Особливістю економічної думки раннього і пізнього канонізму було те, що в період зародження середньовіччя засуджувалось лихварство, торговельний прибуток, які розглядались як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці. Раннє середньовіччя характеризувалось регресом духовної культури, зростанням натуралізації економіки, послабленням зв'язків між державами, занепадом ремесла, провідною ідеологією стає християнство. Джерелом вивчення економічної думки раннього середньовіччя є документи Франкського королівства, яке утворилось на території Європи у V-IX ст. (Бельгія, Нідерланди, Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія): "Салічна правда" - збірник законів салічних (Північних) франків (V-VI ст.); "Капітулярій про вілли" Карла Великого (початок IX ст.). У "Салічній правді" визначалось рівне право сільських общин на землю, рівність всіх вільних франків перед законом, розмежування рухомого і нерухомого майна. "Капітулярій про вілли" дає уявлення про економічну політику феодальної держави (господарство мало натуральний характер), визнається монопольне право феодалів на земельну власність, визначається обов'язкова сплата оброку в натуральній формі власнику землі.
У XII ст. з'явилася школа кантоністів, предметом дослідження яких були папські декрети і булли, рішення церковних соборів, висловлювання отців церкви, а також положення Біблії. Кантоністи перейняли з учень Стародавнього Риму природно-правові концепції, природне право ними ототожнювалося з божественним законом, викладеним у Священному писанні, а джерелом позитивного (людського) права вважали лише звичай.
З XII ст. історії відомий перший звід канонічного права "Кодекс Граціана", автором якого був монах Граціан. В його положеннях і коментарях репродукувалась ідея про первинність церковної влади, її повноваження здійснювати юрисдикцію не лише в сфері морально-релігійних відносин, а також у відносинах світського характеру.
У 1159 році з'явився політико-правовий трактат історика і юриста, єпископа Шартарського Іоанна Солсберійського (1115/1120-1180) (перекладається як "співавторство"), в якому стверджувалось, що піддані згідно з волею Бога наділяють владою князя, який у своїй діяльності підпорядкований божественним законам і отримує від церкви меч (право застосування сили).
Іоанн Солсберійський намагався зібрати все, що було зроблено попередниками в області теології, схоластики, юриспруденції, викладанні римського права, поглядів середньовічних юристів і звести до однієї теорії з проблем держави, права і влади. Крізь всю його політико-правову та релігійну концепцію проходить ідея, що церква має право втручатися в справи держави при формуванні державних органів.
Для аргументації теоретичних висновків Іоанн широко використовує емпіричні дані. Іоанн Солсберійський вперше застосував термін "принцепс" (цар) для визначення глави держави. Суть глави держави він визначав як публічну владу, що діє на певній території. Іоанн Солсберійський розрізняв два типи государів: перші правили згідно закону, праву і справедливості, а також принципу "загального блага"; інші правили виключно силою, переслідуючи лише свої цілі, вони були тиранами. Іоанн Солсберійський вперше ввів у європейську думку органічну теорію світського політичного ладу.
"Полікрат" Іоанна Солсберійського випередив як теорію нового часу про божественні права королів, так і протилежне вчення про право народу на зняття владики-тирана.
Представником пізнього канонізму був Фома Аквінський (Фома Аквітан) (1225-1274), канонізований католицькою церквою у 1323 році. Його основні праці - "Сума теології", "Сума істини католицької віри проти язичників", "Про правління можновладців", в яких розкрив суть власності, яка має подвійну природу - управління і користування; виводить теорію "справедливої ціни". Приватну власність він не засуджує, але говорить про те, що кожен власник повинен пам'ятати, що він є правителем того майна, яке належить всім. Володіння власністю зобов'язує до благочинності, з однієї сторони і до праці - з іншої, тобто приватна власність є непорушною, виступає стимулом до праці, відповідає порядку співіснування, усуває суперечності між людьми.
Фома Аквінський виводить теорію "справедливої ціни", а також вперше говорить про прибуток від торгівлі, як винагороду за ризик підприємця. Гроші вважає мірою життя, визнає дві функції грошей - міру вартості і засіб обігу. Виправдовує Ф.Аквінський позичковий процент, прирівнюючи його до зняття орендної плати за землю (ренти). Були розроблені юридичні процедури, завдяки яким відсоток за позику прирівнювався до ренти з землі.
Обстоюючи централізацію влади, Фома Аквінський визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя.
Він піддав ретельному аналізу вчення Аристотеля і використав його в розробленні християнської державно-правової концепції. Основою його поглядів на державу став твір Аристотеля "Політика". Теолог поділяв думку Аристотеля про те, що людина є політичною істотою.
Фома Аквінський назвав форми держави в такому порядку: монархія, аристократія, політія (править більшість в інтересах загальної користі), тиранія, олігархія, демократія. Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. За низкою ознак вона є усталенішою та надійнішою, ніж інші форми, а також здатною гарантувати щасливе життя.
Однією з таких ознак є те, що монархія за будовою схожа на Всесвіт, що його створив Бог, і править ним, як і монарх у своїх володіннях.
Друга ознака і перевага монархії полягає в тому, що вона, як і людський організм, управляється одним центром - розумом, а тому виключає суперечки між учасниками правління, що точаться за аристократії, олігархії та демократії. Водночас Фома Аквінський поділяв монархію на абсолютну і політичну. Останню теолог вважав прогресивнішою, оскільки влада в ній регламентується законом. У своєму політико-правовому вченні він намагався обгрунтувати тезу про зверхність у суспільстві духовної влади над світською.
Аналізуючи світську владу, він дійшов висновку, що вона складається з трьох аспектів: сутності влади, форми влади (походження) і використання влади.
Сутність влади, або її першооснову, мислитель розглядав як установлений Богом порядок відносин панування й підкорення, в яких воля правителів спричинює рух підданих.
На відміну від сутності влади, її походження не завжди збігається з приписами Закону Божого, оскільки заволодіти владою люди можуть завдяки омані чи застосуванню сили.
Третій аспект - використання світської влади. Тут Фома Аквінський зазначив, що в житті має місце зловживання владою, несправедливе її використання, що теж порушує заповіти Бога.
Ф. Аквінський, як і Аристотель, не розмежовує суспільство і державу. Відповідно до його вчення, держава - це форма людської єдності і співробітництва, яка виникає у відповідь на потреби природи і розуму. Природа держави - це реалізація законів провидіння. Роль володаря в державі філософ порівнював із роллю Бога в світі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія політичних та економічних вчень» автора Любохинець Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічні та політичні погляди каноністів“ на сторінці 1. Приємного читання.
