Державно-правова та економічна думка Стародавньої Індії, як і Стародавнього Єгипту та Месопотамії, формувалася й розвивалася під впливом міфологічних і релігійних уявлень. До правових пам'яток Стародавньої Індії належать так звані "веди" (священні знання) - "Рігведа", "Самаведа", "Атхарведа" (II ст. до н.е.). У них йшлося про поділ населення на чотири групи (варни): брахмани (жреці), кшатрії (воїни), вайші (селяни, ремісники, торговці), нгудри (вільні низи). Цей поділ оголошувався споконвічним, визначеним світовим законом ("рта") й освяченим релігією. Рабів ця теорія не охоплювала. Вона визначала конституційну будову суспільства, місце, роль, становище варн, а також права і обов'язки членів цих варн.
Правова ідеологія брахманізму ("Брахма" - боготворець, найвище божество) була спрямована на утвердження родової знаті і набула свого розвитку в пам'ятці староіндійської думки - Упанішадах (сокровенне знання, таємне вчення). їх було укладено в VIII-VI ст. до н.е. як коментарі до текстів вед. Загалом відомо понад 200 упанішад. Крім того, були створені поетичні епопеї "Махабхарата" та "Рамаяна", а також юридичні збірники, які здебільшого являли собою не стільки письмовий виклад норм звичаєвого права, скільки релігійно-філософські, морально-етичні та політичні трактати.
Велика кількість брахманістських творів грунтується на концепції трьох цілей життя людини - релігійного обов'язку (дхарма), матеріальної вигоди (артха) та чуттєвої насолоди (кама). Найвідомішою книгою про обов'язок є "Закони Ману", про вигоду - "Артхашастра", про насолоду - "Камасутра".
"Закони Ману" (Манавадхармашастра - Настанова Ману про драхму) як економічна та політико-правова пам'ятка з'являться приблизно з II ст. до н.е. У "Законах" відтворюються та захищаються положення вед й упанішад про поділ суспільства на варни, їх нерівність, містяться приписи про правила поведінки людей у приватному та суспільному житті згідно з положеннями брахманізму, настанови про управління державою, судочинство. В цілому закони Ману виражають ідеологію рабовласників Стародавньої Індії, кастовий устрій. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар, а господарська самостійність розглядалась як одна з головних умов свободи та повноправності людини. Серед основних об'єктів власності закони називають землю, яку поділяли на царську, общинну та приватну власность. У "Законах Ману" простежується ставлення до різних професій та сфер економіки, серед яких найбільш почесними було землеробство, скотарство, деякі види ремесел і торгівлі.
Політичним ідеалом брахманізму була своєрідна теократична держава, де цар править під керівництвом жреців, визнає вищість релігійного закону над світським.
У VI ст. до н.е. невдоволення індійських мас брахманізмом, який захищав кастовий лад, набуло форми релігійно-етичного вчення буддизму (просвітлений). Буддисти заперечували божественну основу держави і всього суспільного устрою. Прихильники цієї релігійної течії вважали, що Всесвіт живе за природним законом і всі навколишні події є природною закономірністю, відповідно життя людини залежить переважно від неї самої, від її знання природного закону. Буддою часто називають напівлегендарного засновника буддизму Сіддхартху Гаутаму. Ідеологи раннього буддизму заперечували існування бога-творця, визнаючи абсолютне начало Брахмана. У ранньому буддизмі було дві системи релігійно-моральних принципів: для членів чернечої спільноти; для мирян. За Буддою варни в індійському суспільстві розподілялися таким чином: Кшатраї, Брахмани, Вайшії, Шудри. Ранній буддизм є одним із варіантів природного права. Згодом буддизм значно змінюється. В ньому робиться акцент на покірність, вимогу не виступати проти існуючої влади, відмову від крайнього аскетизму.
Буддизм приваблював своїх прибічників демократичною тезою про духовну рівність людей. Відомий буддиський канон "Дхаммападе" містив вимогу обмеження ролі та масштабів покарань. Саме буддизм справив значний вплив на формування світських раціоналістичних уявлень про державу та право, на розвиток політико-правової думки взагалі. Поступово ідеї буддизму почали впливати на державну політику й законодавство, а за правління Ашоки (268-232 рр. до н.е.) буддизм став державною релігією.
Важливі положення староіндійського вчення про економіку, державу та право містяться в трактаті "Артхашастра" ("наука політики", "наука про державний лад") (IV ст. до н.е.), автором якого вважається Каутілья - радник царя Чандрагупти, який заснував в VI ст. до н.е. могутню імперію Маурьєв. Трактат складається з 15 книг. Зміст цього трактату багатоаспектний - від характеристики основних філософських шкіл до практичних рекомендацій правителю та варнам щодо буденного, сімейного, групового, міжстанового спілкування. За "Артхашастрою" державний апарат повинен регулювати всім господарством, у тому числі його провідною галуззю - сільським господарством. Трактат називає сім найважливіших елементів держави: територія, правитель, міністри, столиця, казна, військо, союзники. Особливе місце в трактаті відведено правилам і принципам діяльності певних установ влади й управлінню державою. Одним із найважливіших принципів управління називається "артха" - користь, тому часто трактат "Артхашастра" називають "Книгою про користі". Вона в трактаті є визначальною основою і провідним принципом усіх політичних дій, суспільного порядку, судочинства, правил поведінки й обов'язку державних чиновників. Виділення корисності як самостійного принципу було значним кроком у формуванні світської доктрини держави та права. З огляду на це, дослідники іноді автора трактату називають індійським Макіавеллі.
Каутілья визнавав чотири основні галузі знань: філософію, вчення про три веди, вчення про господарство, вчення про державне управління. "Артхашастра" яскраво демонструє зневагу Каутільї до моральних норм заради блага держави.
Відношення Каутільї до релігійних догм було досить специфічним. Залишаючись до кінця прагматиком, він і релігійну ідеологію розглядає з точки зору вигоди. З чотирьох основ "законного порядку" (морально-релігійний принцип - дарма, звичай - чарі та юриспруденція - вьява-хара і царські укази - раджа-хасана) саме четверті стають на перше місце.
Найбільш об'ємна друга книга "Артхашастри" розглядає економічні та адміністративно-управлінські питання. Політика, в розумінні Каутільї, охоплює не лише сферу війни і відносини із сусідами, але й сукупність проблем економіки. Головною метою економіки є збільшення доходів царя і царства (у формі податків, мита та інших зборів). Забезпечення цих доходів пов'язане з діями адміністрації, що їх збирає. Основною метою зовнішньої політики - розширення влади царя. Це можливо було зробити за рахунок укладання миру, війн, походів, пошуку допомоги, подвійної політики.
"Артхашастра" показує роль держави в господарському житті країни та викладає вчення про управління та державні доходи. Основними джерелами доходів староіндійської держави були прибутки від державних підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувались з населення. У трактаті визначена кінцева мета політики - збагачення державної казни. Також розглядається структура доходів держави; необхідність дотримання активного державного бюджету через зменшення державних витрат і збільшення доходів; "вартість речей" визначається кількістю "днів роботи", а винагорода - відповідно до результатів праці.
Каутілья ще в IV ст. до н.е. висунув ідею про трудову вартість і механізм утворення ринкової ціни. Вперше виділяється проблема конкуренції, ринкові наглядачі встановлювали "справедливі ціни", а на аукціоні стягували різницю між ринковою ціною і вартістю товару в державну скарбницю. Прибуток включався в ціну товарів як частина витрат, і його норма заздалегідь фіксувалась - для місцевих товарів у розмірі 5 % встановленої ціни, а для іноземних товарів - 10 %. Гроші визнавались як засіб існування, але засуджувалось нагромадження багатства в грошовій формі.
Таким чином, у давньоіндійській літературі прослідковуються наявні відомості про економічний лад та політичний устрій держави, а також відображено практичні знання ведення господарства, подано рекомендації щодо управління ним, зокрема щодо організації оподаткування та інших питань економічної політики. Ідеологія політико-правової думки Стародавньої Індії, яка увібрала в себе елементи брахманізму та буддизму, породжує нове спрямування - індуїзм.
Одночасно зі Стародавньою Індією бурхливий розвиток соціально-економічної та політичної думки відбувся і у Китаї. Державно-правова та економічна думка в Китаї виникла в добу Шань-Інської цивілізації
- складної військово-політичної структури, яка сформувалася в XIV- XIII ст. до н.е. Політичний лад Китаю являв собою військово-бюрократичну монархію. Регулюючим механізмом суспільних відносин цього періоду були етичні норми (лі), які визначали відношення членів китайської общини до правителя Вана і регулювали внутрішньо-сімейні стосунки. Провідну роль у суспільстві відігравала патріархальна сім'я. Основні течії суспільної думки Стародавнього Китаю конфуціанство, легізм, даосизм сформувались у VI - III ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямами велась гостра полеміка щодо економічного ладу суспільства, общини, її історичної долі, міри втручання держави в економічне життя країни та методів управління ним.
Провідною течією в давньому Китаї було конфуціанство, яке акумулювало ряд уявлень про державу і право тих часів. Родоначальником цієї течії був філософ, історик і державний діяч Кун-цзи, або Кунфу-цзи (551-479 pp. до н.е.), котрий сьогодні відомий світові як Конфуцій. Основні положення вчення Конфуція викладені в книзі "Лунь-юй" (VI ст. до н.е.), яку перекладають як "Бесіди і судження". Основний зміст "Лунь-юй" присвячений людським взаємовідносинам у позадержавній та позаправовій сфері:
• Лі - система правил, що регулює поведінку людини та будувалась на основі моралі, а не закону. Загальним принципом взаємовідносин між людьми Конфуцій вважав принцип "не роби іншим того, чого не бажаєш собі";
• Жень - моральний принцип - любов до людини;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія політичних та економічних вчень» автора Любохинець Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державно-правова та економічна думка Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю“ на сторінці 1. Приємного читання.
