Становлення й розвиток університетської освіти

Історія вітчизняної педагогіки

Львівський університет. Наприкінці XVI ст. у Львові з'явилися єзуїти, які в 1608 р. відкрили тут колегію. У середині XVII ст. колегія занепала, але не розпалася, оскільки користувалась покровительством і підтримкою польських магнатів. Єзуїти розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету, тому постійно домагались перетворення своєї колегії на академію.

Король Ян II Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії статус академії та титул університету з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів лщенціата, бакалавра, магістра й доктора. Таким чином, на базі єзуїтської колегії з метою посилення полонізації українського населення в 1661 р. був заснований Львівський університет. Очолював університет ректор. Заснування закладу викликало обурення в Краківському університеті та в багатьох впливових людей того часу. Навчання все ж велося за зразком інших європейських академій.

Король Август III у 1758 р. затвердив диплом Яна II Казимира від 20 січня 1661 р. Від заснування й до 1773 р. роботу закладу контролював орден єзуїтів і підпорядковувався він генералу єзуїтів у Римі. Розташовувався заклад у центрі Львова, біля вулиці Краківської. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення.

Львівський університет мав власну бібліотеку та найбільшу у Львові друкарню, складався з двох факультетів – філософського й богословського (теологічного). Роль середнього навчального закладу при Львівському університеті відігравала колегія, яка була підготовчим етапом для бажаючих продовжувати навчання.

Історичні джерела засвідчують, що в 1667 р. на філософському й теологічному відділах навчалось близько 500 студентів, а навчальний процес забезпечували вісім викладачів. У середині XVIII ст. кількість студентів збільшилася до 700 осіб, викладачів – до 15-17. Поляки становили 75 % студентів, решта були українці та представники інших етнічних груп.

У 1772 р. Галичина ввійшла до складу Австрійської імперії. У 1773 р. Львівський університет закрився, оскільки орден єзуїтів було розпущено.

21 жовтня 1784 р. царським декретом відновлено Львівський університет, який тепер називався Йосифінським університетом. Університет мав чотири факультети: філософський, юридичний, медичний і теологічний. Урочисте відкриття відбулося 16 листопада 1784 р. Більшість дисциплін викладалося в університетському обсязі. Вищим органом управління був сенат, до якого входили ректор, декани та сеньйори (найстарші за віком і стажем роботи професори). До компетенції сенату входило розв'язання найважливіших питань, які стосувалися загального керівництва університетом. Усі інші справи були в компетенції деканів факультетів. Заклад мав певну автономію. Підготовкою до вступу в університет займалася гімназія, створена у 1784 р. Навчання в ній німецькою та латинською мовами тривало п'ять років.

Перші три роки всі студенти навчалися за програмою філософського факультету. Саме він був загальноосвітнім, підготовчим. Після його закінчення студенти мали право обрати, на якому факультеті далі навчатися. Вони могли продовжувати навчання на філософському факультеті, поглиблюючи й розширюючи знання з окремих галузей наук, або ж на юридичному, медичному, теологічному факультетах. Термін навчання становив чотири роки. Викладання велося латинською, польською та німецькою мовами.

У 1787 р. відповідно до спеціального декрету при теологічному факультеті було відкрито Руський інститут. Термін навчання становив два роки, а викладання велося українською мовою. Діяв до 1804 р.

У 1805 р. університет зі Львова було переведено до Кракова. У період між 1805 та 1817 pp. у Львові на базі університету діяв ліцей. Він мав чотири факультети: філософський, хірургічний, юридичний, теологічний. Це було пов'язано з реформою вищої освіти в Австрійській державі. Більшість дисциплін і надалі викладали в університетському обсязі, функціонували ті самі факультети.

У 1817–1818 pp. було відновлено університет як Університет Франца 1. Діяло чотири факультети: філософський, юридичний, теологічний і медичний. Викладання велося латинською, німецькою мовами. Вступ до університету українців обмежувався.

У 1825 р. було відкрито кафедру польської мови та літератури. У вересні 1848 р. з'явився декрет про відкриття кафедри української мови та літератури. Першим професором її став Я. Головацький (1814-1888; визначний літератор, історик, етнограф і поет). У 1848-1849 pp. було створено ще чотири українські кафедри. Під час повстання (листопад 1848) згорів університетський будинок, була знищена цінна наукова бібліотека (51 тис. томів), велика кількість рукописів, вийшло з ладу обладнання. Заняття відновилися лише через деякий час.

Упродовж другої половини XIX ст. відбувалося розширення університетських приміщень. З 1851 р. університет розміщався на вул. Миколая (нині вул. Грушевського). У 1891 р. за проектом архітектора Ю. Браунсойна на вул. Длугоша (нині вул. Св. Кирила та Мефодія) було зведено окремий корпус для хімічного, геолого-мінералогічного й фармакологічного інститутів. У 1894 р. завершилось будівництво корпусу для новоутвореного медичного факультету (вул. Пекарська), а у 1897 р. – корпусу для Фізичного інституту. У 1905 р. було збудоване окреме приміщення для університетської бібліотеки.

До 1867 р. Львівський університет був переважно німецьким. З 1869 р. поступово впроваджувалося викладання польською мовою (у 1870 р. уже 13 дисциплін викладалися польською, 46 – німецькою, 13 – латинською, 7 – українською; з часом відбулися зміни на користь польської та української мов). У 70-ті pp. на філософському факультеті навчався Іван Франко (мислитель, письменник, учений, перекладач, політичний і громадський діяч, "титан праці").

Вищим керівним органом був академічний сенат у складі ректора, проректора, деканів, представників факультетів, секретаря. Сенат вирішував усі питання, що стосувалися навчального процесу, наукової роботи, присудження вчених ступенів, адміністративних справ.

Педагогічний персонал Львівського університету складався з професорів, приват-доцентів, асистентів і лекторів. Право викладання в університеті, або доцентуру (з латин, venia docendi), можна було отримати лише після здобуття звання доктора, проходження габілітацїї та затвердження Міністерством освіти у Відні. Кількісний склад викладачів університету постійно збільшувався. Якщо в 1850/51 навчальному році було всього 27 викладачів, то вже в 1913/14 – 169. Студентство Львівського університету теж поділялось на певні категорії: звичайні студенти (ординарні), надзвичайні (екстраординарні) та вільні слухачі. Зазвичай вільними слухачами були жінки, які відвідували лекції за домовленістю з викладачами. У 1851 р. в університеті навчалося 699 студентів (з них на юридичному факультеті – 302 особи, філософському – 89, теологічному – 308), у 1890/91 навчальному році їх було вже 1255 (відповідно по факультетах: 683, 189, 358), у 1900/01 -2060 (юридичний факультет – 1284 особи, філософський – 309, медичний – 127, теологічний – 340), а в 1913/14 навчальному році – аж 5871 студент (відповідно 3493, 1229,971 та 358 осіб).

Кожним із чотирьох факультетів (юридичний, філософський, теологічний і медичний), які діяли в кінці XIX ст., керувала рада професорів, або колегія (входили декан, продекан, усі професори та два виборні представники від доцентів). У вересні 1894 р. було утворено університетський архів, до якого ввійшли всі справи та книги, датовані до 1848 р.

Для переважної частини студентів навчання в університеті було платним (не платили ті, хто подавав свідоцтво про бідність і успішно складені семестрові колоквіуми). Лише на теологічному факультеті за навчання не потрібно було сплачувати гроші. Вступ до університету для дітей простого народу був нездійсненною мрією. Проте необхідно зазначити, що були й стипендії для студентів. Гроші на стипендії бралися зі стипендіальних фондів, які складалися передусім з пожертвувань приватних осіб, зокрема короля Людвіка. Студенти мали досить обмежену кількість місць у гуртожитку. На юридичному, філософському та теологічному факультетах термін навчання становив чотири роки, на медичному – п'ять, на фармацевтичному відділі медичного факультету – два або три роки. Навчальний рік поділявся на два семестри: зимовий (з першого жовтня по двадцяті числа березня) і літній (кінець квітня – кінець липня). Студенти мали право вибору навчальних дисциплін.

У 1918-1939 pp. був польським університетом. З 1919/20 до 1937/38 навчального року кількість студентів збільшилася з 2647 до 5026 осіб. Було запроваджено принцип numerus clausus, згідно з яким українці мали обмеження при вступі до університету (не більше 15 % від кількості абітурієнтів; поляки у цьому випадку мали не менше 50 %). Навчальний рік розпочинався 1 жовтня й закінчувався 30 червня, він поділявся на три частини, або триместри.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення й розвиток університетської освіти“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Понятійний апарат

  • Зв'язок історії педагогіки з іншими науками

  • Зв'язок з іншими дисциплінами

  • Контроль і оцінка знань студентів

  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПЕДАГОГІКА – ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ

  • Мета, зміст, форми виховання й навчання в українській народній педагогіці

  • Розділи української народної педагогіки

  • Народні прислів'я та приказки

  • Колисанки

  • Жартівливі віршики та пісні

  • ВИХОВАННЯ, ПИСЕМНІСТЬ, ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ПРАУКРАЇНЦІВ

  • Велесова книга як писемна пам'ятка праукраїнців

  • Писемність “неписемних" першоукраїнців

  • ВИХОВАННЯ, ШКОЛА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Заснування й функціонування монастирських шкіл

  • Діяльність майстрів грамоти

  • Педагогічні пам'ятки Київського періоду

  • РОЗВИТОК НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIII-XV ст.)

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІКИ В ЕПОХУ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (XVI-XVIII ст.)

  • Острозька слов'яно-греко-латинська академія

  • Діяльність братських шкіл

  • Заснування школи при Києво-Печерській лаврі

  • Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії

  • Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові й сотенні школи гетьманської України

  • Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи

  • Діяльність українських просвітителів і педагогів

  • Заснування головних і малих народних училищ

  • ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ XIX – ПОЧАТКУ XX ст.

  • "Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам" (1828)

  • Становлення й розвиток університетської освіти
  • Стан жіночої освіти

  • Діяльність недільних шкіл

  • Колегія Павла Галагана

  • Заснування першого дитячого садка в Києві

  • РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА ТА ПЕДАГОГІКИ В 1917-1919 pp.

  • та II Всеукраїнські учительські з'їзди, Всеукраїнський учительський професійний з'їзд

  • СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ У 20-80-ті pp. XX ст.

  • Розвиток національних шкіл за часів українізації

  • Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології

  • Розвиток освіти в 30-ті pp. XX ст.

  • Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки

  • Підготовка педагогічних кадрів

  • Особливості розвитку освіти в 50-ті pp. XX ст.

  • Радянська школа в 60-ті pp.

  • Стан освіти в 70-80-ті pp. XX ст.

  • ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ШКОЛИ, ПЕДАГОГІКИ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Державна національна програма "Освіта " (Україна XXI ст.)

  • Національне виховання дітей і молоді

  • Нормативно-правові документи, що регулюють діяльність системи освіти