засобів доставки друкарської продукції до адресата, розповсюдження письменності серед більшості населення країн, що брали участь у війні.

У ході війни вперше були створені спеціальні органи й організації, що займаються питаннями ведення пропаганди на війська і населення противника.

Основними темами для інформаційно-пропагандистських матеріалів стали: залякування противника своєю потужністю (часто уявною); проголошення справедливого характеру війни зі свого боку і звинувачення супротивника у веденні війни несправедливої, загарбницької; загострення протиріч у таборі противника (зокрема національних, расових, майнових, релігійних, правових), розкол союзів; дискредитація політичного й військового керівництва противника; пропаганда полону.

До кінця Першої світової війни склалася одна з основних форм ведення пропаганди на війська й населення противника - друкована пропаганда з її видами: листівка, газета, брошура, плакат, листи військовополонених тощо. Подальший розвиток отримала усна пропаганда, зокрема з використанням простих технічних засобів. У обмежених масштабах вперше заявила про себе радіопропаганда. З'явився майже весь комплект технічних засобів розповсюдження інформаційно-пропагандистських матеріалів: повітряні кулі, авіабомби, авіаційні контейнери, агітснаряди, агітміни, агітгранати.

У період Першої світової війни були сформульовані окремі теоретичні положення, що стосуються принципів ведення пропаганди:

1. Першою вельми важливою умовою ефективності пропаганди на війська й населення противника стало те, що вона повинна бути державною справою і вестися державними організаціями. При цьому в кожному конкретному випадку її застосування мають бути поставлені ясні, реальні цілі й завдання. У коаліційній війні необхідна координація зусиль у сфері пропаганди на війська й населення противника, тобто пропаганда повинна бути справою об'єднаного командування.

2. Успіх пропаганди великого мірою залежить від її масового застосування. У зв'язку з цим вона повинна використовувати всі наявні в її арсеналі форми й методи, для її забезпечення повинні виділятися необхідні матеріальні та технічні кошти. Пропаганда повинна вестися на зрозумілій народу мові, зокрема з використанням відповідних діалектів.

3. Пропаганда має здійснюватись так, щоб її об'єкт не підозрював, що цей інформаційно-пропагандистський документ спеціально призначений для нього. Найкраща пропаганда та, за якої об'єкт впливу не відчуває, що на нього впливають.

4. Люди зазвичай охоче вірять тому, чому їм хочеться вірити. Пропаганда на війська та населення противника завжди повинна враховувати ці потреби й інтереси та відповідно до них будувати зміст своїх інформаційно-пропагандистських матеріалів.

5. Контроль за проходженням інформації, суворий нагляд за публікацією різних вістей, цензура та заборона на інформацію постійно негативно впливають на маси, викликають загальне обурення. Пропаганда повинна використовувати цю обставину, бо наполовину інформовані особи завжди жадають дізнатися все, а це - знахідка для пропагандиста.

6. Дискредитації не підлягають особи, які мають авторитет серед певної групи населення або особового складу збройних сил. Особливо педантично слід підходити до ведення пропаганди, спрямованої на дискредитацію коронованих персон, керівників партій і рухів.

Під час Першої світової війни була вирішена дуже важлива проблема інформаційно-психологічного протиборства не тільки у цілому, в рамках усієї війни, що ведеться, але й забезпечення вирішення задач конкретної бойової операції засобами пропаганди.

2.2.2. Діяльність політорганів Червоної армії серед військ противника в міжвоєнний період (1919-1939)