Економічні та політичні вчення античної Греції

Історія політичних та економічних вчень

У першій половині І тисячоліття до н.е. у світовій історії розпочинається новий період названий як античний, який стосується історії культури стародавніх греків та римлян. Історичною умовою виникнення вчення античного світу була замкненість господарських зв'язків рамками рабовласницького помістя. Становлення рабовласницьких держав у античному світі проходить як результат розпаду первісного ладу. Економічною основою античного способу виробництва, який існував у формі полісного господарства, була община, а потім і приватна власність на землю, праця вільних селян і ремісників з використанням праці рабів, які перебували у приватній власності. Утвердження суспільно-політичних відносин, що об'єктивно склалися в Стародавній Греції, супроводжувалось правотворчою діяльністю. Основною формою правотворчості був позитивний закон (писаний закон), позбавлений будь-якої містичної чи релігійної оболонки.

Історія розвитку державно-правової думки Стародавньої Греції пройшла три періоди, які відповідають розвитку державності Стародавньої Греції та розвитку античної грецької філософії. Ранній період (IX - VI ст. до н.е.) - період становлення давньогрецької державності, формуються філософські, політичні підходи до проблем держави і права в працях Гомера, Гесіода, Піфагора, Геракліта. Час розквіту політичної філософії і античного полісу (V - перша половина IV ст. до н.е.), коли виникає патріархальна теорія Держави Арістотеля, розвивається політико-правова думка Демокріта, софістів, Сократа, Платона. Доба пізнього еллінізму (друга половина IV-II ст. до н.е.) - започаткувала занепад давньогрецької державності, завоювання полісів Македонією та Римом, діяльність римських юристів.

У цілому державно-правова думка Античного світу розвивалася від міфологічних уявлень (Гомер і Гесіод) до філософських поглядів (Піфагор, Геракліт, Демокріт), раціоналістичної інтерпретації (софісти), логічно-понятійного аналізу (Сократ і Платон), емпірично-наукового (Арістотель) та історико-політичного дослідження (Полібій) держави і права.

Першу спробу раціоналізувати уявлення про морально-правовий порядок у людських стосунках знаходимо в поемах Гомера "Іліада" й "Одіссея" і Гесіода "Теогонія", "Труди і дні". Вони намагалися з'ясувати співвідношення свободи волі та правового порядку. Під свободою стародавні греки розуміли демократичне самоврядування міст. Згідно з уявленнями Гомера та Гесіода стан належного правопорядку у суспільству Стародавньої Греції забезпечувався гармонійним поєднанням звичаїв із принципами всеохоплюючої справедливості.

За перетворення суспільних та політико-правових порядків у VI-V ст. до н.е. виступив Піфагор (бл. 570-500 рр. до н.е.) та його послідовники. Піфагор відстоював аристократичні ідеали правління "кращих" і різко критикував демократію. Піфагорійці вкрай негативно ставились до демократії, критикуючи її за надмірну свободу, що спричиняє хаос і приводить до втрати свободи для полісу. Із творчості піфагорійців, зокрема, Гіпподама (друга половина V ст. до н.е.) розпочалось розроблення концепції ідеальної держави. Він пропонував все суспільство поділяти на три групи: ремісників, ратаїв, воїнів. Усі громадяни мали брати участь в управлінні державними справами, формуванні представницьких органів влади, схваленні законів. У своєму проекті ідеальної держави мислитель зробив спробу визначити право власності на землю та врегулювати законодавчо ці відносини. Для цього територія держави поділялась на три частини: перша - священна, доходи від неї пропонував спрямовувати на релігійна потреби; друга - використовується для громадських потреб, для покриття військових витрат; третя - це приватна власність.

Прихильником ідеї правління освіченої аристократії виступив Геракліт (бл. 530-470 рр. до н.е.), який не схвалював порядку демократичного прийняття законів. Автор твору "Про природу". Соціально-політичну нерівність Геракліт виправдовує, оскільки вона неминуча, правомірна і справедлива в результаті загальної боротьби. Усе в світі знаходиться в постійному русі, зміні, боротьбі та оновленні: "Не можна двічі увійти в ту саму річку, оскільки все тече, все змінюється". Першоджерелом людських законів він вважав божественний закон (логос), а тому життя в полісі та його закони мали б відповідати йому. Існування держави без законів неможливе, вони впорядковують суспільне життя громадян, тому люди повинні обстоювати закони як свої стіни.

Уявлення про економічну думку Стародавньої Греції класичного рабовласницького періоду дає економічна програма Перікла (бл. 490- 429 рр. до н.е.), який був першим стратегом і керівником афінської держави в 444-429 рр. до н.е. Перікл ліквідував майновий ценз, увів плату за державну та військову службу, запровадив громадські роботи, що давали заробіток бідним, створював клерухії (військово-землеробські поселення) і колонії, заохочував торгівлю і ремесло.

Першим із грецьких філософів, хто не визнавав у житті людини присутності вищих сил був Демокріт (бл. 460-370 рр. до н.е.). За Демократом, держава - це загальне благо і справедливість. Інтереси держави мають бути на першому плані, а потім громадяни. Для збереження держави необхідні єдність і взаємодопомога всіх громадян. Демокріт захищає демократію, хоча віддає перевагу аристократії. Він захищав приватну власність, виправдовував рабство, але був проти надмірного зростання землеволодіння й необмеженого нагромадження грошей.

Друга половина V ст. до н.е. - розквіт рабовласницької демократії, центром якої стали Афіни. Розквіт демократичних процесів потребував освіти, поширення якої взяли на себе софісти (від грец. 8оіс" - мудрий). Вони навчали мистецтва сперечатися, доводити, виступати в суді, на народних зборах. Серед софістів старшого покоління виділяють Протагора, Гіппія, Георгія, а молодшого - Лікофрона, Каллікла, Антіфонта, Крітія, Фрасімаха. Правові погляди софістів не були єдині, вони відрізнялись своїм відношенням до позитивного та природного права (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. ГРУПИ СОФІСТІВ ЗА ПРАВОВИМИ ПОГЛЯДАМИ

СофістиПравові погляди
Протагор, ГеоргійВизнавали виключну цінність позитивного права, права створеного людьми
Гіппій, Антіфонт, Алкідам, ЛікофронПротиставляли позитивне право природному праву, визначали два джерела права - угоди людей та природа
Каллікл, ФрасімахКритика позитивного права супроводжувалась поясненням його соціального призначення

Протагор (бл. 490-420 рр. до н.е.) висунув вчення про відносність знань і наших уявлень про добро і зло. Закон змінний і дуже умовний продукт людської творчості - політичного мистецтва. Протагор кваліфікував своє вчення як "політичне мистецтво", оволодівши яким стають гнучкими і спритними у політичному житті.

Гіппій (460-400 рр. до н.е.) першим із софістів протиставляв природу і закон, тобто природне право та позитивне право. Природне право - це право вільного самовизначення людини згідно з вимогами природи. Природне право є справедливістю. Позитивне право - це писаний закон, який примушує дотримуватись умовних, штучно створених вимог, тому заперечує справедливість.

Георгій (бл. 480-380 рр. до н.е.) підкреслював, що одним із найбільших досягнень людської культури є писані закони. Він висунув думку про умовності і відносності наших моральних оцінок, які розглядав в галузі права: позитивний закон є умовний продукт державної влади, котра встановлює свої правила, не рахуючись з тим, що відповідає природі.

Серед софістів прихильників ідеї природної рівності людей був Лікофрон, який стверджував, що природне право - це індивідуальні права людини. Гарантом природного права є угода між людьми про створення держави. Отже, він вперше серед античних філософів сформулював ідею суспільного договору, тобто Лікофрон вперше в історії державно-правової думки висловив ідею правового закону, який втілює принципи природного права.

За політико-правовою концепцією представника молодшого покоління софістів Фрасімаха (II пол. У ст. до н.е.), у кожній державі силу має той, хто знаходиться при владі. Сила є базисом закону і запорукою панування при будь-якій формі правління.

У першій половині IV ст. до н.е. софістика як рух прихильників демократії вироджується, а софісти залишаються лише вчителями риторики, логіки, словесних баталій і поверхневої філософії.

Із софістами різко полемізував Сократ (бл. 469-399 рр. до н.е.), який був принциповим прихильником законності. Сократ критикував афінську демократію, головним недоліком якої вбачав у некомпетентності посадових осіб, а ідеалом вважав аристократію. Принцип законності Сократ використовував як базисний критерій для класифікації та характеристики різних форм державного устрою і правління. Політична свобода людини, на думку Сократа, можлива лише в разі панування в державі законів, які відповідають вимогам розуму і справедливості. Сократ першим в історії державно-правової думки сформулював концепцію договірних відносин між державо та громадянами, заклавши моральні підвалини практичної політики і права. Всю економічну діяльність філософ пов'язував із моральними чеснотами, оскільки для того, щоб збагатіти, потрібні енергія, наполегливість, а для того, щоб зберегти багатство - стриманість. Він засуджував прагнення до наживи, радив бути бережливим і задовольнятися малим.

Розвиток товарно-грошових і кредитних відносин сприяв виокремленню прошарку багатих ділків, які наживали величезні багатства, мали сотні і тисячі рабів. їхні економічні інтереси виходили за межі полісного господарства. Розквіт економічного життя Греції супроводжувався загостренням соціальних конфліктів і внутрішніх суперечностей у полісах.

Саме в період кризи полісного господарства старогрецька економічна думка досягла найвищого рівня свого розвитку. Представниками економічної думки Античного світу були Ксенофонт (430 р. до н.е. - 355 р. до н.е.) - досліджував проблеми раціонального господарювання і закони ведення домашнього господарства, Платон (427 р. до н.е. - 347 р. до н.е.) - створив модель "ідеального" державного устрою, заклавши в її основу принцип природного розподілу праці та майнової рівності, Аристотель (384-322 р. до н.е.) - економічну науку поділив на два функціональні різновиди:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія політичних та економічних вчень» автора Любохинець Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічні та політичні вчення античної Греції“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Тема 1. НАУКОВІ ОСНОВИ І ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ПОЛІТИЧНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ

  • Методи історії політичних та економічних вчень

  • Тема 2. ЕКОНОМІЧНА ДУМКА ТА СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ І АНТИЧНОГО СВІТУ

  • Державно-правова та економічна думка Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю

  • Економічні та політичні вчення античної Греції
  • Проблеми раціональної організації рабовласницької латифундії у працях давньоримських філософів. Державно-правові вчення Стародавнього Риму

  • Тема 3. ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНІ ВЧЕННЯ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

  • Економічні та політичні погляди каноністів

  • Політико-правові вчення мислителів і юристів середньовіччя

  • Економічна думка та становлення поглядів на державу та право в Україні раннього періоду Середньовіччя

  • Тема 4. ТЕОРІЇ МЕРКАНТИЛІСТІВ ТА ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ХV-ХVІІ ст.

  • Ідеї пізніх меркантилістів. Теорія торгового балансу

  • Політико-правові концепції обґрунтування абсолютизму

  • Державно-правові ідеї Реформації (Мартіна Лютера, Томаса Мюнцера, Жана Кальвіна)

  • Розвиток меркантилізму в Україні та Росії

  • Тема 5. КЛАСИЧНА ШКОЛА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ ТА ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА

  • Критика меркантилізму та захист сільського господарства в працях Р.Кантільона

  • Економічні погляди фізіократів

  • А.Сміт та його місце в історії економічної науки

  • Д. Рікардо і класична політична економія

  • Розвиток ідей класичної школи в українській політекономії

  • Політико-правові вчення західноєвропейського просвітництва

  • Основні ідеї вчення Ж.-Ж. Руссо

  • Тема 6. ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТЕКОНОМІЇ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. ЗАВЕРШЕННЯ КЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ

  • Економічні погляди Т. Мальтуса

  • Доктрина соціальних реформ Дж.С. Мілля та Дж.Р. Мак-Куллоха

  • Тема 7. СОЦІАЛІСТИЧНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

  • Економічні ідеї пізнього утопічного соціалізму

  • Революційно-демократичний напрям в економічній думці. Економічні концепції ліберального народництва

  • Історичні умови зародження і початок формування марксистської політичної економії у 40-50 рр. XIX ст. Державно-правове вчення марксизму. Розробка К.Марксом і Ф.Енгельсом економічної теорії капіталізму

  • Розвиток В.І. Леніним марксистської політичної економії

  • Економічні погляди К. Родбертуса. Ф. Лассаль і його економічна програма

  • Відображення марксизму в працях українських та російських економістів

  • Тема 8. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО. НІМЕЦЬКА ШКОЛА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

  • Вчення про державу та право у Німеччині кінця XVIII - першій половині XIX ст. Історична школа права

  • Становлення ідей історичної школи (В. Рошер, К. Кнісс, Б. Гільдебранд)

  • Нова історична школа (Г. Шмоллер, Л. Брентано, К.Бюхер). Теорії державного регулювання економіки

  • Виникнення інституціонального напряму в німецькій політекономії

  • Соціальний напрям у політичній економії. Ідеї реформізму Р.Штаммлера і Р.Штольцмана

  • Тема 9. МАРЖИНАЛІЗМ. СТАНОВЛЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ

  • Австрійська школа маржиналізму: основна проблематика досліджень

  • Кембриджська школа маржиналізму та виникнення неокласичного синтезу

  • Американська школа граничної продуктивності. Економічне вчення Дж.Б.Кларка

  • Шведська (стокгольмська) школа маржиналізму

  • Тема 10. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ У ХХ ст. КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ

  • Неокейнсіанство та його особливості

  • Особливості розвитку ідей посткейнсіанства. Розвиток кейнсіанства у СІЛА та західноєвропейських країнах

  • Тема 11. ЕВОЛЮЦІЯ НЕОКЛАСИЧНИХ ІДЕЙ. НЕОЛІБЕРАЛІЗМ І МОНЕТАРИЗМ

  • Перегляд неокласичної концепції ринку. Теорія "соціального ринкового господарства" німецьких неолібералів

  • Особливості французького неолібералізму

  • Теорія раціональних очікувань

  • Економіка пропозиції і її аналіз

  • Тема 12. ТЕОРІЇ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ, ДОБРОБУТУ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

  • Основні положення і течії пізнього інституціоналізму

  • Неоінституціоналізм

  • Теорії глобальної промислової революції та індустріального суспільства

  • Теорії підприємницької економіки та інформаційного суспільства

  • Міждисциплінарна інтервенція і асиміляція в сучасній економічній теорії

  • ГЛОСАРІЙ ОСНОВНИХ ТЕЧІЙ, НАПРЯМІВ І ШКІЛ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ