1 жовтня (за старим стилем) 1805 р. в урочистій обстановці була відкрита Вища волинська гімназія. Діяла вона за окремим статутом. Входила до Віленського навчального округу, її діяльність підпорядковувалася кураторові Віленського навчального округу (до 1824 р. цю посаду обіймав князь А. Чарторийський; за 22 роки попечительства якого культура й освіта на Правобережній Україні досягли більших успіхів, ніж за сто років попереднього розвитку у складі Речі Посполитої), а також Віленському університету, візитатору (інспектору) навчальних закладів Волинської, Подільської та Київської губерній.
Гімназія займала споруди школи, відкритої свого часу едукаційною комісією в 1773-1794 pp. у будівлях колишнього Кременецького єзуїтського монастиря, споруджених у 1731-1745 pp. і частково перебудованих за проектом варшавського архітектора Я. Кубіцького. Пізніше, у 1807 р., гімназія додатково отримала від імператора Олександра І розташовані по сусідству з нею території та чернечий корпус Кременецького Свято-Богоявленського монастиря, переведеного до приміщень Кременецького реформатського монастиря, монахів якого за імператорським указом переселили до іншого монастиря цього ж ордену. Структурними складовими гімназії були дві школи – практичних механіків і землемірів, відкриті за указами імператора Олександра І (відповідно від 17 та 27 липня 1807).
На чолі гімназії, а пізніше ліцею, стояв директор, який призначався керівництвом Віденського університету й затверджувався міністром народної освіти. Він відповідав за організацію справи, роботу вчителів і використання коштів, а також здійснював керівництво всіма школами Волинської, Подільської та Київської губерній (в останній – до приєднання її в 1818 р. до Харківського навчального округу).
Навчальний заклад існував на дотації уряду, які виділялися з едукаційного фундушу, що формувався з прибутків від колишніх єзуїтських маєтків і доходів від колишнього Кременецького староства (села Дунаїв, Двірець, Малі Фільварки, нині Підлісне; Підлісці, Млинівці, Сапанів, Жолоби, нині села Кременецького р-ну Тернопільської обл.), переданих гімназії за указом імператора Олександра І від 13 жовтня 1806, а також приміського села Грабівка, подарованого князем Я. Сангушком, і чималих коштів, пожертвуваних приватними особами. За життя Т. Чацького маєтками розпоряджався сам візитатор, а після його смерті – спеціальна адміністрація з п'яти осіб (директор, префект, два вчителі і касир), визначена в 1814 р. Віленським університетом.
Навчальний заклад був розрахований переважно на дітей польської та полонізованої української шляхти, але тут навчалися також діти міщан, духовенства, деякі вихідці з єврейських родин. Першого навчального року в гімназії налічувалося 280 учнів, пізніше загальна річна чисельність учнів досягала майже 700 осіб. Навчання було безкоштовним. Лише за оволодіння дисциплінами естетичного й фізичного циклу вносилася плата.
У навчальному закладі був спеціальний стипендіальний фонд, заснований 8 грудня 1808 р. лікарем Яном-Непомуком Лернетом і підтверджений указом імператора Олександра І від 6 березня 1809 р. Він становив банківський депозит у 30 тис. рублів сріблом, відсотки з нього призначалися для оплати навчання (у Кременці, університетах Російської імперії й за кордоном) та облаштування після завершення освіти чотирьох здібних учнів із бідних сімей родом з Волині.
У 1809 р. при гімназії відкрили два конвікти (гуртожитки). В одному з них (фундушевому) мешкало понад 100 учнів, вони утримувалися на кошти держави й пожертвування приватних осіб, а в іншому (вільному) налічувалося близько 40 учнів, за їхнє проживання платили батьки чи родичі. Інші вихованці проживали групами по 8-10 осіб у приватних будинках мешканців міста, з якими префект укладав відповідні договори. Усі учні перебували під опікою репетиторів або директорів – спеціальних наглядачів з курсантів-відмінників, які отримували за свою роботу безкоштовне проживання там, де проживали їхні підопічні, і невеличку платню.
Під опікою Чацького розвивалася наукова бібліотека. Для навчальних потреб з Європи привозили книжки й наукові журнали. Відтак книгозбірня стала однією з найкраще організованих і найсучасніше обладнаних бібліотек того часу. У 1834 р. у ній нараховувалося 24379 творів у 34378 томах, у тому числі чимало цінних видань і стародруків. Зокрема, серед останніх була знаменита Острозька Біблія 1581 р. видання.
У гімназії функціонували чудово облаштовані кабінети фізики, зоології, мінералогії, нумізматики, астрономічно-метеорологічна обсерваторія, метеорологічна станція. Кабінет фізики був закуплений у рік заснування гімназії в Парижі й містив 175 різноманітних приладів. Багатим був нумізматичний кабінет, що налічував 18682 монети, 8 тис. з яких становили монети античної Греції та Риму; великою була й колекція мінералів, що нараховувала 12348 зразків. Також було зібрано чималу колекцію малюнків і картин, серед яких твори італійських майстрів, у тому числі роботи Леонардо да Вінчі.
Гордістю гімназії став ботанічний сад, що не поступався ботанічним садам кращих європейських університетів. Сад створено у 1806 р. Його засновником став видатний майстер садово-паркової архітектури XIX ст. ірландець Діонісій Мак-Клер. Сад закладався на площі 4,5 га і включав парк для відпочинку, розсадники-шкілки, розарій та оранжереї. Для створення експозицій використовувались саджанці з різних парків України, а також Росії, Швеції, Данії, Англії, Фінляндії, Австрії та інших країн.
Після смерті Францишека Шейдта, професора природничої історії Волинської гімназії, на вакантне місце був запрошений тоді ще молодий, а пізніше знаменитий ботанік Віллібальд Сюіберт Йозеф Готліб Бессер (1784-1842). У 1808-1834 pp. він був директором ботанічного саду. Професор ботаніки та зоології, австрієць за походженням, народився в м. Інсбрук. Батьки померли від епідемії, коли йому було лише 14 років. Виховувався під опікою дядька – відомого ботаніка Шуберта Шиверека (1742– 1806). Віллібальд Бессер навчався у Львівському та Краківському університетах. Отримавши диплом доктора медицини, почав працювати в одній із клінік Кракова. Коли Чацький запросив Бессера на посаду професора природничої історії, була досягнута домовленість, що він буде читати лише ботаніку та зоологію й відмовиться від третьої складової дисципліни природничої історії – мінералогії. Натомість він брав на себе обов'язки директора ботанічного саду.
Ботанічному саду Бессер присвятив майже двадцять шість років життя й натхненної праці. До 1810 р. тут було зібрано 1 662 види екзотичних рослин та більше 600 видів місцевої флори, а площа саду була розширена до 20 га. Бессер прекрасно упорядкував сад, завдяки чому він став такою науковою установою, що могла рівнятися із садами університетів у Вільно, Кракові та інших містах Європи. Під керівництвом В. Бессера сад позбувся вигляду парку для відпочинку, якого надав йому Діомісій Мак-Клер, і набув характеру справжнього наукового осередку. У 1819 р., коли Вища волинська гімназія реорганізувалася в Кременецький ліцей, сад вступив у період розквіту. Завдяки старанням В. Бессера надзвичайно збагатилася колекція рослин, які він тут вирощував і досліджував. Згідно з каталогом, виданим у 1832 р., вона налічувала понад 12 000 видів. Крім того, відомий флорист багато років досліджував рослинність Карпат, Малопольші, Поділля, Молдавії та інших країн і зібрав цінний гербарій кількістю 6 000 одиниць. Завдяки таланту В. Бессера та його науковим досягненням невеличкий Кременець став одним з найвизначніших осередків ботанічної науки, відомим у всій Європі. Після закриття ліцею Кременецький ботанічний сад припинив діяльність як науково-дослідницька установа. Про те, наскільки Віллібальд Бессер любив Кременецький ботанічний сад і дорожив його колекцією, свідчить факт, зафіксований у літературних джерелах: після перевезення значної кількості дерев до Києва (унаслідок закриття ліцею й переведення туди закладу разом із садом) професор за короткий час посивів. В. Бессер з 1834 р. працював ординарним професором в університеті Святого Володимира та першим директором університетського ботанічного саду. Пропрацювавши лише чотири роки на новому місці, В. Бессер пішов у відставку й у 1841 р. повернувся до Кременця. Через рік, на S6 році життя, В. Бессер помер.
У 1810 р. при гімназії було створено друкарню (за два десятиліття її діяльності тут побачили світ понад 140 видань).
Засновники гімназії намагалися комплектувати її найкращими педагогічними кадрами. Для них виділялися спеціальні стипендіальні кошти на навчання та стажування за кордоном. Серед викладачів Вищої волинської гімназії було чимало видатних педагогів, зокрема Францишек Шейдт, учитель хімії та природознавства, який виступив організатором ботанічного саду; Юзеф Чех, філософ і математик; Віллібальд Бессер, знаний у Європі ботанік, член багатьох наукових товариств; Еузебіуш Словацький, філолог, батько знаменитого польського поета-романтика Юліуша Словацького та ін. Фактично це була інтернаціональна спільнота. Тут працювали поляки, англійці, австрійці тощо. Проте цей інтернаціоналізм не відкидав пропольської спрямованості гімназії (а потім ліцею).
Т. Чацький дбав про те, щоб усі учні мали однакові умови для навчання. Для бідних молодих людей, які добре навчалися, він намагався організувати стипендії, місця в безкоштовних або пільгових пансіонах. Творці гімназії та їхні послідовники зорганізували школи механіків, геометрів, садівників, ветеринарів, семінарію для сільських учителів, приватний зразковий жіночий пансіон. Опіка Чацького сприяла розвитку Вищої волинської гімназії.
У гімназії та ліцеї діяло кілька учнівських організацій, одним із завдань яких було відвертати молодь від участі в конспіративній діяльності. Наприклад, з 1809 р. діяло Товариство молоді Волинської гімназії, покликане сприяти вдосконаленню знання учнями польської мови; у 1815 р. воно перетворилося на елітарний Письменницький клуб, члени якого займалися аналізом своєї літературної творчості (у 1818-1820 колишні члени Письменницького клубу – Т. Заборовський, Ю. Коженьовський, К. Сенкевич, Т. Сероцинський, А.Чарноцький – видавали у Варшаві літературно-мистецький журнал). У 1818 р. виникло Товариство учнів Волинського ліцею, які вдосконалювалися в правильному мовленні та письмі (у 1823 р. закрите адміністрацією у зв'язку з арештами серед студентів Віденського університету).
Через 13 років діяльності, 4 грудня 1818 р., гімназію було перетворено на Волинський ліцей (навчальний заклад підвищеного типу) з офіційним наданням права присвоювати своїм випускникам наукові ступені (дійсного студента й кандидата наук). Проте фактично реорганізація обмежилася лише перейменуванням, оскільки не було затверджено ні новий статут, ні нову структуру, так само залишився без змін і навчальний план. Не було реалізовано й задуми (хоча для цього вживалися належні заходи) зі створення при ліцеєві семінарії гувернанток і чотирьох шкіл – агрономічної, сільської архітектури, садівництва, акушерства.
Викладання велося польською мовою, усі вчителі та більшість учнів за походженням були поляками. Відсоток студентів- українців був незначний. Рівень викладачів був достатньо високий. Більша частина з них були шовіністично налаштованими, із прогресивних викладачів можна назвати професора ботаніки В. Бессера, професорів літератури та риторики Е. Словацького, А. Анджейовського. Навчалися діти польських можновладців і невелика кількість представників середнього майнового достатку. Термін навчання становив 10 років. Навчання в останніх класах прирівнювалося до університетської освіти. Ліцей мав хорошу матеріальну базу (бібліотеку, ботанічний сад, власну обсерваторію тощо). Кременецький ліцей перебував на рівні найкращих навчальних закладів Європи. Його випускники мали чудову підготовку й виявляли себе в різних сферах діяльності. У Вищій волинській гімназії та Кременецькому ліцеї, незалежно від волі їхніх організаторів, відбувалося формування української національної ідеології.
У січні 1831 р. ліцей було виведено з Віденського навчального округу й уведено до Харківського. У березні цього ж року у зв'язку з епідемією холери за розпорядженням тимчасового подільського й волинського військового генерал-губернатора В. Левашова ліцей тимчасово припинив навчальну діяльність, і тільки в жовтні 1831 р. куратор Харківського навчального округу В. Філатьєв дозволив відновити заняття. Проте не надовго.
Придушення польського повстання (1830-1831) сигналізувало про радикальну зміну політики уряду на цих територіях. Пріоритетним напрямом імперської політики у Правобережжі стала тотальна русифікація краю й цілеспрямоване подолання польських впливів. В імперії Романових відбулася ліквідація польських навчальних закладів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення й розвиток університетської освіти“ на сторінці 7. Приємного читання.
