Розділ 5. Гроші та грошовий обіг

"Квазігроші" (від лат. quasi — майже, подібний) — це грошові засоби на різних строкових рахунках у банках та ощадних установах, а також облігації й інші державні цінні папери, цінні папери нефінансових установ.

В залежності від ступеня ліквідності у грошовій масі виділяють певні сукупні (сумарні) величини (показники), які прийнято називати грошовими агрегатами (від лат. aggregatus — приєднаний) й нумерувати їх по наростаючій (М0, М, М, М і т.д.).

Агрегат М0 показує обсяг лише готівкових грошей.

Агрегат М позначає суму готівкових грошей і вкладів до запитання (поточних рахунків). Це — найбільш ліквідні елементи грошової маси, адже виклавши готівку чи виписавши чек зі свого рахунку (вкладу) будь-яка особа може негайно і практично без втрат оплатити потрібні їй товари та послуги.

Агрегат М додатково до агрегату М охоплює ще декілька менш ліквідних платіжних засобів: ощадні вклади (куди перераховується заробітна плата працівникам, пенсія тощо), дрібні строкові вклади (наприклад, у США — до 100 тис. дол.) та облігації державної позики. Щоб перетворити їх у "живі" гроші для придбання товарів і послуг, потрібен час і до того ж можлива втрата їхньої вартості (наприклад, процентів).

Агрегат М додатково до попереднього агрегату включає великі строкові вклади, якими зазвичай володіють фірми та організації, а також цінні папери, емітовані фінансовими установами (наприклад, сертифікати).

Однак цими агрегатами не вичерпується вся грошова маса в країнах з розвиненою ринковою економікою. Як припускають фахівці, поняття грошової маси можна сьогодні "розтягти" аж до агрегату М7. Це свідчить про те, що питання визначення структури грошової маси залишається відкритим для науковців і практиків. Окрім того, грошові агрегати як показники грошової маси не стабільні, бо гроші і "квазігроші" переходять із одних рахунків на інші, тобто є плаваючими. Наприклад, громадяни, володіючи готівкою і поточними рахунками, можуть швидко перевести частину своїх коштів на ощадні рахунки, в результаті чого станеться збільшення агрегату М за рахунок М. Так само гроші з ощадних вкладів можуть бути зняті задля придбання облігацій чи акцій, і навпаки. Унаслідок цих обставин державі доволі важко контролювати реальну грошову масу в країні та здійснювати ефективну грошово-кредитну політику.

Надзвичайно значущим для виконання грошима своїх економічних функцій є питання кількості грошей в обігу. Для безперебійного обслуговування сфери товарного обігу економіка щоразу потребує певної кількості грошей.

Діє об'єктивний закон грошового обігу, згідно з яким грошова маса має відповідати товарній масі, тобто сумі цін усіх товарів.

За умов золотомонетного обігу рівновага грошової й товарної мас підтримувалась автоматично. Коли ж в економіці виникав надлишок золотих грошей і вони починали знецінюватися, то їхні власники притримували такі гроші, перетворюючи їх у скарб; коли ж економіка відчувала нестачу грошей і тому їхня купівельна спроможність зростала, власники, навпаки, більше пускали грошей в обіг.

За тих умов, коли золото виконувало роль грошей без обмежень з боку держави, закон грошового обігу математично виражався такою формулою:

де Мг — маса готівкових (повноцінних) грошей, необхідна для обігу; СЦ — сума цін реалізованих протягом року товарів і послуг; К — сума цін товарів і послуг, проданих у кредит; П — боргові платежі за минулий період; ВП — сума взаємозарахованих платежів; О —швидкість обігу грошей (середнє число оборотів грошової одиниці за рік).

Ще раз зауважимо: ця формула відображала дію закону грошового обігу протягом багатьох віків, коли золоті гроші чудово справлялися з функцією збереження багатства і виключали можливість інфляції.

За теперішніх же умов, коли роль грошей перейшла виключно до нерозмінних паперово-кредитних грошей, при появі надлишку паперових грошей вони не випадають з обігу, не осідають у вигляді скарбів (як дорогоцінні метали), а продовжують обертатися, спричиняючи стійке підвищення товарних цін та знецінення самих грошей, яке може тривати аж до їх цілковитого прокляття. Тож інфляція дає сигнали про хронічне порушення закону грошового обігу.

Економіці шкодить не лише надлишок грошової маси, а й її дефіцит. За дефіциту грошової маси економіка переживає дезінфляцію. Дезінфляція — це зниження загального рівня цін унаслідок дефіциту грошової маси. Вона веде до кризи надвиробництва, тобто такого економічного стану, коли через слабкість попиту виникають проблеми зі збутом продукції, поверненням боргів і наступає спад виробництва.

Небезпечне порушення закону грошового обігу в сучасних умовах зобов'язує державу кваліфіковано й оперативно підходити до регулювання грошового обігу. Оскільки у грошовій масі тепер переважають безготівкові гроші, постільки важливо знати усі існуючі в економічному житті види грошових засобів та вміти їх кількісно визначати. Інакше кажучи, закон грошового обігу вимагає визначення й підтримання необхідної грошової маси, яка реально складається не лише з готівкових, але й безготівкових грошей.

Для визначення необхідної грошової маси за сучасних умов використовують так зване рівняння обміну Фішера, відоме з 1911 р. за ім'ям його автора — Ірвінга Фішера.

де М - (від англ. money — гроші) грошова маса (готівкові і безготівкові гроші), або пропозиція грошей; V — (від англ. velocity — швидкість) швидкість обігу грошей; P — (від англ. price — ціна) середній рівень цін товарів і послуг; Q — (від англ. quantity — кількість) фізичний обсяг вироблених товарів і послуг.

З цього рівняння визначають необхідну для обігу грошову масу:

Формула показує, що раціональний обсяг грошової маси залежить від рівня товарних цін, обсягу товарів та швидкості обігу грошей. Якщо грошей в обігу виявиться більше, то платоспроможний попит перевищить вартість товарної пропозиції і ціни зростуть, аби таким чином відновити рівновагу. Так суспільство "розплачується" за порушення закону грошового обігу.