У різні часи Київський університет очолювали ректори: М. Максимович (1834–1835), В. Цих (1836-1837), К. Неволін (1837-1843), В. Федоров (1843-1847), Б. Траутфеттер (1847– 1859), М. Бунге (1859-1862; 1871-1875; 1878-1880), М. Іванішев (1862-1865), К.Мітюков (1865), О. Матвеев (1865-1871; 1875- 1878), К. Феофілактов (1880-1881), І. Рахманінов (1881-1883), М. Рененкампф (1883-1890), Ф. Фортинський (1890-1902), М. Бобрицький (1903-1905), М. Цитович (1905-1917), Г. Де- Метц (1917), О. Садовень (1917-1918), Є. Спекторський (1918– 1919), Д. Мельников (1933–1934), М. Кушнарьов (1935-1936),
Ф. Зюльков (1936), I. Давидов (1937), М. Чупис (1937-1938), О. Русько (1938–1944), К. Штепа (1941–1942, в окупованому Києві), В. Бондарчук (1944-1951), О. Голик (1951-1955), І. Швець (1955-1969), М. Білий (1970-1985), В. Скопенко (1985-2008). 3 2008 р. Київський університет очолює Леонід Губерський – д-р філософ, наук, проф., акад. НАН України, Заслужений працівник народної освіти України (1997), Відмінник освіти України (1997), Герой України (2009).
Протягом своєї історії Київський університет кілька разів змінював назву, а саме: 1834–1917 pp. – Київський імператорський університет Святого Володимира; 1917-1919 – Київський університет Святого Володимира; 1920-1926 – Вищий інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова; 1926– 1932 – Київський інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова; 1933-1939 – Київський державний університет; 1939-1994 – Київський державний університет імені Тараса Григоровича Шевченка (КДУ); 1959 – Київський ордена Леніна державний університет імені Тараса Григоровича Шевченка; 1984 – Київський ордена Леніна й ордена Жовтневої Революції державний університет імені Тараса Григоровича Шевченка; 1994-1999 – Київський університет імені Тараса Шевченка (КУ); 1999 – понині: Київський національний університет імені Тараса Шевченка (КНУ імені Тараса Шевченка).
З 2008 р. Київський національний університет імені Тараса Шевченка (згідно з Указом Президента України) має статус дослідницького.
На сьогодні Київський національний університет імені Тараса Шевченка – це багатогалузевий навчально-науковий комплекс, який об'єднує 15 факультетів (біологічний, географічний, геологічний, економічний, історичний, кібернетики, механіко-математичний, підготовчий, радіофізичний, соціології та психології, фізичний, філософський, хімічний, юридичний), 5 навчальних інститутів (журналістики, міжнародних відносин, філології, військовий, післядипломної освіти), Центр підготовки та перепідготовки іноземних громадян, Центр українознавства, Науково-дослідницький інститут фізіології, Ботанічний сад. Зоологічний музей, Наукову бібліотеку, Інформаційно-обчислювальний центр, Астрономічну обсерваторію, Видавничо-поліграфічний центр, Канівський державний заповідник. Університет є співзасновником трьох інститутів та двох коледжів. У цих структурах вчаться понад 30 тис. студентів.
В університеті здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців з 63 природничих і соціально-гуманітарних спеціальностей і 157 спеціалізацій за ступеневою системою – бакалаври (4 роки) та спеціалісти (1 рік) або магістри (2 роки).
В університеті працюють понад 2000 науково-педагогічних і понад 1200 наукових працівників на 162 кафедрах. Учені ступені та звання мають понад 82 % викладачів, зокрема 24 % – доктори наук, професори. Щороку науковцями та викладачами університету публікуються монографії, підручники, навчальні посібники й наукові статті, у тому числі за кордоном і у фахових виданнях.
Університет готує спеціалістів з фундаментальних і прикладних дисциплін, таких як астрономія, біологія, географія, геологія, економіка, інформатика, історія, кібернетика, математика, механіка, педагогіка, право, психологія, радіофізика, соціологія, фізика, філологія, філософія, хімія. Ураховуючи сучасні потреби розвитку науки та виробництва, в університеті щороку відкриваються актуальні спеціальності та спеціалізації, розширюється номенклатура мов.
Учені, викладачі та студенти університету відзначаються державними нагородами та преміями. Велика увага приділяється розвитку міжнародних відносин. Активно розвивається співпраця із зарубіжними навчальними закладами, фондами, асоціаціями. Університет підтримує партнерські зв'язки з 80 університетами різних країн світу.
За свою історію Київський університет підготував більше 350 тис. фахівців, з яких близько 35 тис. стали кандидатами й докторами наук.
Київський університет є важливим центром підготовки та атестації науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. В університеті працюють 39 спеціалізованих рад для захисту докторських і кандидатських дисертацій, на яких захищаються праці за 103 науковими спеціальностями.
При Київському університеті є низка допоміжних закладів: Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад імені академіка О. Фоміна, Наукова бібліотека імені М. Максимовича, Канівський біосферний заповідник, Науково-дослідницький інститут фізіології, лабораторії, видавничо-поліграфічний та інформаційно-обчислювальний центри, центр українознавства тощо.
Київський університет був заснований не стільки для задоволення освітніх інтересів, скільки для впровадження русифікаторської політики в Правобережній Україні. Усупереч волі царату він став науково-навчальним і культурним центром України, одним із осередків революційного руху, центром згуртування передової інтелігенції.
Бібліотека Київського університету. Бібліотеку було організовано разом з університетом у 1834 р. У 1940 р. університетська бібліотека стала самостійною адміністративною одиницею та отримала титул наукової. З 1994 р. Науковій бібліотеці присвоєно ім'я першого ректора університету Михайла Максимовича. Протягом багатьох років бібліотека займається розповсюдженням бібліотечно-бібліографічних та інформаційних знань серед студентів університету. Бібліотека пишається зібранням рідкісних книг, що було створене в 1983 р.
Новоросійський університет. На честь колишнього новоросійського генерал-губернатора Армана Емманюеля дю Плессі Рішельє у 1817 р. в Одесі було засновано закритий середній навчальний заклад підвищеного типу для дітей аристократії та багатих купців. Першим директором Ріїпельєвського ліцею (1817– 1820) став абат Шарль Ніколь, особа надто примітна. Він народився у Франції, переїхав до Петербурга, де придбав репутацію відомого викладача. У його школі виховувались брати Орлови, Голіцини, Наришкіни, Гагаріни, Меншикови, Волконські. "Власна школа – це моє життя", – казав він. Герцог Рішельє знав абата Ніколя зі школи, уважно стежив за його діяннями в Росії й зупинив на ньому свій вибір, коли зайшлося про директора ліцею. Завдяки Рішельє абат був переведений у смоленські каноніки та призначений на посаду візитатора латинських церков на Півдні. Час керування абата Ніколя був щасливою епохою для ліцею. О. П. Сумароков у своїх спогадах називає цей час золотим віком Рішельєвського ліцею. Зовнішність абата Ніколя, за свідоцтвом одного з його вихованців, була привабливою, мова – м'якою, риси викликали довіру; узагалі він був доброю людиною, не чути було, щоб він кричав на кого-небудь; якщо робив вихованцю зауваження або докір, то так тихо, що той ледве чув, до кого він звертається; був одночасно наче чуйний батько та турботлива мати для своїх підопічних. Відомий поет К. М. Батюшков писав про ліцей, що він у квітучому стані, а діти тут щасливі, тому що вони в добрих руках, і бажав здоров'я абату Ніколю, який невтомно готує корисних людей для держави, спираючись на прекрасні методи. Імператор Олександр І відвідав ліцей, залишився ним надзвичайно задоволений, дякував абатові Ніколю та нагородив його орденом Анни II ступеня з діамантами.
Термін навчання становив вісім років. Навчальні плани ліцею не передбачали спеціалізації. Спочатку було два відділення – філософське та юридично-політичне. До 1820 р. мовою викладання була французька, пізніше – французька та російська. Згодом директорами ліцею були: Жилє Ремі Аксиф'євич (1820– 1821); Гейнлет Иосиф Алоіз Іванович (1821-1825); Орлай Іван Семенович (1826-1829); Синицин Микола Іванович (1832- 1844); Петров Олександр Григорович (1844-1852); Мурзакевич Микола Никифорович (1853-1857) та ін.
За директорства І. С. Орлая (1826-1829; видатний учений, д-р медицини Дерптського та д-р філософії Кенігсберзького університетів, член Російської академії наук і багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових товариств, директор Ніжинської гімназії та Рішельєвського ліцею) було вдосконалено навчальний план (включено математику, фізику, хімію, біологію, географію, історію та ін.), поліпшено методи навчання, відкрито педагогічне відділення (згодом виділилося в інститут) з підготовки кадрів для повітових і комерційних шкіл, при якому діяла кафедра педагогіки. До 1837 р. ліцей мав характер більш гімназійний. У 1837 р. організовано фізико-математичне відділення, Інститут східних мов, що готував перекладачів для військових установ, 1843 камеральні відділення з кафедрами природничих і економічних наук. На камеральному відділенні вивчались політична економія з наукою про фінанси, наука про торгівлю та комерцію, фізика та фізична географія, хімія, природна історія, сільське господарство, технологія, архітектура та огляд російських законів. Тут готували юристів у галузі державного та приватного права, державних службовців. Відділення було численним. За свідченням І. Міхневича, камеральне відділення, що було відкрите в Рішельєвському ліцеї в той час, коли ще жодний з російських університетів не мав факультетів, зайнятих науками природно-господарськими, пристосоване до місцевих потреб краю, найголовнішу й суттєву потребу якого становило державне та приватне господарство, благодійно впливало також на інші відділення ліцею, надавши їм більшої повноти, стрункості та єдності. Воно залишило помітні сліди вищої освіти в усіх галузях державної служби й суспільного життя Новоросійського краю.
Історично склалося так, що камеральне та юридичне відділення, які одержали згідно зі Статутом 1837 р. статус університетських факультетів (а слухачі – звання університетських студентів), стали попередниками спеціалізованої підготовки з публічно-правових наук на юридичному факультеті Новоросійського (потім – Одеського) університету (ОДЮА, ОНЮА). З його відкриттям з'явилось одинадцять кафедр (не враховуючи ліквідованої до початку роботи кафедри іноземних законодавств). Чотири з одинадцяти кафедр були орієнтовані на публічно- правові науки й відповідні навчальні дисципліни: державне право, що включало порівняльне державознавство, фінансове, поліцейське та міжнародне право. Публічно-правовий цикл навчальних дисциплін включав також кримінальне право з кримінальним судочинством і судоустроєм.
Ліцей готував урядовців різних професій і вважався одним з найкращих навчальних закладів в Україні та Російській імперії.
О. С. Пушкін під час перебування в Одесі часто відвідував ліцей, читав тут свої вірші. Ліцеїсти організували літературне товариство, читали його поему "Руслан и Людмила", "Горе от ума" О. С. Грибоедова. Ліцей відвідували К. М. Батюшков, Адам Міцкевич. Мабуть зовсім не випадково, що першим пропагандистом творчості Пушкіна в закордонних виданнях став один з активних членів літературного товариства, випускник ліцею
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення й розвиток університетської освіти“ на сторінці 10. Приємного читання.
