Становлення й розвиток університетської освіти

Історія вітчизняної педагогіки

Після придушення польського повстання російський уряд 26 вересня 1831 р. створив таємний комітет західних губерній, який на своєму засіданні ЗО грудня цього ж року прийняв рішення про закриття Віденського університету та Кременецького ліцею (відповідно до указу від 21 серпня 1831). У 1832 р. як неблагонадійний був закритий Віденський університет. З метою ліквідації Кременецького ліцею як провідного осередку збереження польської ідентичності в Правобережній Україні у грудні 1832 р. його перепідпорядкували Київському навчальному округу.

Улітку 1833 р. план з переведення ліцею до Києва почав реалізовуватися. 8 листопада 1833 р. Микола 1 підтримав подання Міністра народної освіти графа С. Уварова щодо створення на базі Віденського університету та Кременецького ліцею Імператорського університету Святого Володимира, одним із завдань якого мала стати русифікація краю.

Київський університет. Київський університет став першим університетом імперії, що мав ім'я. Це мало продемонструвати закінчення Миколою 1 справи князів київських – об'єднання історичних земель Київської Русі в імперії Російській.

25 грудня 1833 р. цар затвердив проект статуту та штати Київського університету. Основну роботу з підготовки урочистостей узяв на себе професор всесвітньої історії Харківського університету В. Цих, який тимчасово виконував обов'язки керівника університету до призначення ректора.

Учителі ліцею відповідно стали професорами Київського університету. Більшість викладачів університету були поляками або німцями й лише незначну частину становили українці й росіяни.

Урочисте відкриття відбулося 15 (28) липня 1834 р. (у день пам'яті Святого рівноапостольного князя Володимира). З року заснування й до 1919 р. університет мав ім'я Святого Володимира Великого.

З 28 серпня (9 вересня) почалося навчання 62 студентів (з них 34 католики та 28 православних). На єдиному філософському факультеті, який мав два відділення: історико-філологічне та фізико-математичне (з 1850 р. це були два окремі факультети).

18 жовтня 1834 р. на посаду першого ректора університету Св. Володимира наказом імператора було призначено 30-річного Михайла Олександровича Максимовича (1804-1873) – природознавця, історика, фольклориста, письменника, видатного вченого-енциклопедиста, близького друга М. В. Гоголя і Т. Г. Шевченка. Він народився 3 вересня 1804 р. на хуторі Тимківщина Золотоніського повіту Полтавської губернії в родині збіднілого дворянина. Виховувався під впливом дядьків по матері, Іллі Максимовича, доктора права та філософії Харківського університету, і Романа Максимовича, викладача грецької та римської словесності в Московському університеті. Початкову освіту здобув у Золотоніському Благовіщенському монастирі, потім вступив до Новгород-Сіверської гімназії, де почав збирати українські народні пісні. По закінченню Новгород-Сіверської гімназії в 1819 р. вступив на філологічне відділення Московського університету. Провчившись два роки, перейшов на природниче відділення, де вивчав фізику й математику. У 1823 р., по закінченню навчання, залишився для наукової роботи. У 1827 р. захистив магістерську дисертацію на тему "Про системи рослинного царства". У 1833 р. М. Максимович здобув ступінь доктора біологічних наук і звання професора, став завідувачем кафедри ботаніки Московського університету. У травні 1834 р. М. Максимовича запросили до щойно створеного Київського університету Святого Володимира (йому було лише 29 років, на цей момент він очолював кафедру ботаніки Московського університету), де він спершу працював професором, а з жовтня цього ж року став першим ректором (у ЗО років). З грудня 1835 р. у зв'язку з хворобою покинув посаду ректора й залишився професором. До 1845 р. читав лекції в Київському університеті, працював у Київській археографічній комісії, де вперше познайомився з Т. Шевченком. Цього ж року через погіршення здоров'я вийшов на пенсію, оселився на хуторі Михайлова Гора Золотоніського повіту Полтавської губернії. Виїжджав для роботи в архівах і бібліотеках до Москви, Петербурга, Києва, опублікував багато історичних праць. Листувався й зустрічався з багатьма діячами науки та культури, зокрема Т. Шевченком, В. Бєлінським, Д. Писарєвим, М. Гоголем. Брав участь у наукових дискусіях. У 1859 р. на Михайлову Гору приїжджав Т. Шевченко, який написав там портрет Михайла Максимовича та його дружини Марії Василівни. У травні 1861 р. М. Максимович брав участь у похованні Т. Шевченка в Каневі, написав вірш "На смерть Т. Г. Шевченка". У 1871 р. М. Максимовича було обрано членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Цього ж року він брав участь у Третьому всеросійському з'їзді природознавців у Києві. 10 грудня 1873 р. М. Максимович помер.

На юридичному факультеті заняття розпочалися з 1835 р., а на медичному – з 1841 (відкрився на базі ліквідованої Віденської медичної академії). У такому складі університет працював до 1917 р.

Згідно зі статутами 1833, 1842, 1863 та 1884 рр. Київський університет (як і інші класичні університети того часу) мав певну автономію. Відповідно до статутів 1833 та 1842 pp. і архівних документів в університеті працювали чотири категорії викладачів – професори, ад'юнкти, лектори та вчителі. Університетський професор мав читати лекції (одну – дві на тиждень) і проводити практичні заняття (два – три на тиждень), здійснювати науково-дослідницьку роботу, відслідковувати останні досягнення в науці, звітувати перед вченою радою про проведену наукову роботу протягом року, брати участь у засіданнях університетської ради, рад факультетів та Училищного комітету (працював при Київському навчальному окрузі). Середня заробітна плата становила 150-180 крб (показник на 40-50-ті pp. XIX ст.). Ад'юнкт поєднував обов'язки сучасних аспірантів та асистентів, був закріплений за професором, під керівництвом якого здійснював своє наукове дослідження й допомагав професорові в його дослідницькій роботі, асистував під час лекцій і проводив зі студентами (часто навіть самостійно, без професора) практичні заняття. Лектори проводили заняття з іноземної мови. Учителі – ті, хто проводив заняття з танців, живопису, музики й верхової їзди. З 1860 р. в університеті працювали також приват-доценти. Вони, як і професори, читали лекції та проводили практичні заняття, але не могли працювати на керівних посадах (ректора, декана, завідувача кафедри). Потрібно було суворо дотримуватися дисципліни. На лекціїо недопустимо було запізнюватися більше ніж на десять хвилин (на одинадцятій хвилині прізвище професора фіксувалося в донесенні на ім'я ректора або піклувальника київського навчального округу).

Працювала університетська поліція. На початку діяльності університету до її складу входили інспектор, три субінспектори та два педеля (наглядач за студентами у вищих навчальних закладах). Університетська поліція здійснювала нагляд за викладачами, а саме: спостерігала за дотриманням моральних норм викладачами, їх політичними уподобаннями. У 1842 р. її склад було розширено до п'ятнадцяти чоловік.

Студентами університету могли стати випускники гімназій, які витримали конкурсні випробування. Іспити приймала спеціальна комісія, до якої входили професори університету з таких дисциплін: богослов'я, священна й церковна історія; латинська, німецька та французька мови; історія світова та російська; російська граматика та словесність; алгебра, геометрія та тригонометрія; географія, фізика та статистика. Термін навчання становив чотири роки.

В університеті навчалися казеннокоштні (за кошти державного бюджету) і своєкоштні студенти (за власні кошти, таких було більше; у 40-50-ті pp. XIX ст. за навчання сплачували 14 крб сріблом за рік). Казеннокоштні студенти перебували на повному державному утриманні, працювали як під час навчання, так і після закінчення університету протягом шести років на державній роботі – дрібними чиновниками, викладачами в гімназіях.

Серйозною проблемою для університету Св. Володимира була відсутність власного приміщення. Керівництво змушене було перші вісім років орендувати кілька приватних будівель, зовсім не пристосованих для навчального закладу. Заняття тоді, зокрема, відбувалися в знаменитому двоповерховому будинку капітана Корта, що містився на Печерську (біля "Провалля"). Для казеннокоштних студентів (до побудови в 1842 р. університетського корпусу) наймали на тому ж Печерську (у прибутковому домі пані Бухтєєвої) житло. З 1842 р. казеннокоштні студенти проживали на четвертому поверсі корпусу університету. Своєкоштні студенти мали право наймати свої помешкання, проте їхнє місце розташування суворо регламентувалося (лише в тих районах, які були визначені університетською комісією: житло мало бути подалі від будь-яких розважальних закладів). Своєкоштні студенти мали подати точні відомості щодо місця проживання (у будь-який час університетський інспектор мав право перевірити їх за місцем проживання).

31 липня 1837 р. розпочалося будівництво головного корпусу Київського університету. Автором проекту університетської будівлі став професор архітектури Петербурзької академії мистецтв В. І. Беретті. Під його безпосереднім керівництвом на околиці Києва було зведено в стилі російського класицизму університетський корпус. На другому поверсі розташовувалася їдальня, де харчувалися казеннокоштні студенти, на четвертому – студентські житлові кімнати, кімнати для навчання в позаурочний час, студентська бібліотека та карцер (за розпорядженням ректора або інспектора туди потрапляли студенти й відбували покарання). Поряд з університетською будівлею професор Е. Траутфеттер заклав ботанічний сад.

Переселення університету до власного великого приміщення та прийняття в 1842 р. нового університетського статуту дозволили серйозно розбудувати кафедральну систему, збільшивши кількість кафедр з 20 до 37. Усупереч бажанню імперського уряду перетворити Київський університет на форпост російського самодержавства в його стінах завжди жили й розвивалися прогресивні ідеї, базовані на найкращих зразках світової гуманістичної думки. Протягом 1830-1860-х pp. Київський університет був одним із центрів польського національно-демократичного руху, а в 1845-1847 pp. тут розгорнуло свою діяльність Кирило- Мефодіївське братство. Засновник і автор програмних творів братства видатний історик М. Костомаров очолював університетську кафедру російської історії, а ідейний натхненник кирило-мефодіївців, геніальний поет Т. Шевченко працював співробітником археографічної комісії, яка знаходилася в університетському будинку, одночасно перебуваючи на посаді вчителя малювання університету. З Київським університетом тісно пов'язаний український громадський рух, більшість діячів якого були його викладачами та студентами.

Навчання здійснювалося в одну зміну, щодня студенти мали три – чотири пари; складалися зимові та літні сесії (тоді вони називалися семестрівками). Система оцінювання рівня знань студентів була п'ятибальною: відмінно, цілком задовільно, задовільно, погано, дуже погано. Іспити складалися з письмової та усної частини. Студентів, які протягом семестру виявили низький рівень знань, до іспитів не допускали. Життя казеннокоштних студентів суворо регламентувалося. Підйом о восьмій годині ранку, ранкова молитва, їдальня, лекції (усюди в супроводі педеля). Вільніше студенти могли почуватися (вільно пересуватися містом) лише у вихідні дні, на роботі та ввечері між 20 та 22 год (навіть у цей час інспектори та педелі "прогулювалися" містом саме в тих місцях, де найчастіше проводили вільний час студенти, і ретельно наглядали за їхньою поведінкою).

Навчальну роботу Київський університет організовував переважно так, як інші навчальні заклади такого типу. При університеті працювали різноманітні комісії, трохи пізніше – товариства, формувалися наукові школи експериментальної (молекулярної) фізики (проф. Μ. Π. Авенаріус), теоретичної фізики (проф. Μ. М. Шиллер), органічної хімії (Π. П. Алексеев), ембріології (проф. О. О. Ковалевський), геології та природознавства (проф. К. М. Феофілактов), математики (професори Б. Я. Букреев, М. Є. Ващенко-Захарченко, В. П. Єрмаков, І.І. Рахманинов), медицини: патології та бактеріології (проф. В. В. Подвисоцький), анатомії (проф. В. О. Бец), хірургії (проф. Ю. К. Шимановський); документалістів (проф. В. Б. Антонович). Робота товариств, як і комісій, сприяла розвитку вітчизняної культури та науки.

З кінця 50-х pp. XIX ст. казеннокоштні студенти почали отримувати державну стипендію (пансіон) у розмірі 150 крб (причина: гуртожитки було розформовано, оскільки кількість студентів збільшилася до 150 осіб і контролювати належним чином їхню поведінку було неможливо). Така стипендія не давала навіть мінімального забезпечення, яке становило 300 крб на рік. Через це студенти часто підзаробляли гроші: займалися репетиторством, переписували начисто матеріали наукових статей, книги, готували практичні роботи для заможних студентів, видавали та продавали студентський рукописний журнал; важке матеріальне становище змушувало студентів об'єднуватися в різноманітні земляцтва, створювати каси взаємодопомоги, власну бібліотеку, їдальню тощо.

Після проведення в Російській імперії ліберальних реформ 1860-х pp. і запровадження у 1863 р. нового університетського статуту в Київському університеті відбулося посилення науково-педагогічної діяльності. У цей час було розширено автономні права навчального закладу, відкрито 15 нових кафедр (чисельність яких зросла з 37 до 52), збільшено кількість викладачів і студентів. На роботу до Києва запросили 90 нових викладачів з російських і європейських університетів, на кафедрах почали залишати талановитих студентів для підготовки до здобуття професорських звань. Завдяки реформам Київський університет до кінця XIX ст. перетворився на потужний навчально-освітній центр загальноєвропейського значення. Чисельність студентів у 1830-1840-ті pp. у середньому становила 500 осіб (переважно поляків), у 1883 – 1 700 (головним чином українців і росіян), у 1913 р. – 5000 студентів. На цей час в університеті працювало 160 професорів і доцентів. При університеті налічувалося 45 навчально-допоміжних установ: 2 бібліотеки (наукова та студентська), 2 обсерваторії (астрономічна й метеорологічна), ботанічний сад, 4 факультетські клініки, 3 госпітальні клініки, 2 клінічні відділення при міській лікарні, анатомічний театр, 9 лабораторій і 21 кабінет.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення й розвиток університетської освіти“ на сторінці 8. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Понятійний апарат

  • Зв'язок історії педагогіки з іншими науками

  • Зв'язок з іншими дисциплінами

  • Контроль і оцінка знань студентів

  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПЕДАГОГІКА – ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ

  • Мета, зміст, форми виховання й навчання в українській народній педагогіці

  • Розділи української народної педагогіки

  • Народні прислів'я та приказки

  • Колисанки

  • Жартівливі віршики та пісні

  • ВИХОВАННЯ, ПИСЕМНІСТЬ, ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ПРАУКРАЇНЦІВ

  • Велесова книга як писемна пам'ятка праукраїнців

  • Писемність “неписемних" першоукраїнців

  • ВИХОВАННЯ, ШКОЛА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Заснування й функціонування монастирських шкіл

  • Діяльність майстрів грамоти

  • Педагогічні пам'ятки Київського періоду

  • РОЗВИТОК НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIII-XV ст.)

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІКИ В ЕПОХУ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (XVI-XVIII ст.)

  • Острозька слов'яно-греко-латинська академія

  • Діяльність братських шкіл

  • Заснування школи при Києво-Печерській лаврі

  • Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії

  • Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові й сотенні школи гетьманської України

  • Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи

  • Діяльність українських просвітителів і педагогів

  • Заснування головних і малих народних училищ

  • ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ XIX – ПОЧАТКУ XX ст.

  • "Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам" (1828)

  • Становлення й розвиток університетської освіти
  • Стан жіночої освіти

  • Діяльність недільних шкіл

  • Колегія Павла Галагана

  • Заснування першого дитячого садка в Києві

  • РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА ТА ПЕДАГОГІКИ В 1917-1919 pp.

  • та II Всеукраїнські учительські з'їзди, Всеукраїнський учительський професійний з'їзд

  • СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ У 20-80-ті pp. XX ст.

  • Розвиток національних шкіл за часів українізації

  • Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології

  • Розвиток освіти в 30-ті pp. XX ст.

  • Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки

  • Підготовка педагогічних кадрів

  • Особливості розвитку освіти в 50-ті pp. XX ст.

  • Радянська школа в 60-ті pp.

  • Стан освіти в 70-80-ті pp. XX ст.

  • ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ШКОЛИ, ПЕДАГОГІКИ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Державна національна програма "Освіта " (Україна XXI ст.)

  • Національне виховання дітей і молоді

  • Нормативно-правові документи, що регулюють діяльність системи освіти