Продовження і розвиток ідеї "історичного методу" зафіксовані уже в другій половині XIX ст. у працях групи німецьких економістів, які отримали назву нової, чи молодої історичної школи. Наступний етап еволюції історичної традиції у Німеччині був пов'язаний із особливим періодом розвитку німецького суспільства - монополізацією економіки, яка спричинила різку поляризацію доходів населення, і внаслідок цього загострення класових суперечностей. Формування нової історичної школи було покликане до життя необхідністю теоретичного обгрунтування способів розв'язання соціальних проблем.
Щоб зрозуміти різницю між двома цими школами, нагадаємо: для історичної школи (на відміну від класичної) соціальне питання ніколи не залишалось поза увагою. Спираючись на свій метод, саме вона зосереджувала увагу на важливому значенні всіх соціальних інституцій. Тому проблема соціальної рівноваги розглядалась цією школою як необхідна умова економічного розвитку, а гарантом такої рівноваги мала бути держава (адже інтереси суспільства за національною методологією є пріоритетними).
Слід також згадати, що концептуальним підходом класичної школи до суспільних проблем був постулат: індивід сам формує свій добробут, а добробут суспільства - це сума добробуту індивідів. Історична школа виходить із цілком протилежного, вважаючи індивідуальний добробут похідним від загальносуспільного. Вони виходили з того, що:
• політична економія є наукою про соціальне господарство;
• детермінантою економічного розвитку є соціальне середовище, його стан;
• формування сприятливого соціального середовища - функція держави;
• сприятливе соціальне середовище - це таке, що базується на соціальній справедливості;
• розуміння соціальної справедливості у кожної нації своє, воно залежить від звичаїв, моралі та права, тобто не обмежується лише економічною справедливістю, що встановлюється в результаті конкурентної боротьби, як це було в класиків;
• можна свідомо перебудовувати відносини в суспільстві, пом'якшувати соціальне напруження, поступово реформуючи соціальну сферу;
• основою реформування є цілеспрямована політика держави, відображена в правових актах.
Основу таких підходів було закладено ще представниками старої історичної школи. Проте в їхніх працях не тільки не пропонувалося конкретних заходів з реформування суспільства, а й навіть не надавалося пріоритетного значення трансформації соціального середовища, в якому відбуваються економічні процеси. Навпаки, усі автори нової історичної школи вважали принциповою саме цю проблему. Але зміст практичних рекомендацій у них був різний.
Отже, зосереджуючи увагу на тому, що представники нової історичної школи виступали за еволюційний і реформістський шлях розвитку суспільства, що його мала забезпечити держава через свою політику, і вважали, що реформування має починатися з соціальної сфери і базуватись на принципі примирення економічної свободи та суспільного порядку, - необхідно ознайомитись із конкретним змістом пропозицій, тобто з тим, як ці автори розуміли соціальні реформи.
Це важливо ще й тому, що теорії представників історичної школи дуже добре відображали характер процесів, які відбувались у тогочасних суспільствах. Вони доводили, що впертий консерватизм призводить до революцій, тоді як державна політика може бути гнучкою і забезпечувати класовий мир (ця теза і була відмінною ознакою так званого катедер-соціалізму).
Серед представників нової історичної школи виділяють Густава Шмоллера (1838-1917), Карла Бюхера (1847-1930), Луї Брентано (1844-1931). Сприйнявши основний постулат "істориків" про специфіку історичного шляху кожної нації, вони довели його до повного заперечення яких-небудь закономірностей у суспільному розвитку. Навіть в історії окремої країни важко, на їхню думку, визначити якусь спільну траєкторію руху, до якої зводиться еволюція різних господарських форм і інститутів.
Специфіка настільки велика, що завдання дослідника повинно полягати в якомога докладнішому описі виникнення, розвитку і видозмін цих інститутів. Вони зібрали й обробили великий і коштовний фактичний і статистичний матеріал з історії окремих господарських установ: середньовічних ремісничих цехів і купецьких гільдій, фінансових організацій окремих держав і навіть міст Німеччини. Однак робити які-небудь узагальнення вони принципово не бажали, звинувачуючи в безрезультатності подібних абстракцій не тільки класичну, але і стару історичну школу.
Особливістю їхнього підходу було те, що історію господарства вони розглядали не тільки, і навіть не стільки як історію матеріальної культури, а скоріше як рух духовних цінностей: поглядів, звичаїв, етичних установок, релігійних уявлень. Густав Шмоллер (1838-1917), наприклад, уявляє народне господарство як деякий "психофізичний апарат", у якому концентрується дух нації. Найбільш повним виразником цього духу є держава. Свої ідеї він виклав в працях "Основи загального вчення про народне господарство" (1872), "Народне господарство, наука про народне господарство та її методи" (1897).
Ставлення до держави як до найважливішого інституту господарської життя, який виконує значні економічні функції, - характерна риса історичної школи в обох її поколіннях. Але якщо стара історична школа пов'язувала з державою головним чином надії на заступництво національної промисловості і захист від іноземної конкуренції, то молода школа бачила в ньому втілення національної єдності і згоди, які необхідні для економічного процвітання і соціальної гармонії. Держава покликана вирішувати важливі соціальні завдання: покровительство освіті, охороні здоров'я, надавати допомогу непрацездатним, спираючись при цьому на профспілки, кооперативи, каси взаємодопомоги. Підвищена увага до соціальних проблем з боку деяких представників нової історичної школи дала підставу зблизити їх позиції із соціалістичними ідеями.
Історична школа, безумовно, внесла важливий елемент новизни в економічні дослідження:
• o нею був обґрунтований і застосований принцип історизму, що дозволило глянути на економічний процес у динаміці, розвитку і знайти такі його риси й особливості, які зовсім не помітні у статичному стані;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія політичних та економічних вчень» автора Любохинець Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нова історична школа (Г. Шмоллер, Л. Брентано, К.Бюхер). Теорії державного регулювання економіки“ на сторінці 1. Приємного читання.
