Класний керівник п'ятого класу розповідає своїм колегам: "У класі навчався вродливий хлопчик Дмитро. Вчився непогано, любив брати участь у колективних справах. Але виявляв грубість, нетерпимість до дій і думок своїх товаришів, лихословив, учиняв бійки, навіть в іграх часто вдавався до агресії. Класний керівник вирішила піти до батьків Дмитрика, щоб з'ясувати причину таких вчинків. Батьків удома не було. Лише бабуся Дмитрика "заспокоїла" вчительку: "Та воно таке вродилося. Мій покійний чоловік і мене бив, і з усіма сусідами пересварився, і дітей бив, що мусила віднімати їх з його рук. Це у них у крові. Батько Дмитрика такий самий: коли щось — зразу б'є свою жінку, молотить і хлопця. Навіть на корові зганяє злість — б'є її несамовито".
То воно таке "вродилося" чи "зробилося"? Це не що інше, як наслідок соціального успадкування тих негативних дій, які яскраво проявляються у батька. І ще один приклад вияву педагогічної неграмотності батьків.
У сім'ї (батько — інженер, мама — робітниця текстильної фабрики, бабуся — пенсіонерка) росте єдина донька-школярка. Батьки турботливо ставляться до її виховання. Завжди заохочують її за навчання.
Визначені й тарифи: за 11—12 балів — 1 гривня; за 9—10 — 75 коп.; за 6—8 — 50 коп. і т. д. Вдавалися й до більш вагомих засобів заохочення: у першому класі подарували золоті сережки (хоча й довго відкладали із зарплати батька й матері, з пенсії бабусі). Після закінчення 4-го класу купили мобільний телефон, а через півроку — Ігрову приставку до телевізора. А вже під час навчання у 5-му класі дівчинка поставила вимогу перед батьками купити комп'ютер ("Там багато ігор"). Коли батьки пояснили, що на це не вистачає коштів, вона заявила: "Не купите комп'ютера — не піду до школи. Он у Лесі вже два роки є комп'ютер". У сім'ї почалися суперечки, донька вдавалася до істерик, перестала виконувати домашні завдання. А що ж далі? Якщо батьки будуть іти цим шляхом, то уже в 9— 10- му класі донька "зобов'язуватиме" їх купити їй "крутий" автомобіль і т. ін.
Таких прикладів можна навести багато. Особливо стосовно проблем родинного виховання. Не позбавлені цієї вади й окремі вчителі-вихователі. Здавалося б, усі вони здобували професійну освіту в педагогічних навчальних закладах, вивчали психологію, педагогіку, фахові методики, та все ж у практичній діяльності частині вчителів бракує педагогічної культури.
Ось, що розповів уже в зрілому віці вихованець школи-інтернату:
"Я виховувався в школі-інтернаті. Мама-одиначка померла рано, а батька я в очі не бачив. У школі доводилося плакати дуже часто. Я ховався по кутках і хирів. Коли в тебе немає ні батька, ні матері — психологічно це дуже важко. Ти беззахисний перед людьми, передусім світом. Я був дуже рухливий і непосидющий. Педагогам це не подобалось і мені робили багато зауважень.
Одного разу клас, в якому я навчався, зірвав урок. Мене, не розібравшись, назвали призвідцем, поставили перед усією школою і почали говорити, який я поганий, невихований. Образливі слова летіли в мене, як каміння. Я дивився на недобрі, перекошені обличчя педагогів, у голові в мене затуманилось, я при всіх знепритомнів і впав".
Приклад низької педагогічної культури
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місце і роль педагогіки в життєдіяльності людей“ на сторінці 2. Приємного читання.
