Розділ 5. Гроші та грошовий обіг

Однак, як показує світовий досвід, визначити точні параметри грошової маси, усіх її сучасних елементів, які реально виконують роль грошей, практично неможливо. З іншої сторони, неможливо точно визначити й обсяг товарної маси через мінливість економічної ситуації. Державі доводиться регулювати грошову масу з допомогою певних інструментів та складних, багатоступеневих механізмів грошово-кредитної (монетарної) політики.

5.4. Грошові реформи

Для того, щоб економіка країни розвивалася стабільно, даючи можливості для стійкого підвищення матеріального добробуту усіх людей, суспільство має дотримуватися вимог об'єктивного економічного закону — закону грошового обігу. Грошова маса має бути рівновеликою вартості товарної маси, що реально знаходиться в ринковому обігу. Інакше відрив грошей від товарів спричиняє лавину негативних економічних і соціальних наслідків.

Проте, як показує історія, утримування бажаної рівноваги між грошовою і товарною масами в сучасній економіці є дуже складною проблемою усіх для держав. Свідчення тому — інфляційні процеси, які стали вже звичним явищем будь-якої країни. За сильної інфляції, яка розладнує всю економічну систему, виникає необхідність проведення грошової реформи.

Грошова реформа — це зміна грошової системи країни з метою її упорядкування та зміцнення. Грошові реформи здійснюються різними методами (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Основні методи грошових реформ

За глибиною змін грошової системи розрізняють повні та часткові грошові реформи. Повні, або системні, грошові реформи здійснюються такими методами, як деномінація і нуліфікація.

Деномінація (від лат. — перейменування) — це укрупнення грошової одиниці шляхом заміни у певній пропорції старих грошових знаків на нові. Укрупнення грошової одиниці зазвичай збільшує її масштаб у 10, 100, 1000 або й більше разів.

Так, під час ведення в обіг української гривні (вересень 1996 р.) 100 000 попередніх купонно-карбованців замінювалися однією гривнею. У тому ж співвідношенні тоді були перераховані усі ціни, тарифи, заробітні плати, пенсії тощо. Завдяки цьому країна отримала значну економію витрат на друкування грошей, їх транспортування і зберігання.

Деномінація істотно спрощує обіг грошей в країні, а також облік та грошові розрахунки. Разом з тим, світовий досвід показує, що таку реформу доцільно проводити лише після приборкання інфляції, коли вона стає помірною і контрольованою, бо інакше невдовзі доведеться знову її повторити

Нуліфікація (від лат. — знищення) — оголошення державою знецінених паперових грошей недійсними.

Така радикальна грошова реформа проводиться у двох випадках: 1) або через гіперінфляцію, яка практично повністю знецінила гроші і зробила недоцільною їх заміну взагалі; 2) або у зв'язку зі зміною політичної влади. У першому випадку нуліфікація нагадує деномінацію, але тут обмін старих, вкрай знецінених грошей на нові, як правило, проводиться за дуже низьким курсом, так би мовити, символічно. Так, в результаті гіперінфляції, яка розгорілася в Німеччині після її поразки у Першій світовій війні, німецька марка настільки знецінилася, що новий уряд змушений був у 1924 р. провести грошову реформу шляхом обміну 1 трильйону старих рейхсмарок на одну нову марку. Така ж необхідність виникла і в Греції, де відповідно до реформи 1944 р. обмінювали 50 млрд. старих драхм на одну нову Щодо повного скасування старих (дореформених) грошей, то воно мало місце, зокрема, в країнах, звільнених від німецької окупації в кінці Другої світової війни. Там відмінили чужі рейхсмарки і повернулися до своїх грошей.

За своїм характером повні грошові реформи бувають двох типів:

1) конфіскаційні, коли допускається непропорційний обмін старих грошей на нові, а отже, має місце конфіскація певної частини доходів населення;

2) неконфіскаційні, коли додержується пропорція в обміні старих грошей на нові.

Озираючись на світовий досвід, можна стверджувати, що переважають грошові реформи конфіскаційного типу. Так, в країнах Західної Європи протягом 1944-1952 рр. було проведено 24 грошові реформи, і всі вони були конфіскаційними.

Наприклад, за реформою 1948 р. у Німеччині: рейхсмарка замінялася новою валютою — німецькою маркою; кожен житель міг обміняти лише 60 рейхсмарок на нові марки у співвідношенні 1:1; зарплата та інші види платні продовжували виплачуватися у попередньому розмірі; ціни не змінювалися; усю стару готівку необхідно було здати протягом тижня і після зазначеного строку населенню повідомили, що ці кошти держава обміняє по курсу 10:1, але розпорядитися можна було тільки половиною обмінених марок, решта заморожувалася.

Конфіскаційного і непослідовною була остання грошова реформа у колишньому СРСР напередодні його розпаду у 1991 р. Тоді указом Президента країни населенню давався всього-на-всього 3-денний термін для обміну купюр номіналом 50 і 100 рублів на більш дрібні купюри, але не більше 1000 рублів на людину. Обмін решти грошей допускався з дозволу спеціальних комісій протягом двох місяців. Обмежувалася сума готівки, яку можна було зняти з ощадного рахунку — не більше 500 рублів на місяць. Причому в Ощадбанку ставилася відмітка у паспорті, аби за наявності кількох вкладів не перевищувався ліміт на зняття готівки. Формальним приводом для тієї реформи була боротьба зі спекуляцією, нетрудовими доходами, контрабандою та фальшивомонетниками. В дійсності ж авторитарна держава вкотре позбиткувалася над народом, переклавши на нього всі свої помилки і прорахунки.

Часткові грошові реформи спрямовуються на вдосконалення діючих грошових систем. Вони практикуються здебільшого такими методами, як дефляція, девальвація та ревальвація.

Дефляція (від лат. deflatio — видування) — це скорочення грошової маси шляхом вилучення з обігу надлишку паперових грошей, випущених у період інфляції. Проте, дефляцію лише умовно можна вважати грошовою реформою, оскільки вилучення з обігу частини грошей є звичайною практикою регуляторної політики уряду та Центрального банку кожної країни. Дефляція досягається зменшенням державних витрат, збільшенням податків та іншими заходами.